Доступність посилання

ТОП новини

Чиновники у Криму переконливо доводять: війна Росії проти України є актом геноциду


Все, що лишилося від будинку подружжя Несміянових після пожежі, спричиненої влучанням російського снаряда. Ізюм. Вересень 2022 року

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

У Криму, вочевидь, напрям і тренди всієї ідеологічної політики задає своїми статтями та коментарями спікер російського парламенту півострова Володимир Константинов. ЗМІ Криму послужливо кілька разів на тиждень публікують його коментарі, які є «передовими статтями» про те, як кримчани мають думати та оцінювати події, у що вірити та на що сподіватися.

Той факт, що його коментарі разюче розходяться з реальною дійсністю, не береться до уваги, головне – вони майже слово в слово бездумно повторюють такі самі «передові статті», що фабрикуються в Москві. Ось, скажімо, заявив Володимир Путін, що українців не існує, і спічрайтери Володимира Константинова в Криму в його коментарях намагаються теоретично обґрунтувати цю тезу, навіть не припускаючи, що просто підтверджують злочинний характер розв'язаної Кремлем війни.

Днями у кримській пресі з'явився коментар Константинова «Народ колишньої України ще можна врятувати шляхом ампутації Галичини із западенцями», в якому його автори з першого рядка заявляють свою тезу «Українського народу як окремого етносу не існує».

Константинова не турбує повна відсутність у його міркуваннях логіки та історичних знань, головне – впевнено стверджувати свою «настільки велику брехню», щоб відбити у читачів потяг до аналізу та роздумів. Наприклад, він пише: «За великим рахунком, усі, кого ми називаємо «українцями», – це росіяни, як жителі Пскова чи Курська. Або, скажімо, сибіряки».

Кримський спікер повністю ігнорує основну тезу теорії національностей про те, що якщо великі групи людей сформувалися на різних територіях, говорять різними мовами, мають різні культури, зокрема різний епос, літературу, музику, побут, відрізняються психологією та економічним укладом, то ми маємо справу з різними народами. Тим більше, що, як відомо, зараз уже й багато сибіряків стверджують, що вони не росіяни, а саме сибіряки. І це ще не враховуючи різноманітності суто сибірських етносів.

Спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов
Спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов

Не кажучи вже про те, що інші народи все чіткіше відкидають спроби Російської імперії називати їх частиною чи руського, чи російського народу. І хоч би скільки говорили про «народну єдність Росії», ця «єдність» катастрофічно порушена російською диктатурою. У той час, як цивілізована політика ХХІ століття передбачає повагу до інших національностей та їхніх прав, у тому числі до права на державотворення, нинішня Росія, з одного боку, проголошує гасло, що «національна різноманітність – це наше багатство», з іншого боку, обмежує, дискримінує і принижує підкорені раніше нації та народи, всіляко стримуючи їхній розвиток і прагнення до самостійності, заперечує їхнє право на самовизначення, водночас визнаючи його навіть за «винайденими» народами, на кшталт «народу Криму» чи «народу Запорізької області».

Носії горезвісного українства – це нащадки тих наших співвітчизників, які свого часу опинилися під Польщею…
Володимир Константинов

Володимир Константинов заявляє: «Носії горезвісного українства – це нащадки тих наших співвітчизників, які свого часу опинилися під Польщею… Впадає в очі, що Новоросія, яка до 2014 року постійно електорально протистояла «українському» націоналізму, а після державного перевороту в Києві стала ареною боротьби проти нацистського режиму, що внаслідок держперевороту сформувався, ніколи до складу Польщі не входила. Це територія так званого «Дикого поля», яке під час серії російсько-турецьких воєн увійшло до складу Російської імперії…»

Тут що не фраза, то брехня та маніпуляція. По-перше, українці, які побували в польських державних утвореннях, так і залишилися українцями, а ті, які побували під російським пануванням, були або асимільовані, або знищені в тому випадку, якщо не змогли силою відстояти свою національну ідентичність, як, наприклад, населення так званих козацьких і гетьманських утворень. До речі, Константинов це і сам визнає, коли пише, що вони «зуміли зберегти свою ідентичність», але тут з'явилася Росія і «включила території, населені східними слов'янами – руськими братами», тобто піддала русифікації, іншими словами, намагалася позбавити їх ідентичності. І метод її добре відомий з історії – висилки до Сибіру, репресії, вбивства, заборони української мови, освіти та культури, тобто геноциду. Проте, українці як народ протягом століть однаково затято чинили опір як полонізації, так і русифікації.

В Україні багато вогнищ національної самосвідомості збереглося історично навіть там, де намагався правити «русский мир»

В Україні багато вогнищ національної самосвідомості збереглося історично навіть там, де намагався правити «русский мир». Наприклад, те, що автор називає Новоросією та Диким полем, ще й до нашестя росіян було населено суцільно українцями. І Миколаїв, Херсон та Одесу засновували зовсім не Потьомкін та емісари Катерини ІІ, а українське козацтво, оскільки задовго до росіян у цих краях вирувало своє життя, існувала економіка та тодішні суспільні відносини. Але Росія намагається тепер стерти ці знання, називаючи це «переписуванням історії», хоча насправді йдеться про створення історії справжньої, а не хибної.

Щодо Донбасу, то ще й на початку минулого століття (до речі, як і значною мірою в Курській та Воронезькій губерніях, Краснодарському краї) там все населення говорило українською мовою, процвітала самобутня культура, і щоб змінити ситуацію, сталінському режиму довелося застосувати геноцидний метод Голодомору, внаслідок якого українське населення було виморено, а замість нього на Донбас завезли росіян, яких тепер без їхньої згоди Росія намагається «захищати».

Цікаво, що автор сам плутається в поняттях. З одного боку, він стверджує, що «українського етносу не існує», але при цьому визнає, що існує «українська нація», але не сама собою, а лише як частина російської нації. Для цього «за аналогією» він вдається до плутанних роздумів щодо єдності голландської та фламандської націй. Але ці міркування потрібні лише для того, щоби відмовити українцям у праві на створення своєї української національної держави.

Заперечення існування українського народу потрібне для того, щоб «доводити», що якщо немає народу, то немає і претендента на самовизначення

Тут доречно нагадати авторові, що державність українців, хоча б у вигляді держави Русь, яку навіть тенденційні імперські історики не змогли ідентифікувати інакше, як Київську, набагато давніша за державність росіян. І ідентичність української нації давно сформована у вигляді єдності її мови, культури, історії та місця проживання, а самовизначення її давно відбулося на її історичних землях, на які завжди претендувала і претендує зараз Росія. І заперечення існування українського народу потрібне для того, щоб «доводити», що якщо немає народу, то немає і претендента на самовизначення, немає титульної нації для державності, а рештки українців можуть жити у складі російської держави, як фламандці живуть у складі інших держав. Заперечення народу – це початок геноциду. Це і є свідчення того, що війна Росії в Україні є актом геноциду.

Заперечення існування тієї чи іншої групи є запереченням того, що ця група має свої окремі права, а тому в неї немає права навіть на саме життя. Поняття «геноцид» – це форма масового насильства, яку ООН визначає як дії, які здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу, як шляхом вбивства, запобігання дітонародженню, насильницької передачі дітей, створення життєвих умов знищення цієї групи.

Це визначення і дає змогу зрозуміти, що все, що в російському розумінні випливає із заперечення існування українського народу, а саме – вивезення з України до Росії сотень тисяч українських дітей, депортація до Росії до одного мільйона дорослого населення України, де вони будуть зазнавати русифікації та «створення неприйнятних життєвих умов», і якщо ще згадати про насильницькі переселення українців до Сибіру та інших регіонів Росії – це і є акти геноциду.

Бомбардування та виведення з ладу до 50 відсотків української енергетичної системи для «виморожування» українців (до речі, спочатку план Путіна полягав і у «виморожуванні» європейців!), пограбування музеїв та колекцій культурних цінностей, обладнання промислових підприємств, руйнування систем водопостачання, газопостачання, електропостачання серед зими є не що інше як «створення умов загибелі цілої етнічної групи», тобто геноцид. І Володимир Константинов переконливо довів це у своєму коментарі.

Характерно, що кримські чиновники не розуміють, що російське заперечення існування українського народу зовсім не виправдовує кремлівську агресію проти України. Українська держава багаторазово виникала у світі на тому самому місці: і як Русь, і як українські князівства, і як українські губернії, і як козацтво, і як Гетьманщина, і як УНР на початку ХХ століття, і як УРСР, і як Україна 1991 року. Україна як держава визнана всім світовим співтовариством, у тому числі Росією, є законним, на відміну від Росії, членом ООН, і має всю повноту суверенітету. І якби навіть не вся ця багатовікова історія, то й тоді Путін у 2014 році не мав жодного права виявляти агресію та анексувати Крим, не мав жодного права починати широкомасштабне вторгнення у 2022 році, незалежно від будь-яких вигадок про існування чи не існування українського народу.

Костянтин Подоляк, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.

На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».

Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.

XS
SM
MD
LG