Доступність посилання

ТОП новини

«З дитинства знала, що я ‒ українка»: як молоді кримчани знайшли себе в Україні


Під час акції протесту проти агресії Росії щодо України. Крим, Сімферополь, 15 березня 2014 року

Мама ‒ військова, варіант залишатися в Криму після 2014 року для Діани Шестакової навіть не розглядався. Сім'я з 14-річною дівчинкою з Сімферополя виїхала на материкову Україну. Олександр Андрієвський виїхав з Криму раніше ‒ вступив до київського університету у 2012 році, але досі згадує улюблене місце в рідній Феодосії ‒ руїни Генуезької фортеці. Сьогодні ці молоді люди мають спільну справу в Києві, але вже не спілкуються з друзями з Криму. Олександр пройшов через АТО й заснував видавництво «Стилет і стилос», а Діана відбулася як редакторка видавництва.

Як кримська молодь почувається українцями й ідентифікує себе з Україною? Наскільки для української молоді важлива політика й наявність власних поглядів? Яким бачиться майбутнє Криму для молодих кримських українців?

Ці та інші актуальні запитання в студії Радіо Крим.Реалії в ток-шоу «Кримське питання» ведучий Олександр Янковський поставив гостям ‒ молодим кримчанам.

‒ Те, що сталося у 2014 році, стало для вас несподіванкою?

Діана: Ні, абсолютно. Я була дитиною й мені було страшно, адже мама залишалася в заблокованій росіянами військовій частині, але я не була здивована, я знала, що в Криму завжди були російські військові, й усе йшло до цих подій.

Події 2014 року, як і реакція на них населення, не були несподіванкою
Олександр Андрієвський

Олександр: З дев'яностих років у Криму були активними російські політичні сили, там були прапори, символіка, населення підігрівала російська пропаганда. І події 2014 року, як і реакція на них населення, не були несподіванкою.

‒ Коли ви відчули себе українцями? Коли постало питання самоідентифікації?

Діана: У мене було чудове виховання, мама завжди спрямовувала нас до української громадськості, спілкувалася з нами українською мовою. Я з дитинства знала, що я ‒ українка, у мене не було жодних сумнівів у цьому.

Ця окупація не тільки військова, вона гібридна й зокрема інформаційна
Діана Шестакова

‒ Як вважаєте, якби більшість кримчан ідентифікували себе як українців, це могло б перешкодити російській окупації?

Діана: Ми розуміємо, що ця окупація не тільки військова, вона гібридна й зокрема інформаційна. Ми не можемо сприймати окупацію окремо, а настрої населення окремо. Росія робила все, щоб бути присутньою в інформаційному полі, багато людей з радістю приймали цю пропаганду.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

‒ Олександре, ви пройшли через АТО, але були й добровольцем. Якою була ваша мотивація?

У разі загострення або повернення Донбасу, Криму, буде мобілізація, і я повернуся в військовий стрій
Олександр Андрієвський

Олександр: Для мене це було очевидним рішенням і мені було б соромно залишатися в Києві. Я бачив приклади з мого оточення, практично всі подалися в добробати або йшли служити за контрактом. Я вирішив приєднатися до добровольців, а у 2018 році зрозумів, що потрібно йти у Збройні сили України. Зараз я цивільна людина, займаюся своїм видавництвом, але прекрасно розумію, що в разі загострення або повернення Донбасу, Криму, буде мобілізація, і я повернуся в військовий стрій.

‒ Перша книга, випущена ваші виданням ‒ «Стилет і стилос: українська мілітарна поезія», про що вона й для кого вона?

Діана: Це збірка поезії модерністів, людей, які були в підпіллі або воювали, багато хто з авторів був змушений виїхати з України ‒ єдиний спосіб уберегтися від радянської влади. Нашою метою було об'єднати відомих авторів ‒ Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк ‒ і невідомих ‒ Богдан Бора, наприклад, ‒ людина з неймовірною біографією. І про кожного автора ми даємо невелику інформаційну довідку, це важливо, оскільки кожен з авторів не просто створив мілітарний текст, а й був учасником тих чи інших подій.​

‒ А наскільки, Олександре, зараз ви бачите популярність літератури серед військових?

Ми зібрали таке видання, відіслали на фронт, і хлопцям сподобалося, військові читають. Ми цим пишаємося
Олександр Андрієвський

Олександр: Збройні сили ‒ це люди з різних верств населення. Є ті, хто читає і привозить книги з дому, хтось бере книги у волонтерів, хтось у бібліотеці. Як правило, книги армійської бібліотеки ‒ це неактуальні, застарілі радянські видання, а ті, що привозять волонтери ‒ межують із самвидавом. Я якось знайшов якусь брошуру з назвою типу «Духовний бронежилет українського воїна», там були зібрані вірші Шевченка та Стуса, а поруч маловідомі сучасні поети. І така книга мала надихати на захист України, але насправді ‒ це дуже дивно й кустарно зроблено. Тому після повернення зі служби та відкриття свого видавництва, однією з перших ідей стало створення такої антології: книга повинна мати гарний вигляд, бути якісною, тут мають бути класні автори ‒ представники модернізму 20-40 років. Ми зібрали таке видання, відіслали на фронт, і хлопцям сподобалося, військові читають. Ми цим пишаємося, але нам приємно, що й цивільні читають, хіпстери та пенсіонери підходили до нас, цікавилися виданням на презентації.

‒ Часто люди говорять, мовляв, «ми з Криму й української мови не знаємо», за 30 років незалежності їм було недостатньо, мабуть, часу на вивчення. Де ви вивчали українську мову?

Олександр: Я вивчав українську мову в школі. Мені здається, що людина, яка живе в Україні й не прагне використовувати українську мову, вона просто вкрай ледача й обирає більш легкодоступний, а разом з тим менш якісний контент російською мовою. Низька якість багатьох російськомовних видань помітна на прикладах перекладу, де навіть допускають фактичні помилки. Українська школа перекладів якісніша, вища за рівнем.

‒ А чи можна прожити з видавничої справи?

Діана: Наша книжка два тижні як вийшла друком і поки рано робити оцінки. Ми б, звичайно, хотіли.

Олександр: У нас великі плани щодо розвитку. Ми будемо збирати не тільки українських авторів, наступний збірник ‒ це мої переклади українською мовою. Буде випущена антологія, збірка авторів «втраченого покоління» ХХ століття: Гемінґвей, Фіцджеральд, Фолкнер, Том Вулф. Я беру твори короткої прози, які не були ще перекладені українською мовою. Наприклад, у Гемінґвея ми взяли розповіді з його першої книги «У наш час», це його автобіографічний твір про життя у США, у Фіцджеральда ‒ про часи джазу, у Фолкнера ‒ його розповіді про службу в авіації у Першій світовій. Я знайшов цілу плеяду поетів, які писали під час Першої світової ‒ їхні твори вважаються класикою англійської літератури ХХ століття. Інші видання, чомусь не беруть ці тексти.

Діана: Ілюстрації та обкладинку для нас робить також переселенка з Криму, художниця Тетяна Панова.

(Текст склала Інна Аннітова)​

XS
SM
MD
LG