У «Видавництві Старого Лева» вийшов четвертий том антології «Кримський інжир», проєкту заступника генерального директора українського інституту Аліма Алієва та львівської письменниці Анастасії Левкової, розпочатого у 2019 році. Сюди входять – організація щорічних конкурсів кримських авторів і перекладачів, а також видання антології, що складається з творів переможців конкурсу. За умовами проєкту, в ньому беруть участь автори, які написали твори українською та кримськотатарською мовами, та переклади цими мовами.
Новий том має назву «Куреш», що кримськотатарською означає боротьба. Один із засновників проєкту, Алім Алієв, наголошує – не лише спортивна. Твори, що увійшли до цієї, як і до попередніх книг антології, є відображенням боротьби за збереження кримськотатарської та української ідентичності, екзистенційної війни, в якій стоїть питання про виживання. Якщо українцям твердять, що їхнього народу, мови та історії не існує, що їхня земля – це якась «новоросія», а хто з цим не згоден – той нацист, а спецслужби з очевидною регулярністю та планомірністю заповнюють тюремні камери кримськотатарськими й українськими політичними в'язнями, проводять гібридну депортацію, то це, як стверджує в «інжирній промові» американський історик Тімоті Снайдер, і є імперська і колоніальна війна. І агресор – Росія, а всі ми змушені кинути всі свої справи та захищати свою землю, історію, мову та саме право на існування…
В першому розділі книги, що складається з творів про Крим українською мовою, є кілька талановитих, переважно психологічних, замальовок про різні кримські ситуації. Розповідь Юлії Ілюхи «Трамонтана» про те, як молодий хлопець, який не надто займався філософським осмисленням того, що відбувається, на рівні повсякденної психології пройшов шлях, скажімо так – від «пацана» до усвідомленої участі у війні проти Росії. Один тиждень перебування в Криму, спостереження побутових сцен справили на нього таке глибоке враження, що він підсвідомо став зовсім іншою людиною.
Олена Макарчук в оповіданні «Крим.1921» описала людську історію кримського голоду 20-х років. Лейла Рустем-Кизи в оповіданні «Сни Сагіде» талановито розповіла про життя кримської татарки, з усіма її радощами та пригодами.
Однією з особливостей антології «Кримський інжир» є те, що кожна книга давала слово авторам, які перебувають за ґратами окупаційного режиму. «Література через грати», пише Алім Алієв, це жанр, що існує всупереч усім авторитарним режимам, і завдання якого фіксувати їхні злочини. У цьому томі антології поміщено літературне есе заступника голови Меджлісу та громадянського журналіста Нарімана Джеляла, який перебуває за ґратами окупаційної влади, «Коли прийшли за мною» – про історію його арешту і суд, а також твори громадянського журналіста Сервера Мустафаєва та активіста Асана Ахтема. Розповідь Нарімана Джеляла – це, можна сказати, його сповідь про роботу в ті кілька місяців, які передували арешту. Він згадує вислів німецького священника Німеллера про те, що, коли в нацистській Німеччині заарештовували комуністів, соціалістів та євреїв, він мовчав, а коли прийшли за ним, то захистити його вже не було кому. «Я постійно працював так, щоб коли прийдуть за мною, то щоб було комусь виступити на мій захист. Не заради мене, а заради всіх нас» – пише Наріман Джелял.
У розділі прози кримськотатарською мовою вміщено твори Хатідже Велишаєвої, Ділявера Зінетдінова, Сервера Мустафаєва.
Інша особливість четвертої книги антології полягає в тому, що всі твори кримськотатарською мовою вперше опубліковані двічі – кирилицею, а потім і латинською графікою. Річ у тім, що історичним написанням для кримськотатарської мови є арабська графіка, якою ще й Ісмаїл Гаспринський видавав свій знаменитий «Терджиман». Її використовували до 1929 року. З 1929 до 1938 року в Криму застосовувалася латинська графіка, а з 1938 року писемність перевели на кирилицю. У 1991 році на Другому Курултаї ухвалили рішення про переведення кримськотатарської мови на латиницю, вона поступово почала входити в практику, і зараз кримськотатарська мова фактично використовує дві графічні системи. У вересні 2021 року Кабінет міністрів України, дбаючи про розвиток мови корінного народу, ухвалив рішення про переведення кримськотатарської мови на латиницю. Однак швидко і безболісно здійснити таку складну реформу не можна, і зараз кримські татари, взявши до рук четвертий «Кримський інжир», мають змогу порівняти дві графічні системи, зрозуміти тонкощі та нюанси кожної з них.
У четвертому томі антології, як і в попередніх випусках, велике значення приділяється розділу перекладів з української кримськотатарською мовою і навпаки. Цей розділ завжди цікавий тим, що знайомить читачів із визначними творами обох літератур. У цьому виданні перекладач з української Ельнара Батирова знайомить кримських татар із перекладом пісні Миколи Лисенка на слова Михайла Старицького «Ніч яка місячна, зоряна, ясна…». Айше Джемілєва пропонує читачам переклад частини книги Григора Тютюнника «Вогник далеко в степу» кримськотатарською мовою під назвою «Оддавали Катрю». Гульнара Джемілєва представляє переклад вірша Василя Симоненка «Чекання».
Українські читачі книги в перекладах Марини Гаврюшиної можуть познайомитися з творами Ашика Омера, зокрема віршем, який у перекладі називається «Запали скоріш, серденько, мою кров…». Перекладачка Інесса Доленник пропонує свій переклад поеми кримськотатарської поетеси Аліє Кенжалі-Алі «Сандик-Кая».
Розділ поезії про Крим українською також представляє читачам багато цікавого. Це вірші Валерії Сергєєвої, Катерини Бойко, Сашка Кульчицького, Ігоря Митрова та Микити Рудих. Для укладачів книги, явних любителів верлібру, ці твори, безсумнівно, становлять великий інтерес, оскільки всі вони написані вільним віршем. Звичайно, вони глибокі за змістом, багаті на дивовижні образи і несподівані порівняння, але річ у тому, що такі вірші не дають уявлення про співучу й багату на рими українську мову. А одне із завдань антології «Кримський інжир», задеклароване укладачами, представити українцям багатство кримськотатарської мови, а кримським татарам – багатство української. Крім того, незаперечний факт, що більшість і класичної, і сучасної української поезії пишеться зовсім не верлібром. Ці вірші не підтримують глибоке ліричне враження від співучості української мови, задане на інших сторінках книги, у тому ж таки «Ніч яка місячна, зоряна, ясна…», або віршами Василя Симоненка. І тому в цей розділ просяться також вірші, написані за всіма правилами віршування, тобто не верлібри. Але цього разу їх, на жаль… нема.
І, нарешті, четвертий том пропонує читачам великий розділ дитячої літератури кримськотатарською мовою, що буде корисно кожному малюкові, якого долучають до культури корінного народу, до освоєння української культури.
Серія книг «Кримський інжир», безперечно, як проєкт з освоєння двома народами глибин культури один одного, має значне і історичне, і культурне, і літературне значення. Твори талановитих молодих літераторів, переможців конкурсу відрізняються значною майстерністю і у вибудові сюжету, і у формуванні характерів, і у використанні інструментів мови, і в перекладі з однієї мови іншою. Очевидно, що такий проєкт в Україні має велике майбутнє, яке буде ще багатшим після перемоги в імперіалістичній війні, коли література набуде ширших можливостей для міжнаціональної співпраці.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
