Доступність посилання

ТОП новини

Остання битва за Москву. Кримський похід 1591 року. Частина 10


Битва з кримськими військами у 1591 році. Фрагмент плану Москви з книги Ісаака Маси Album Amicorum, 1618 рік
Битва з кримськими військами у 1591 році. Фрагмент плану Москви з книги Ісаака Маси Album Amicorum, 1618 рік

Спеціально для Крим.Реалії

В історії кримсько-російських відносин неодноразово спостерігалася парадоксальна ситуація – в один бік їде гонець із мирними пропозиціями, а з іншого боку, йому назустріч рухається військо. Так було і навесні 1592 року.

Початкові кримсько-московські переговори 1592 року

Прагнення хоч якось реабілітуватися за минулорічний провал вже саме по собі було достатньою причиною нового кримського нападу на Московію – адже всупереч запевненням з протилежного боку, ханська армія геть не була розгромлена. Додатковим мотивом стало будівництво російських фортець на північному Кавказі. Ну а чергове затримання бахчисарайських гінців у Москві взагалі робило продовження війни неминучим.

Південний кордон виявився погано захищеним

Момент був обраний більш ніж вдало – взимку 1591/92 року загострилася ситуація на шведському «фронті», в облогу потрапив знаменитий Соловецький монастир. У відповідь московські війська здійснили похід на Виборг, втім, невдалий. До участі у війні зі Швецією залучили не лише найкращі полки, але й донських козаків і навіть стрільців з Астрахані. В результаті південний кордон виявився погано захищеним.

«Того ж року квітня у 29-й день послав цар і великий князь на берег бояр своїх та воєвод для приходу кримського царя Каза Гірея Девлет Гіреєва сина» на чолі з князем Іваном Глинським. І чим же зайнялися російські воєначальники, опинившись на місці? Вони негайно приступили до місницьких суперечок – на десятьох згаданих у Розрядній книзі воєвод «берегового розряду» припало аж шість чолобитних цареві! Це була безпрецедентна за масштабом суперечка, і не дивно, що до налагодження оборони так і не дійшло. Кордон виявився беззахисним перед лицем весняного кримського вторгнення.

Тим часом свою поїздку до Криму продовжували московський гонець Михайло Протопопов та його кримські колеги Іссей та Ямгурчі. На початку квітня 1592 року вони в'їхали у володіння Малої Ногайської орди, і Ямгурчі вирушив до її бея Арсланая. 19 квітня Ісей і Протопопов зустрілися з головними кримськими силами калги Фетха і нуреддіна Бахти, які рухалися на північ.

Фетх дав Протопопову аудієнцію, на якій назвав причиною нападу чутки про те, що в Москві Ямгурчі та Ібрагім Азі «травлені ведмедями», а Іссей і Аллабердей страчені. Крім того, почастішали напади донських козаків на Азов. Усі зусилля кримського гінця зупинити похід виявилися безуспішними, ба більше, кримці силою вилучили у нього призначені калзі та нуреддіну поминки, обурившись їх малій кількості.

20 квітня Протопопов продовжив шлях і невдовзі досяг Перекопа, а 25 квітня, під посиленою охороною, – Бахчисарая. На під'їзді до столиці гонець зустрів двох ханських посланців, нібито відправлених «до калги Феті-Кірея царевичу та до нураддіна Бахти-Кірея царевича», щоб «їх повертати з усіма людьми до Криму». Від них стало відомо, що Ямгурчі благополучно прибув до Криму і передав Газі II таємне послання Федора Івановича.

Вже наступного дня розпочалися переговори Протопопова з Дербишем Кулюковим та Ахмед-пашею Яшлавським. Беї сказали, що «цар читав таємну грамоту», доставлену Ямгурчі, і попросили підтвердити, що офіційне послання Федора Івановича хану відповідає таємному. Гонець ухилився від прямої відповіді.

30 квітня Газі ІІ дав Протопопову аудієнцію. Гонець вручив хану грамоти і поминки та висловив протест проти дій калги та нуреддіна. Газі оголосив, що «прочитав» «таємні грамоти», які стосуються «запитних грошей» та відпустки Єртуган, і залишився задоволеним, тому розпорядився припинити похід на Московію. Після аудієнції відбувся бенкет, на якому хан у присутності гінця випив чашу з медом за здоров'я Федора Івановича – небачена справа з часів Менглі Герая.

Наступного дня переговори продовжились у резиденції Протопопова – до Кулюкова та Яшлавського приєдналися Муртоза-ага та Заграп «Перекопський». Основним предметом дискусії стали умови проведення посольського обміну. Обидві сторони зійшлися на тому, що повернення кримських «емігрантів» відбудеться під час з'їзду послів, але гонець наполягав на цілковитій добровільності від'їздів. Потім беї висунули нову умову для розміну – відмова Москви від підтримки донських козаків та руйнування російських фортець на Кавказі, «щоб турського людям у черкаси дорога була». Протопопов відповів, що він присланий із «легким ділом» і не уповноважений обговорювати такі питання. Гонець виклав офіційну позицію Москви, за якою козаки – «злодії» та «втікачі», за яких Федір Іванович «не стоїть»; що ж до Кавказу, то кабардинські князі самі пішли у служіння цареві. На цьому переговори перервалися на тиждень.

8 травня 1592 року розпочався другий раунд переговорів, причому ініційований він був самим Протопоповим, а до кримців приєднався Ахмет-ага, який замінив у Дивані нещодавно померлого Моллакая Аллея. Гонець звинуватив Газі II у таємних зносинах зі шведським королем Юханом, виклав московську версію походу 1591 року і наступного відновлення дипломатичних відносин, підкресливши доброзичливість Кремля після «великих неправд Кази-Кірея царя». Беї заперечували, що «цар з війни втік», і наполягали, що не хан першим став затримувати гінців. Ані про «таємну справу» на випадок повалення Газі з престолу, ані про відпуск Ертуган не було сказано ані слова. На цьому переговори були завершені, і Протопопов до серпня опинився у фактичній ізоляції. Примітно, що з кримської сторони в дебатах не брав участі Ямгурчі, укрившись за наказом хана в Ак-Кермані (Білгороді).

Кримсько-польські та кримсько-шведські переговори 1592 року

Вичікувальна позиція кримців у діалозі з Протопоповим була обумовлена не лише очікуванням на результати походу калги, а й розвитком кримсько-польських відносин. Ще наприкінці 1591 року до Речі Посполитої був відправлений гонець із вимогою поминок, і на початку наступного року посольство з «великими поминками» справді прибуло. Очолював його Мартін Броневський (у московських документах чомусь Ян Бороновський). Посол вимагав, «щоб цар Кази Кирей і царевичі на литовського короля землю війною не ходили», і навіть пропонував укладання союзу.

Незабаром посольство повернулося назад, а з ним вирушив бій Касім Кулюков. У травні 1592 року на аудієнції в Кракові Кулюков передав Сигізмунду III два документи від Газі II, датованих 14 лютого – 14 березня.

Посланці обох сторін не повинні були затримуватися довше двох місяців

Перший, названий і «ярлик», і «ахднаме», був адресований королю та всім його підданим. Нагадавши про давню дружбу, хан висловив жаль, що в останнє десятиліття дніпровських козаків не тільки не карали, але навіть заохочували до нападів на мусульманські землі, що викликало кримські походи у відповідь на Польщу-Литву. Повідомивши, що він отримав поминки, нещодавно привезені Броневським, Газі II висловив сподівання, що надалі поминки для нього самого, калги та 12 інших кримських сановників надсилатимуться вчасно, а козаки будуть вигнані з Дніпра. Натомість він пропонував безпеку від кримських нападів, свободу торгівлі, право купувати сіль у його володіннях, а також військову допомогу Криму проти Московії в обмін на додаткове грошове утримання. Посланці обох сторін не повинні були затримуватися довше двох місяців.

Другий ярлик призначався безпосередньо Сигізмунду III – документ був аналогічним за змістом, але не настільки пафосним за формою. Газі II писав, що він відрадив османського султана Мурада III від вторгнення в Польщу. Хан також підкреслив, що, будучи впевненим у поминках від Сигізмунда, він відкинув щедрі пропозиції царя, наказав заарештувати попереднього гінця (Івана Бібікова), вторгся до Московії попереднього року та підготував нову кампанію прийдешнього літа.

Але ханські пропозиції не були прийняті – каменем спотикання стало видалення «литовських козаків» з Дніпра, точніше, неможливість цього. Протягом літа Газі II кілька разів відправляв гінців до Речі Посполитої для прискорення процесу переговорів, але все було марно. Посольство протримали у Кракові до 15 грудня, а потім відпустили. У травні наступного року кримські беї скаржилися московському гінцю, що «до того цар посилав до короля Касима князя для скарбниці і король Касиму князю скарбниці не дав, а його вислав ні з чим». Відмова платити великі поминки та неможливість упоратися із запорожцями привели Річ Посполиту до погіршення відносин із Кримом, що пізніше вилилося у війну.

Хай там як, переговори, не підкріплені відповідною військовою силою, досягали успіху рідко. Тому поки московський гонець вів дискусії з кримськими беями та самим ханом, війська калги та нуреддіна почали спустошувати околиці Московії. І саме від успіху чи провалу їхніх дій залежав підсумок переговорів у Бахчисараї.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG