«Захід не хоче іншого Путіна»: наскільки ефективними виявляться нові санкції через Крим?

Австралія запровадила нові санкції через будівництво та експлуатацію Керченського мосту проти однієї фізичної особи та чотирьох юридичних. Водночас міністр закордонних справ Канади Марк Гарно оголосив про нові обмеження проти двох фізичних і чотирьох юридичних осіб із Росії у відповідь на незаконну окупацію Криму.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба подякував Канаді й Австралії за підтримку. Разом із тим посольство Росії в Австралії попередило цю країну про «можливі наслідки», а офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова пообіцяла не залишити дії Канади без належної відповіді. Про те, наскільки ефективні вже запроваджені проти Росії санкції через Крим, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Російський опозиційний політик Ілля Пономарьов, який, бувши депутатом Держдуми, голосував проти «приєднання Криму до Росії», висловив Крим.Реалії думку, що західні санкції ‒ лише імітація боротьби з російським режимом.

– Вони швидше є контрпродуктивними, ніж результативними, оскільки запроваджуються точково щодо окремих осіб, у яких весь бізнес і так зосереджений у Росії ‒ типу Ротенбергів або Ковальчуків. Вони від санкцій стають тільки багатшими, тому що Володимир Путін їм ці санкції одразу ж компенсує коштами російських платників податків. Так, вони не можуть їздити світом, але їм і так було небезпечно це робити, враховуючи походження капіталів. Щоправда, для Геннадія Тимченка обмеження були болючими, тому що у нього є ще фінський паспорт, а також майно й компанії в цій країні. Усі інші – швидше радіють санкціям. Словом, я думаю, що Захід хоче не зміни влади в Росії, а лише певного пом'якшення курсу, яким іде Путін. Але вони не хочуть іншого Путіна ‒ вони бояться, що якщо влада почне сипатися, то на місці Росії виникне декілька ядерних держав.

При цьому Ілля Пономарьов вважає, що відносна м'якість Заходу щодо Кремля не означає, що у Володимира Путіна є карт-бланш у зовнішній політиці.

– Він розуміє, що серйозних наслідків не буде ‒ тільки укуси, дрібні неприємності, спротив. Але вже точно ніхто не піде війною на Росію і його не скидатиме. Хоча, звісно, я не знаю, що у Путіна коїться в голові, але мені здається, що він боїться рано чи пізно перегнути палицю. Тобто в тих чи інших діях на міжнародній арені він як мінімум має намагатися дотримуватися якоїсь пристойності, але серйозної загрози для нього немає. Взагалі, консолідованої позиції щодо Росії у Заходу, на жаль, не спостерігається. Вона може бути консолідованою по духу, але диявол у деталях. Росія ‒ далеко не головне, що хвилює людей у Вашингтоні, Брюсселі, Парижі, Лондоні тощо. Це лише один із факторів міжнародної політики, і не найважливіший, тому що для США основний фактор ‒ це Китай, а для Євросоюзу ‒ стан самого союзу після Брекзиту.

Директор центру політекономічних досліджень російського Інституту нового суспільства Василь Колташов вважає, що Росія навіть виграла від семи років західних санкцій.

– Усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Від санкційної війни в Росії виразно почалися прогресивні зміни, причому ще у 2014 році. У країні багато працюють над імпортозаміщенням, таким чином розширюється лінійка експорту. У Росії займаються інфраструктурою та нищать корупцію, знімають регіональну бюрократичну фронду то в одному місці, то в іншому. Можливо, неглибоко, але, тим не менше, процес іде. Це саме результат того, що російське суспільство й держава пережили пожвавлення, оздоровлення під час санкційної війни. По суті, обмеження проти Росії ‒ це відмова Заходу дотримуватися принципу невтручання в політику та економіку, причому в такій частині світу, де в принципі можна було б і не обурюватися. Адже у США є власні імперіалістичні наміри в регіоні, зокрема й політичні цілі в Україні.

Західні санкції вкрай негативно впливають на Росію у довготривалій перспективі, ‒ переконаний український інвестиційний банкір Сергій Фурса.

– Треба розуміти, що вони спочатку мають стримувальні функції. На столі в американського президента давно лежать набагато жорсткіші заходи, й усі в Кремлі чудово розуміють: якщо вони перейдуть певну межу, то отримають потужнішу відповідь. Тобто головне саме те, що ці санкції не запроваджені, а лише лежать на столі. Втім, і вже застосовані обмеження укупі з неадекватністю російської політики мають досить сильний вплив: так, у 2013 році прямі іноземні інвестиції в країну становили приблизно 80 мільярдів доларів, а зараз зведені до нуля. В Україні реальні прибутки населення в минулому кризовому році зросли, а в Росії вони падали. Санкції також не дозволяють Кремлю розвідувати нові родовища на Крайній Півночі, у нього немає таких технологій. Загалом, Захід хоче саме стримувати Росію, а не розвалити її на пів сотні держав із ядерними бомбами.

Тим часом заступниця постійного представника президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева вказує на останні зусилля офіційного Києва на додаток до західних санкцій.

– Дуже важливо поряд із тим, щоб говорити з Заходом про санкції, робити так звану домашню роботу всередині країни. В останні півтора року політика щодо Криму всередині країни змінилася, ухвалена низка важливих документів. Це і стратегія деокупації півострова ‒ у неї якраз внесене питання санкцій ‒ і низка президентських указів. Зараз Україна впроваджує «Кримську платформу» як переговорний майданчик і новий рівень комунікації щодо деокупації півострова, запрошує приєднатися до неї міжнародних партнерів. Однак посилення санкцій ‒ питання складне, хоча, звісно ж, наші дипломати його порушують. Для нас дуже важливо перш за все зберегти обмеження щодо Росії, і ми бачимо, що їх продовжують кожні пів року. Насправді дуже складно утримувати їх на цьому рівні упродовж семи років.

Тим часом міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав, що Євросоюз «зриває злість на Росії», розриває усі наявні раніше канали системного діалогу і запроваджує санкції за те, що ця країна «піднесла голос на захист росіян і русскіх» в Україні ‒ на Донбасі та в Криму. Реакції з боку Євросоюзу на цю заяву поки не було.

(Текст підготував Владислав Ленцев)