Доступність посилання

ТОП новини

Леонід Кучма: «Красти у держави, яка воює, – це мародерство»


Леонід Кучма під час спільної прес-конференції трьох президентів, Київ, 8 травня 2018 року
Леонід Кучма під час спільної прес-конференції трьох президентів, Київ, 8 травня 2018 року

До Дня Незалежності України Радіо Свобода опитало президентів Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму та Віктора Ющенка, попросивши їх охарактеризувати своє президентство та сучасний період у житті країни. Публікуємо інтерв’ю із Леонідом Кучмою.

Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Віктор Ющенко роблять спільну заяву
Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Віктор Ющенко роблять спільну заяву

– Що саме, на вашу думку, є головними здобутками України за роки незалежності?

– По-перше, держава вистояла. Навіть у надскладних умовах зовнішньої агресії Україна не здалася. Триває боротьба за поновлення територіальної цілісності, не рухнула економіка, створена нова армія.

По-друге, народилася нація, яка усвідомила себе. Сформувалося громадянське суспільство, яке багато у чому випереджає владу та еліту.

По-третє, Україна зберігає підтримку цивілізованого світу. Всупереч деяким прогнозам, «втома від України» не настала. Ми лишаємося важливим елементом збереження світоустрою, що існує.

– Які найбільші «три помилки» були допущені за роки незалежності, які тепер треба виправляти?

Ми виявилися не готовими до того, що у світовій політиці такого рівня обіцянки можуть бути порожніми, що можливі такі лицемірство та цинізм

– Те, як ми відмовилися від ядерної зброї та підписали Будапештський меморандум без справжніх гарантій безпеки від усіх великих держав. Ми (і я, і попередня влада, яка й розробляла цей документ) виявилися не готовими до того, що у світовій політиці такого рівня обіцянки можуть бути порожніми, що можливі такі лицемірство та цинізм.

Те, як владою була згаяна енергетика нації після Помаранчевої революції, як бездарно проводилася кадрова та економічна політика у 2005-2006 роках. Це привело не лише до ганебного падіння темпів зростання, але й до зневіри та апатії народу. Історичний шанс тоді було втрачено.

Те, як Януковичу дозволили узурпувати владу 2010 року, що привело до насильства над Конституцією, скасування політреформи, підписання Харківських угод, зрештою, і до відмови від асоціації з Євросоюзом.

Якби суспільний спротив почався у момент цього фактичного перевороту, можливо, його наслідки були б не такими тяжкими.

Леонід Кучма, президент України (в 1994-2005 роках)
Леонід Кучма, президент України (в 1994-2005 роках)

– Що саме ви визначаєте, як здобутки вашого президенства, а що не вдалося?

– Найголовніше – мир, причому як всередині держави, так і на її кордонах. Ми зберегли суспільно-громадянське порозуміння. Припинили релігійну війну. Без єдиної краплі крові пройшли Помаранчеву революцію. А також дали відсіч першим спробам «промацати» нас на слабкість. Я маю на увазі Тузлу, після якої Росія десять років утримувалася від агресивних дій проти нас.

Опитування: хто такий Кучма та чим він запам'ятався?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:15 0:00
Завантажити на комп'ютер

Не менш важливим було те, чого ми домоглися в економіці, за десять років пройшовши стрімкий шлях від абсолютної катастрофи початку-середини 1990-х років до абсолютних же рекордів зростання 2004-го. Це справді було українське економічне диво.

І це має прямий стосунок до третього досягнення мого президентства. Я маю на увазі перетворення українців на народ, який відчув, що він здатен перемагати, що йому є за що поважати себе. Думаю, що це відчуття гідності лягло в основу Помаранчевої революції. Як би не ставились до Помаранчевої революції, це саме по собі важливо. І тим важчим було подальше розчарування «помаранчевої» нації «помаранчевою» владою.

Не вдалося реалізувати ті реформи, які були потрібні

А що не вдалося реалізувати, так це, насамперед, ті реформи, які були потрібні, але обмаль часу та спротив не давали можливість їх завершити.

Загалом тоді в країні було ще стільки проблем, що вистачало не на одного президента і не на один уряд.

Цих проблем не менше й сьогодні. Якщо не більше?

– Які фактори зараз найбільше гальмують розвиток України?

– По-перше, війна. Вона забирає життя найкращих, тих, хто у мирний час напевне був би на самому вістрі змін. Вже не кажу про такі потрібні ресурси та кошти, які країна змушена витрачати на оборону.

«Роз’їдати» державу популізмом, корупцією, розкрадати державу – це неприпустимо

По-друге, спроби все звалити на війну. Прикриватися війною, щоб не проводити рішучих реформ, виправдовувати проблеми з прозорістю дій влади, свободою слова, бізнесу і таке інше.

По-третє, спроби діяти так, ніби війни немає. Дозволяти собі «роз’їдати» державу популізмом, внутрішніми сварками, корупцією. Брехати виборцю. Розкрадати державу. Це завжди неприпустимо. Але красти в держави, яка воює – це мародерство.

– Які головні характеристики української політичної еліти: позитивні і негативні?

– Еліта має бути професійною. Патріотичною. Використовувати свої можливості та статус не для власного збагачення, а для покращення життя громадян. Бути відповідальною за збереження єдності держави та суспільства.

Судіть самі, наскільки українська еліта відповідає цим вимогам.

– Чому в Україні досі така велика прірва між найбагатшими і найбіднішими?

– З одного боку, це ознака того, про що йшлося у попередньому запитанні про нашу еліту.

Для більшості багатих важливіше подальше власне збагачення, ніж оздоровлення національного соціально-економічного середовища. Їхня соціальна відповідальність низька, хоча, звісно, винятки є. Економіка дуже непрозора, її величезний тіньовий сектор також сприяє тому, що прірва, про яку ми говоримо, стає глибшою та ширшою.

З другого боку, така ситуація взагалі типова для бідних країн. Щойно економічний стан в Україні почне покращуватися – розшарування стане не таким фатальним. Можу послатися на перші роки нашого сторіччя – вони ж останні роки мого президентства, коли країна перейшла до стрімкого економічного зростання. Ситуація в суспільстві тоді також стала більш гармонійною.

Леонід Кучма, президент України (в 1994-2005 роках)
Леонід Кучма, президент України (в 1994-2005 роках)

– Які країни, на ваш погляд, є стратегічними партнерами України?

– Стратегічні партнери – це не раз та назавжди визначене коло. В ідеалі це країни, що поділяють наші цінності, мають схожі стратегічні інтереси, та партнерські відносини з якими приносять Україні вигоду.

У мій час серед таких партнерів була Росія. На сьогодні, на мій погляд, це Канада, Велика Британія, країни європейської Півночі та Балтії, Польща, Німеччина та Франція (чиє значення для нас посилюється їхньою участю у «нормандському переговорному форматі»). Однозначно треба робити все, щоб забезпечити стратегічне партнерство зі США, Туреччиною та Китаєм.

Дуже важливо знаходити із стратегічними партнерами спільну мову за будь-яких обставин

Дуже важливо знаходити із стратегічними партнерами спільну мову за будь-яких обставин. Ситуація з Польщею, з якою ми ведемо постійні суперечки історичного плану, як на мене, ненормальна. Треба шукати взаємоприйнятне рішення. Можу послатися на декларацію про примирення між народами, яку ми з Олександром Кваснєвським підписали 2003 року. Не думаю, що те, чого ми добилися тоді, неможливе зараз.

– Якою має бути зовнішня політика України?

– Вона має відповідати національним інтересам. Все. Крапка. Цей принцип має лишатися незмінним по суті, навіть коли цілком міняється форма. У мій час таким форматом була багатовекторність. Нам вдалося вибудувати баланс взаємовідносин з різними світовими гравцями, орієнтуючись не на Схід чи Захід, а виключно на Україну.

Росія для нас нині – не партнер, а агресор

Зі зрозумілих причин сьогодні така геополітична рівновага неможлива. Росія для нас нині – не партнер, а агресор. Це диктує нам необхідність вибудовувати конфігурацію міжнародних партнерів, яких об’єднують цінності (тобто неприйнятність для них таких дій Росії) та готовність допомагати нам у будь-який спосіб (дипломатичний, економічний, військовий) боротися з агресією.

І це означає, що ми маємо враховувати цінності наших партнерів, коли йдеться про нас самих. Боротися з корупцією, забезпечувати прозорість та відповідальність влади, чесність судів, свободу слова. Не тому, що цього від нас вимагають, а тому, що ми маємо почуватися не лише рівними серед рівних, а й, так би мовити, нормальними серед нормальних.

– Якою має бути внутрішня політика України?

– Як зовнішня політика має захищати інтереси держави, так внутрішня має відповідати інтересам громадян. А визначає її напрямки виконавча влада, яку формує парламент, обраний за підсумками голосування громадян. У цьому – принцип політреформи, за яку я боровся протягом всього свого другого президентського терміну. Тому вважаю неправильним, якщо приватна особа, хай навіть колишній президент, даватиме «вказівки» з цього приводу.

Леонід Кучма, президент України (в 1994-2005 роках)
Леонід Кучма, президент України (в 1994-2005 роках)

– Як зупинити війну?

– Це залежить від того, чого ми хочемо.

Зупинити війну можна одним рухом, просто оголосивши про капітуляцію. Сподіваюся, охочих отримати мир такою ціною у нас немає. Принаймні навіть якщо є, то вони не насміляться вголос пропонувати таке.

Насправді ми воюємо не з ОРДЛО, а з Росією

Спробувати зупинити війну можна, перейшовши у рішучий військовий наступ. Охочих зробити це на словах у нас багато. Сподіваюся, вони розуміють, що насправді ми воюємо не з ОРДЛО, а з Росією. Тому результат таких кавалерійських атак буде передбачуваним і для нас невтішним.

Лишається одне – домовлятися. Шукати мир у компромісах. Цим цілям слугує «нормандський формат» більше від чотирьох років. Варто порівняти інтенсивність бойових дій тоді та тепер.

А взагалі питання не зовсім коректне. Зупинити війну може лише той, хто її почав. Тобто запитувати треба не нас, а Москву.

Шкіль: Порошенко – вихованець Кучми
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:25:32 0:00
Завантажити на комп'ютер

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроєктів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проєкту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер і продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проєкту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна і кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG