(Початок читайте тут, а продовження ‒ тут)
У камері стояв морок через нічне освітлення. Біля входу мене відразу зустріли деякі її мешканці, які не спали в цей час. Був початок на шосту ранку. Ми познайомилися. Про нас ‒ кримських ‒ тут уже знали, бо до мене був Фарход [Базаров]. Він залишив по собі гарне враження.
Камера була просторішою, ніж у СІЗО Сімферополя, де я був. Її розмір близько 6х9 м з 14-ма ліжко-місцями. Це було напівпідвальне приміщення, бо вікна були розташовані на рівні землі, їх було два. У камері було холодно. Я одягав куртку й у ній навіть спав, інакше не заснеш від холоду. Мерзли всі. Окрім того, в камеру з коридору тягнуло затхлий запах, іноді він відчувався досить сильно.
Уже вдень, коли всі інші прокинулися, я і з ними познайомився. Найбільше мене здивувало, наскільки інтернаціональною виявилася камера. Були росіяни, вірмени, циган, чеченець, осетин, удін (удіни ‒ один з найдавніших народів Східного Кавказу ‒ КР) та я ‒ кримський татарин. Жодної агресивності на міжнаціональному або міжконфесійному ґрунтах у камері не виникало, підтримували добросусідські взаємини.
Ніхто в мені не бачив ні «терориста», ні «екстреміста», адже всі вже давно знають, що це така політика вішати ярлики
А яку повагу й тактовність виявили до мене! Коли я зібрався вперше у цій камері зробити намаз і витягнув молитовний килимок, тут же до мене підійшов чоловік іншого віросповідання і вказав напрямок, де розташована кибла (точно встановлений напрямок у бік священної Кааби ‒ КР). Коли ж я ставав уже на саму молитву й починав її, а для неї обирав місце, яке не привертає до себе уваги, проте вони помічали мене й відразу ж чувся чийсь голос позаду: «Тихіше зробіть телевізор! І не лайтеся!». Я сам ні про що до цього не просив, тут самі люди уважні такі. Ніхто в мені не бачив ні «терориста», ні «екстреміста», адже всі вже давно знають, що це така політика вішати ярлики.
Пробув я в цій камері до етапу більше ніж два тижні. Саме в ніч перед тим, як мене замовили на етап, я познайомився з новою людиною, яку до нас привели. Ми з ним сиділи й розмовляли, він поцікавився, що за стаття. Я йому розповів, що та як. Поки я розповідав, він дуже уважно слухав мене, а коли я тільки закінчив, він, захоплюючись, сказав: «Ви знаєте хто це? Якщо нас усіх присутніх разом зібрати, то ми його не варті. Він сидить за релігію». У цей момент він звернувся до мене: «Дай я потисну тобі руку». Я простягнув свою. Він міцно потиснув її, все ще захоплюючись. Вже була п'ята ранку. Ми всі сиділи за столом, і в цей момент мене замовили на етап. Вдень мені зібрали продукти, а вже ввечері ми прощалися.
Знову обшук, після якого речі в сумках виявилися перевернутими. І знову приємність ‒ зустріч із братами. Це були Тофік [Абдулгазієв], Ізет [Ізетов], Акім [Бекіров], Раїм [Айвазов] та Рустем Шейхалієв. Близько десятої ночі нас завантажили в автозаки, і ми попрямували на залізничний вокзал. Після приїзду машину підігнали до вагону впритул, так, що ми прямо переходили в нього.
Якщо не знати, що в них перевозять ув'язнених, то можна подумати, що там тварини для зоопарку
Це був столипінський вагон, у просторіччі ‒ «столипінка». Так само як звичайний купейний вагон, він складається з відсіків, тільки замість дверей ‒ ґрати, а в самих відсіках немає взагалі вікон. Якщо не знати, що в них перевозять ув'язнених, то можна подумати, що там тварини для зоопарку. Усередині відсіку в три рівні щитові лежаки, на середньому рівні в центрі отвір перекривається таким же розкладним щитом, як двері на петлях. Загалом сім місць для сну. Спиш на голому щиті без матраца. Весь відсік всередині пофарбований у сірий колір.
Я, Тофік та Акім потрапили разом в один відсік, з нами ще було п'ять чоловіків, тобто разом вісім осіб ‒ на одну людину переліміт.
Серед попутників був молодий хлопець років 18, циган на ім'я Ваня. Виявляється, він за своїми циганськими традиціями викрав свою наречену. А за неї за звичаями її мати запросила калим ‒ два мільйони рублів. У нього таких грошей не було, він з небагатої сім'ї, тому й не виплатив їх. Мати дівчини розлютилася й написала на нього заяву в поліцію. Можете собі уявити, вона малолітка (у циган дівчата виходять заміж частіше не досягши 18 років), та ще й він викрав її. За його словами, за експертизами все чисто, він до неї не торкався. Ось і сидить Ваня за звичай.
Під акомпанемент Тофіка, який набивав руками по щиту ритм, я заспівав пісню «Эй, гузель Къырым». Поки я співав, стояла тиша
Ми, звичайно, всі вже познайомилися. Потяг був у дорозі. У відсіках між собою спілкуються, хтось говорить голосно, що навіть чути у нас. Уже пізно, напевно, була година друга ночі, але весь вагон в «активі». Я кажу Вані: «Заспівай нам що-небудь циганською». Він збентежився, навіть у відповідь слова не промовив. Тоді я йому пропоную: «Давай так, я спочатку заспіваю своєю мовою, а потім ти своєю. Піде?». Він погодився. Під акомпанемент Тофіка, який набивав руками по щиту ритм, я заспівав пісню «Эй, гузель Къырым» («Прекрасний Крим» ‒ КР). Поки я співав, стояла тиша ‒ усі слухали. Коли я закінчив, з сусіднього відсіку кажуть: «Яка гарна пісня! А якою мовою вона? І про що вона?».
Ми розповіли, що ми кримські татари, і ця пісня кримськотатарською мовою, що вона пов'язана з депортацією, у ній співається, як людина тужить за Кримом. Ми розповіли про нас і про те, що відбувається в Криму. Було видно, як багато хто задумався над сказаним. Після цього всю свою увагу перевели на Ваню: «Тепер ти, Ваню, співай!». Циганчаті діватися було нікуди. Він заспівав. У нього талант, варто відзначити. Після цього стали співати й інші. Весь вагон був під враженням. Нарешті, щоб створити тишу, ми запропонували подумати над логічними задачами. Усі теж захопилися, дуже активно думали. Від цього виснажилися останні запаси енергії й тільки тоді вагон почав засинати...
(Далі буде)
Руслан Сулейманов, кримчанин, блогер, правозахисними організаціями визнаний політв'язнем, в'язнем совісті
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Кримські «справи Хізб ут-Тахрір»
Представники міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» називають своєю місією об'єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, але вони відкидають терористичні методи досягнення цього і кажуть, що зазнають несправедливого переслідування в Росії та в окупованому нею в 2014 році Криму. Верховний суд Росії заборонив «Хізб ут-Тахрір» у 2003 році, включивши до списку об'єднань, названих «терористичними».
Захисники заарештованих і засуджених у «справі Хізб ут-Тахрір» кримчан вважають їх переслідування мотивованим за релігійною ознакою. Адвокати зазначають, що переслідувані у цій справі російськими правоохоронними органами – переважно кримські татари, а також українці, росіяни, таджики, азербайджанці та кримчани іншого етнічного походження, які сповідують іслам. Міжнародне право забороняє запроваджувати на окупованій території законодавство держави-окупанта.
