Доступність посилання

ТОП новини

Ліга Сулькевича. Литовські татари при владі в Криму. Частина 5


Сулейман Сулькевич

Спеціально для Крим.Реалії

(Продовження, попередня частина тут)

Понад 100 років тому, 25 червня 1918 року в Криму розпочав свою діяльність перший Крайовий уряд ‒ перехідний орган влади півострова в буремні роки воєн і революцій. Цікавою особливістю цього уряду була робота в ньому на керівних посадах не кримських, а литовських татар на чолі з прем'єром Сулейманом Сулькевичем. Як вони опинилися на півострові, чим закінчився цей інтернаціональний експеримент ‒ читайте в циклі ексклюзивних матеріалів на Крим.Реалії.

Сулькевич. З генералів у прем'єр-міністри

1 травня 1918 року стало днем краху безлічі надій: ні кримські татари не отримали незалежної держави, ні українці ‒ приєднаного півострова. Замість цього Крим був остаточно окупований 52-м німецьким корпусом Роберта Коша, і тепер саме німці визначали долю кримчан. Втім, встановити в Криму пряме військове керівництво Берліна здалося невигідним, тому німецьке командування почало пошуки місцевих сил, на які можна було б спертися. Про ситуацію, що склалася на «перехресті семи доріг», докладніше можна прочитати в цьому матеріалі Крим.Реалії.

Після відступу з півострова військ Петра Болбочана двома найважливішими громадськими силами в Криму були кримськотатарський національний рух і земства

Після відступу з півострова військ Петра Болбочана двома найважливішими громадськими силами в Криму (окрім німців, зрозуміло) були кримськотатарський національний рух і земства. Ще 21 квітня 1918 року, після втечі з Сімферополя більшовицького керівництва, в місті відкрилося Тимчасове бюро кримськотатарського парламенту, через тиждень ‒ Рада представників урядових та громадських губернських установ і місцевих самоврядувань. На Раду покладалося вирішення питань загального та ділового характеру, а сама вона визнавалася тимчасовою, «покликаною діяти надалі до остаточного з'ясування становища краю та першої можливості скликання представників усього населення». Рада 6 травня вирішила провести через два тижні Загальнокримський з'їзд міст і земств, але німці цього не дозволили ‒ вони вже зробили ставку на кримських татар. У результаті лібералам довелося задовольнятися створенням Губернського земського зібрання та управи при ньому на чолі з князем Володимиром Оболенським.

Паралельно 7 травня відбулася зустріч німецького військового командування з Тимчасовим парламентським бюро, на якій ухвалили рішення про відновлення роботи Курултаю (з січня називався Татарським національним парламентом). Перша сесія відродженого Курултаю відкрилася 10 травня під керівництвом спікера Асана Сабрі Айвазова. На засіданні як почесний гість був присутній сам Кош, а серед доповідачів був Сулейман Сулькевич. У своїй першій політичній промові на півострові генерал (щоправда, вже без армії) наголошував на необхідності створення кримського уряду та відзначав, що нинішні дії парламенту відповідають головним засадам політики кримських татар.

Того ж дня газета «Крим» так означила домагання поміркованого крила Курултаю: «Наразі Крим має прагнути до створення незалежної держави, створення незалежної Кримської Республіки... Майбутня Кримська Республіка має виражати волю та інтереси більшості населення».

11 травня з Туреччини до Криму повернувся найвизначніший діяч національного руху Джафер Сейдамет. Кримськотатарський лідер прибув до Севастополя на одному кораблі з османським військово-морським міністром Джемаль-пашею, що викликало у німців занепокоєння ‒ чи не зустрінуть їх кримські татари як «переможців» і «визволителів». Щоб уникнути незручного становища та запобігти поширенню невиправданих надій серед кримськотатарських націоналістів, Кош наказав зустріти турецького міністра так, «ніби він прибув до німецького порту». З Сейдаметом обійшлися гірше ‒ він приїхав потягом до Сімферополя, виголосив хвалебну промову про Туреччину в Курултаї, і того ж дня був затриманий як «гість» (а фактично перебував під домашнім арештом) при німецькому штабі в сімферопольському готелі «Європейський». Тижня «почесного полону» вистачило, щоб він змінив протурецьку орієнтацію на пронімецьку.

12 травня в тій же газеті «Крим» були опубліковані основні принципи управління Кримом, як їх розуміли «помірні»:

«1. Уряд створюється на коаліційних засадах за участі певних народностей.

2. Татарський Парламент оголошує себе крайовим парламентом і вживає заходів до якнайшвидшого поповнення свого складу представниками інших народностей шляхом правильних законних виборів...

4. До утворення спільного парламенту уряд несе відповідальність перед Татарським Парламентом.

5. Офіційними мовами новоствореного парламенту є мови російська й татарська».

16 травня Джафер Сейдамет виступив у Курултаї вдруге, а 18 травня кримськотатарський парламент оголосив себе тимчасовим державним парламентом Криму та призначив Сейдамета прем'єр-міністром

16 травня Джафер Сейдамет виступив у Курултаї вдруге, а 18 травня кримськотатарський парламент оголосив себе тимчасовим державним парламентом Криму та призначив Сейдамета прем'єр-міністром. Німецьке командування обіцяло сформованому в майбутньому під його керівництвом уряду фінансову та збройну підтримку, постачання необхідних матеріалів і техніки з Німеччини.

Однак рішення Курултаю не влаштовували інші впливові політичні кола на півострові. За спогадами Оболенського, більшість кримських кадетів, які домінували в земствах, зійшлося на наступній платформі: «Крим не є самостійною державою. Це лише частина Росії, тимчасово відірвана від центру й зайнята німецькими військами. Сформований уряд має вважати себе владою лише до повалення більшовиків і створення нового всеросійського уряду. Всі турботи влади мають бути спрямовані на створення ладу та внутрішнє облаштування краю. Будучи тимчасовою владою в області, окупованій іноземними військами, уряд має відмовитися від формування власної армії і від дипломатичних зносин із іноземними державами. На чолі уряду має бути поставлена особа за взаємною згодою, але тільки не Джафер Сейдамет, що не вселяє нам жодної довіри».

1 червня земці висунули президії Курултаю свої умови входження в крайовий уряд, серед яких ‒ підзвітність кримськотатарському парламенту та відведення кандидатури Сейдамета. Курултай передав ці пропозиції на розгляд парламентських комісій, а наступного дня майже одноголосно визнав їх неприйнятними.

5 червня в Сімферополі на квартирі октябриста Володимира Налбандова відбулася остання спроба домовитися про створення коаліційного уряду. Представники Курултаю, кадетів-земців і кримських німців досягли хиткої домовленості про заміну Сейдамета на Джафера Аблаєва, непідконтрольність уряду Курултаю та запровадження посади міністра закордонних справ. Але ввечері того ж дня Губернські земські збори ультимативно відхилили проект такої угоди, а кримськотатарський парламент пішов на літні канікули.

Провал місячного експерименту зі створення широкого демократичного уряду розлютив німецьке командування, так що Роберт Кош зробив ставку, яка вже виправдала себе в Україні наприкінці квітня. Він вирішив передати орган управління Кримом людині без політичного минулого, але в мундирі, ‒ і ним став Сулейман Сулькевич.

6 червня, згадував Налбандов, «близько 1 години дня, коли я прийшов на квартиру моєї сестри, мене вже чекав там генерал-лейтенант Сулькевич із пропозицією вступити в кабінет, який йому німецький штаб щойно доручив організувати». І того ж дня, як писав Оболенський, «на вулицях були розклеєні оголошення про те, що генерал Сулькевич узяв на себе формування кримського уряду «за згодою німецького командування».

Залишившись без портфеля в коаліційному уряді, Оболенський сповнився жовчі й дав Сулькевичу їдку та багато в чому несправедливу характеристику: «Тут у перший раз я почув прізвище цього нещасного добродушного авантюриста, що стояв півроку на чолі кримського уряду, випірнув потім в уряді Азербайджанської республіки та, в решті решт, загинув у «стінки»... Очевидно німці зрозуміли, що Курултай не має сили, з якою варто було б рахуватися, а вручати владу легковажним його представникам недоцільно. Тому вони і висунули на пост прем'єра командира татарської дивізії генерала Сулькевича. Він був мусульманином за віросповіданням і татарином за походженням (з литовських татар), і це надавало уряду національний характер, але водночас він був генералом царської служби, не зараженим революційними віяннями, а тому вони розраховували, що він зуміє зберегти спокій і лад. Нарешті, він перш за все дорожив своїм матеріальним добробутом і зовнішньою пошаною, заради чого був готовий беззаперечно виконувати їх волю».

Сулькевич сформував свій кабінет ‒ Кримський Крайовий уряд ‒ і відіслав проект його Декларації на затвердження в головну ставку німецьких військ у Києві

У будь-якому випадку, з 6 до 15 червня Сулькевич сформував свій кабінет ‒ Кримський Крайовий уряд ‒ і відіслав проект його Декларації на затвердження в головну ставку німецьких військ у Києві. Відповіді не було п'ять днів і 20 червня майбутні міністри, втративши терпіння, вручили Сулькевичу меморандум, у якому назвали «можливість створення крайової влади сумнівною та малоймовірною». У відповідь Сулькевич оголосив про взяття на себе всієї повноти влади в Криму до закінчення переговорів із німецькою владою. Втім, уже 23 червня група німецьких офіцерів прибула до Сімферополя для зустрічі з міністрами. За спогадами Налбандова, «упродовж двох днів, з ранку до пізньої ночі, йшло обговорення декларації за всіми пунктами, які як-небудь могли цікавити німців... і до кінця дня 25 червня суперечка набула такого характеру, що, здавалося, вся угода руйнувалася».

Однак, незважаючи ні на що, пізно ввечері 25 червня 1918 року Декларація Кримського Крайового уряду була підписана, а Сулейман Сулькевич став прем'єр-міністром півострова. Другий раз після Хаджи Герая литовська земля дала Криму правителя.

А хто ще з литовських татар входив до «Ліги Сулькевича» і разом із ним прийшов до влади ‒ ми дізнаємося наступного разу.

Далі буде.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG