Новопризначений прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що необхідно відновити постачання води в окупований Крим. Про це він розповів у телевізійному ток-шоу «Право на владу».
«Питання подачі води в окупований Крим – це не питання торгівлі з окупантом, це не питання якогось бізнесу, це питання гуманітарної відповідальності перед людьми, які живуть у Криму. Неподання туди води призведе до гуманітарної катастрофи. Ми не перекриємо воду для українців. Ми не можемо не давати воду українцям», – сказав Шмигаль.
На заперечення опонентів, що гуманітарну катастрофу в Криму влаштувала окупаційна російська влада, що власних водних ресурсів для побутового водопостачання населення в Криму вистачає, що вода необхідна кремлівським владі, в основному, для забезпечення функціонування промислових підприємств, які в Криму працюють здебільшого на оборонний комплекс Росії, і що Крим узагалі перетворений Росією у військову базу, яку і буде, в разі реалізації планів прем'єра, забезпечувати водою Україна, Денис Шмигаль до ладу не відповів.
Ось наче медом той Північно-Кримський канал помазаний!
При цьому прем'єр-міністр досить безапеляційно аргументував свою заяву тим, що «Крим – це Україна... там живуть українці» і саме тому до Криму потрібно подавати воду. На наведене йому посилання на Женевську конвенцію 1949 року про захист цивільного населення під час війни, де прямо вказано, що всі обов'язки із забезпечення життя і здоров'я цивільного населення окупованих територій несе окупант, прем'єр-міністр раптом сказав, що «окупанти не можуть нести відповідальність за українців, які там (у Криму – авт.) живуть».
Ось наче медом той Північно-Кримський канал помазаний!
Уже другий держчиновник за останні пів року робить спробу розпакувати начебто наглухо зачинену на Каланчаку заслінку. Але якщо голова фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія наче закидав вудку, висловлюючи свою особисту думку, то теза про запуск води в Крим із вуст прем'єра пролунала як затверджений пункт програми нового уряду.
Уже другий держчиновник за останні пів року робить спробу розпакувати начебто наглухо зачинену на Каланчаку заслінку
Тільки якщо прибрати все словесне лушпиння про українців, яких Україна не кине саме тому, що їх не може забезпечити водою окупант, то в словах голови Кабміну незалежної України чітко проявилася давно і конкретно позначена мета керівництва Російської Федерації – за всяку ціну забезпечити посилено змілітаризовану територію окупованого Криму водними ресурсами. Так, нагадаю, що в Україні Росія законодавчо оголошена агресором. Тобто, йдеться про одну з основних цілей агресора.
Чи розумів Денис Шмигаль, що, віддавши воду, Україна віддасть і Крим?
Чи розумів Денис Шмигаль, що, віддавши воду, Україна віддасть і Крим? Що цією начебто гуманістичною акцією, яка насправді не принесе ніякого полегшення населенню Криму, Україна визнає за Росією право на півострів? Що один подібний жест повністю обнуляє всі відносини з агресором, який із перших кубометрів води в каналі – більше не агресор? Що добровільно знявши єдину українську дієву санкцію з окупанта, Україна тим самим закличе весь інший світ наслідувати цей позив милосердя і зробити те ж саме. Адже після подачі води в Північно-Кримський канал протягом тижня всі санкції світової спільноти проти Росії, запроваджені після окупації Криму, будуть скасовані, тут до ворожки не ходи. Який дурень буде зі збитком для себе приборкувати хулігана, якщо його жертва бігає для насильника за цигарками?
А головне питання до прем'єра, що так і не прозвучало на тому ток-шоу, – на кого або на що списати тринадцять тисяч загиблих у цій кримській війні?
Головне питання до прем'єра, що так і не прозвучало на тому ток-шоу, – на кого або на що списати тринадцять тисяч загиблих у цій кримській війні?
Я не обмовився, назвавши війну кримською, тому що стверджував і стверджуватиме – війна Росії проти України почалася 27 лютого 2014 року. О п'ятій ранку. Коли спецназ окупаційних військ Російської Федерації почав займати урядові будівлі Автономної республіки Крим.
І тільки потім війна прийшла на Донбас.
Написавши за гарячими слідами перегляду нещасливого ток-шоу цей народжений болем і відчаєм текст, я вже під ранок ліг спати.
А світанок, майже як у старовинному романі, приніс хороші новини і відродив згасаючу віру в свою країну, точніше, в її людей, в їхній розум і в те, що жертви не були марними і ми щось зрушили.
Прем'єр взяв назад свої слова про водопостачання кинутих напризволяще окупантами українців у Криму. Тобто, майже вибачився.
Тобто, не минуло й половини доби, як курс країни повернувся на колишній проєвропейський і цивілізований вектор, двічі зробивши за дванадцять годин розворот на 180 градусів.
Не минуло й половини доби, як курс країни повернувся на колишній проєвропейський і цивілізований вектор
А те, що розворот мався на увазі такий радикальний, можна впевнитися, витративши двадцять хвилин на перегляд відрізка запису нещасливої телепрограми. Голова Кабміну не має права вхолосту публічно кидатися настільки недвозначними заявами, які тут же впевнено і агресивно починає відстоювати від декількох опонентів, у тому числі і від політиків першого ешелону.
І тепер я можу з гордістю повторити знаменитий мем – ми це зробили разом! Ми змусили політиків, якими б вони не були «незалежними від народу», прислухатися до себе!
Не знаю, що змусило Дениса Шмигаля взяти свої слова назад, але особисто я готовий був вранці брати старі покришки і відправлятися на Майдан, бо здачу Криму і, відповідно, України (а відкриття водної заслінки в Крим лише це і означає) я сприймаю тільки як перший крок уряду до продажу в російське рабство особисто мене, а ось це в мої плани не входить ніяк.
Здачу Криму і, відповідно, України я сприймаю тільки як перший крок уряду до продажу в російське рабство особисто мене
Думаю, що не одного мене охопили подібні почуття. А коли сотні тисяч людей відчувають однакові емоції, причому одномоментно, це, напевно, відчувається. Тим більше, в нашій країні прецеденти вже були. Можливо, саме це «передмайданне» відчуття, що явно розливається в повітрі, змусило нового голову Кабміну так ніяково виправдовуватися за дуже «красивий і рішучий» спіч, виголошений напередодні.
Хоча, можливо, щодо причин відмови Шмигаля від своїх слів я і не правий, але це вже й не важливо.
Головний висновок із подій: Крим як і раніше залишається бруском, на якому відточується політична еліта України і лакмусовим папірцем для всіх без винятку світових політиків, із якими доводиться зіштовхуватися українським дипломатам.
І на майбутнє.
Мій колега журналіст Микола Семена всього лише місяць тому зміг виїхати з Криму на материкову частину України. Російський суд у Криму засудив його до умовного ув'язнення за «заклики до порушення територіальної цілісності Росії», що на московському новоязі означає визнання Криму українським. Микола в своїй статті закликав насправді до блокади Криму, про розвал Росії в інкримінованому журналісту тексті не йшлося. Заклик до здійснення блокади кремлівська влада Семені не пробачила, і він отримав кримінальну справу.
Цікаво, а що належить у Росії за заклик до зняття блокади Криму? Медалька?
Максим Кобза, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
