«Вухами та очима» президента України до 2014 року називали Представництво президента України в АРК – відомство, покликане сприяти виконанню на Кримському півострові Конституції та законів України. Таку назву воно отримало за пряме підпорядкування Києву в умовах багаторічних різновекторних протистоянь усередині півострова, де місцева влада завжди прагнула керувати нероздільно. Ця його роль позначилася на процесах під час російської анексії Криму. З нагоди 30-річчя відомства Крим.Реалії вирішили нагадати, хто представляв у Криму президентів незалежної України та чим вони запам'яталися у цій іпостасі.
Загалом за роки існування президентського представництва в Криму змінилися два десятки його керівників. При цьому жінки обіймали цю посаду лише двічі – після російської анексії Криму відомством керувала кримчанка Наталія Попович, яка невдовзі зі скандалом залишила його. Наразі представником президента України в АРК є Таміла Ташева, яка обійняла цю посаду в найскладніший для України час повномасштабного вторгнення Росії.
До 2014 року Представництво президента України в АРК вважалося номінальним малоповноважним відомством із рекомендаційними директивами. Після російської анексії Криму ситуація кардинально змінилася. Наразі воно є ключовим органом влади України, що розробляє кримську політику держави, формує нормативні акти та законопроєкти щодо питань деокупації та реінтеграції регіону і його мешканців в українське суспільство, а також є голосом кримчан на міжнародних майданчиках.
Як відбувалася еволюція інституту Представництва глави держави у Криму – від номінального органу до контролера влади та центру генерації кримської політики, Крим.Реалії вирішили нагадати в особах.
Політика, зв'язки, «зрада» Криму
Першим представником президента України в АРК був Валерій Горбатов. Він очолював цей інститут під час зміни епох – перший президент незалежної України Леонід Кравчук залишав свою посаду, а на зміну йому йшов Леонід Кучма.
У ті роки Валерія Горбатова вважали одним із найвпливовіших політиків у Криму та «міцним господарником». У різних громадських джерелах він згадується як колишній тесть нинішнього російського глави Криму Сергія Аксьонова (за документами – Аксенов). Нібито завдяки цим родинним зв’язкам останній сколотив свій капітал.
У перші роки незалежності України в Криму був особливо сильний російський вплив. Тому погодившись стати представником президента Кравчука в Криму, Валерій Горбатов зіткнувся з обструкцією як з боку тодішньої кримської влади на чолі з нині покійним Миколою Багровим, так і з боку проросійської опозиції, яку очолював майбутній перший та останній президент Криму Юрій Мєшков. Такий крок Валерія Горбатова в Криму називали одночасно і «мужнім рішенням», і «зрадою республіки».
Проте президентський інститут на Кримському півострові зберігся навіть після відставки Валерія Горбатова. Відійшовши з цієї посади, він займався політикою і бізнесом. А в середині 2000-х років зник із публічної сфери і про нього практично нічого не було відомо.
Знову його ім'я з'явилося у ЗМІ влітку цього року у зв'язку з кримінальним провадженням щодо нього, відкритим Генпрокуратурою України та Державним бюро розслідувань за двома статтями Кримінального кодексу України – про фінансування насильницького повалення конституційного ладу або захоплення влади та виправдання, заперечення збройної агресії Росії проти України.
Серед протизаконних епізодів українськими силовиками названо фінансування угрупування «ДНР», виведення коштів у Росію з території України, ведення бізнесу в Криму та зв'язки з російським главою анексованого півострова Сергієм Аксьоновим.
У разі доказу провини Валерію Горбатову загрожує до 10 років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна.
Сам він на ці обвинувачення публічно не відреагував. Крим.Реалії з ним зв'язатися не вдалося.
Ющенко: ера силовиків
Часто представники президента України в АРК намагалися «грати свою скрипку» в унісон політиці кримської влади, щоби не шкодити власним зв'язкам. Зовні ж це виглядало як єдність усієї вертикалі влади, яка мала гарантувати горезвісну стабільність на півострові.
Але протистояння між політичними режимами в Україні, що розпочалося у 2000-х, змінило цю «традицію». За президента України Віктора Ющенка його кримськими представниками були силовики.
У середині 2000-х цю посаду двічі обіймав генерал МВС України Геннадій Москаль.
Український генерал на той момент уже запам'ятався кримчанам на посаді начальника кримського главку МВС війною з представниками кримінального світу, які залишилися від місцевих банд 90-х років минулого століття і стрімко обростали зв'язками у владі.
Геннадій Москаль не був пов'язаний із кримськими кланами і нічим не був їм зобов'язаний. Тому на посаді представника президента України в АРК відкрито критикував місцеву владу та депутатів, більшість з яких представляли Партію регіонів.
За нього президентське Представництво, яке мало за законом консультаційно-інформаційні функції, почало відігравати активну роль у суспільно-політичних процесах у Криму й подавало сигнали про те, що закони та Конституція України не завжди виконувалися місцевою владою.
«Після того, як цю посаду обійняв Геннадій Москаль, виявилося, що малоповноважне представництво глави держави може бути дуже ефективним інструментом контролю за ситуацією в автономії. І якщо раніше, за президента Кучми, постпреда називали його вухами та очима, то у президента Ющенка з'явився, якщо можна так сказати, ще й голос», – писало про нього видання «Дзеркало тижня».
Працюючи у Криму, Геннадій Москаль намагався протистояти проросійському впливу. Він заявляв, що Крим «ніколи не буде Придністров'ям», а кримських татар називав «основним фактором стримування» в Криму для розгортання антиукраїнських сценаріїв. Питання про статус російської мови як другої державної в Україні, на якій зробили не одну виборчу кампанію проросійські політики, Геннадій Москаль відкрито називав політичним, наголошуючи, що й сам у Криму розмовляє російською.
Залишив свою посаду Геннадій Москаль у 2007 році у зв'язку з переведенням на роботу до Києва – заступником голови СБУ.
Його на посаді представника президента України в АРК змінив Віктор Шемчук – колишній прокурор АРК. Щоправда, він пробув на цій посаді лише три місяці й знову повернувся у прокурорське крісло.
Запам'ятався Віктор Шемчук протидією земельним зловживанням кримської влади та чищенням прокурорських лав від одіозних кадрів, яких намагалися просувати на різні посади з політичних мотивів.
Віктор Шемчук також намагався протистояти ініціативам проросійської частини кримського парламенту щодо проведення місцевого референдуму стосовно питання надання російській мові статусу другої державної та вступу України до НАТО.
Свою кар'єру в Криму Віктор Шемчук завершив, ставши в.о. генпрокурора України.
Наступним представником президента України в АРК, який відкрито критикував кримську владу, був генерал МВС Володимир Хоменко.
Він звертав увагу на закритість кримських відомств при ухваленні рішень та «припиненні боязких голосів протесту», зокрема, при ухваленні земельних і майнових рішень.
За спроби контролювати діяльність кримських чиновників Володимир Хоменко та його відомство опинилися у них в опалі.
«Влада автономії розгорнула цілу кампанію з дискредитації Представництва президента України в АР Крим. В очах кримчан нас намагаються подати як дестабілізуючу структуру, яка безцеремонно порушує спокій благополучного кримського життя, наполегливо не бажаючи співпрацювати з керівництвом автономії. У чому причина такої агресивності керівництва автономії? Відповідь досить проста: у контролі – явищі малоприємному особам чи органам влади, які не хочуть жодного контролю над собою. Треба почати викорінювати нав'язаний кримчанам нинішньою владою «рекет» під час оформлення земельних ділянок, ведення бізнесу, побори, без яких не можна вирішити жодне питання у владних коридорах, тобто все те, що заважає нам нормально жити і працювати», – заявляв він.
Але цієї активної діяльності вистачило лише на пів року. Потім Володимир Хоменко повернувся до Києва, обійнявши посаду заступника міністра внутрішніх справ України.
На цьому публічне протистояння кримської влади з президентським інститутом завершилося. Незабаром до влади прийшов Віктор Янукович, а з ним – і нові часи.
Янукович та його вірні «солдати партії»
Після обрання Віктора Януковича президентом України його кримським представником було призначено Віктора Плакіду – колишнього прем'єра Криму та члена Партії регіонів.
На цій посаді він був максимально лояльним до кримської влади.
На той момент у Криму зміцнювався донецько-макіївський режим на чолі з нині покійним Василем Джартою. Під його керівництво та кураторство поступово перейшли всі процеси на півострові. Вертикаль кримської влади формувалася за принципом лояльності до Партії регіонів та президента України, а ті, хто отримував посади, називали себе вірними «солдатами партії», готовими виконувати все, що буде доручено.
У таких умовах ніхто не заважав команді регіоналів проводити свою політику на півострові, влаштовувати гуляння в Лівадійському палаці, безконтрольно розподіляти кримську землю та поступово «закручувати гайки» в багатьох сферах.
Після втечі Януковича з України та російської анексії Криму Віктор Плакіда долучився до команди російського глави Криму Сергія Аксьонова, очоливши «націоналізоване» підприємство «Крименерго». На його каденцію припала непроста ситуація, пов'язана з блекаутом у Криму та облаштуванням так званого «енергомосту» з Росії. У відставку чиновник подав восени 2017 року, згодом працював аудитором у російській Рахунковій палаті Криму. Наразі веде непублічну діяльність.
Зміна часів: невдалий міст між Кримом і Києвом
Представником Януковича у Криму в 2010 році встиг пів року побути і Сергій Куніцин – колишній народний депутат України та експрем'єр Криму.
Тоді за такий короткий термін він не встиг запам'ятатися якимись ключовими рішеннями. Однак він повернувся на цю посаду в лютому 2014 року, коли після втечі Віктора Януковича обов'язки президента України перейшли до спікера Верховної Ради Олександра Турчинова.
На той момент Росія розпочала захоплення Криму і Сергій Куніцин намагався бути переговорником між півостровом та Києвом. Зокрема, пропонував дати Криму «широкі повноваження», яких вимагали ініціатори невизнаного кримського «референдуму». У Києві такий сценарій не прийняли, і Сергій Куніцин заявив про свою відставку.
У Криму проросійські сили йому теж не раділи. Вони блокували в Сімферополі будівлю Представництва президента України, принісши туди шини з написом «Зраднику Криму».
Повернувшись до Києва, Сергій Куніцин був обраний народним депутатом України, а після закінчення депутатської каденції він став головою Консультативної ради при президенті у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України.
Представництво в екзилі: боротьба за Крим
Після російської анексії Криму Представництво президента України в АРК було змушене залишити півострів, як й інші українські органи влади. В умовах відсутності доступу до Кримського півострова робота відомства суттєво змінилася. Офіс відомства почав працювати в Херсоні.
У перші роки російської анексії Криму Представництво вело прийом жителів Криму та переселенців, сприяло забезпеченню їхніх прав на материковій частині України (оформленню українських документів і наданню інших адміністративних послуг), а також намагалося адаптувати українське законодавство під потреби кримчан.
За роки російської анексії Криму відомство змінило кількох керівників.
За президентства Петра Порошенка ротація його представників відбувалася тричі. Найдовше пробув на цій посаді Борис Бабін – юрист-міжнародник, колишній Урядовий уповноважений України у справах Європейського суду з прав людини, експерт низки українських і міжнародних інституцій.
На своїй посаді він дотримувався позиції, що повертати Крим під контроль України слід за допомогою міжнародного невизнання його анексії, санкційного та економічного тиску на Росію. Варіант «з ослабленням Росії та її виходом із Криму» Борис Бабін називав «найвірогіднішим» за умови, що Україна матиме свій план дій для цієї території.
Він закликав державні органи України та громадськість активніше працювати над «кримським питанням» на міжнародних майданчиках за принципом «якщо мовчимо, то програємо».
Згодом, коли ситуація у Криму ускладнилася та вимагала нових підходів до формування кримської політики з боку України, офіс Представництва поряд із Херсоном відкрився у Києві. На той момент президентом України було обрано Володимира Зеленського. Його представником в АРК став Антон Кориневич – юрист-міжнародник, на той час заступник директора Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Разом із ним представництво президента України в АРК посилила команда українських правозахисників, які з 2014 року працювали над захистом прав людини в умовах російської агресії.
Відтоді робота відомства ще більше трансформувалася. Воно почало активніше розвивати ініціативи щодо реінтеграції Криму в Україну, а також запровадження міжнародних механізмів повернення півострова під контроль України.
У 2021 році Представництвом було розроблено Стратегію деокупації та реінтеграції Криму – перший документ для влади України і кримчан, який дає відповіді на багато питань, пов'язаних із життям півострова після його звільнення від Росії.
Представництво спільно з іншими органами влади України створює механізми для впровадження на півострові підходів перехідного правосуддя – міжнародного механізму відновлення справедливості на окупованих територіях.
З 2021 року на базі відомства працює офіс «Кримської платформи» – міжнародного саміту, який ініціювала Україна для формування спільних із країнами-партнерами зусиль стосовно деокупації Криму.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у Представництві президента в АРК знову відбулися зміни. Антон Кориневич залишив цю посаду. Його призначено послом з особливих доручень МЗС України, агентом України в Міжнародному суді ООН і зараз задіяно у процесі ініціювання Спеціального міжнародного трибуналу над Росією.
Із квітня представником президента України в АРК є Таміла Ташева – кримчанка, правозахисниця, яка працювала в команді Антона Кориневича.
В умовах повномасштабної війни Росії з Україною у Представництві працюють над новим стратегічним напрямом – розробкою першочергових кроків відновлення української державності у Криму після його деокупації. Для цього створено робочу групу з участю 36 експертів.
За словами Тамілі Ташевої, ця робота спрямована на те, щоб громадяни України, які не чинили правопорушень у російських реаліях Криму, «не відчули жодної несправедливості чи дискримінації після відновлення української влади».
У Представництві стверджують, що роблять усе, щоб знову відчинити свої двері для кримчан у Сімферополі.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
