Доступність посилання

ТОП новини

Майбутнє Росії: екстремісти ще жорсткіше судитимуть патріотів


Спеціально для Крим.Реалії

Як повідомили інформаційні агентства та інші засоби масової інформації, в Росії готуються внести до Держдуми три проєкти з правками до Кримінально-процесуального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення для реалізації норми про заборону на відчуження територій Росії, ухваленої як правка до конституції. Зараз документи надіслані в уряд та Верховний суд для отримання відгуків, повідомив голова комітету Держдуми з держрозбудови та законодавства, співголова робочої групи з підготовки пропозицій про правки до конституції Павло Крашенинніков.

Таким чином буде закріплена в законодавстві Росії ухвалена правка до статті 67 конституції, спрямована на забезпечення захисту суверенітету й територіальної цілісності країни. Новий пункт 2,1 тепер сформульований таким чином: «Дії (за винятком делімітації, демаркації, редемаркації державного кордону Російської Федерації з суміжними державами), спрямовані на відчуження частини території Російської Федерації, а також заклики до таких дій не допускаються».

За словами Павла Крашениннікова, пакет цілком присвячений захисту територіальної цілісності країни й передбачає значне посилення відповідальності за заклики до відчуження територій. Зокрема, стаття 280.1, що передбачає відповідальність за публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Росії, була введена в Кримінальний кодекс у грудні 2013 року. Зараз за заклики у ЗМІ або в соцмережах до відчуження територій Росії загрожує позбавлення волі на термін до п'яти років. Якщо новий законопроєкт буде ухвалений, санкція цієї статті становитиме від 6 до 10 років позбавлення волі, уточнює РІА «Новости» з посиланням на пресслужбу депутата.

Ще раніше російський сенатор Андрій Клішас в інтерв'ю РБК сказав, що «путінська» правка до конституції про захист суверенітету потрібна Росії для того, щоб «ніхто не міг серйозно внести правку до законодавства, за яким Крим передається Україні». «Це робиться для того, щоб жоден орган державної влади, включаючи президента, або парламент, або уряд, не могли серйозно вести переговори, наприклад, про повернення Криму Україні», ‒ сказав він.

Цими доповненнями до законодавства, повідомляє «Крыминформ», заклики до відчуження території Росії прирівнюватимуться до екстремізму. Як повідомляє телеканал RT з посиланням на базу документів нижньої палати російського парламенту, у пояснювальній записці до законопроєкту сказано: «відповідно до федерального закону... «Про протидію екстремістській діяльності» порушення цілісності Російської Федерації належить до екстремістської діяльності».

Роздача чи «придбання»?

Росія, як країна, створена шляхом завоювань суміжних територій, починаючи з глибини століть і до наших днів

І у зв'язку з цим виникає багато запитань. По-перше, Росія взагалі, як країна, створена шляхом завоювань суміжних територій, починаючи з глибини століть і до наших днів. Завоювання Сибіру, підкорення Кавказу, приєднання Далекого Сходу, земель північних народів, Середньої Азії, частини Фінляндії, Прибалтики, колишнє приєднання України, і пізніша передача до складу Української РСР Таганрога, Кубані та частин північно-східних і східних областей України ‒ це вже в минулому, тим не менше, багато нюансів залишаються актуальними до сьогодні. Багато народів дуже добре, краще, ніж хотілося б Росії, пам'ятають свою історію, і нічого не забули ‒ ні жертв, ні втрат. Добре про це написав український письменник Євген Гуцало в есе «Ментальність орди».

Що стосується заяв про те, що Росія щедро роздавала свої території союзним республікам, а вони мали б «виходити з тим, з чим прийшли», то ця роздача не підтверджується історичними відомостями, а навпаки, «геополітична катастрофа» почалася з того, що 12 червня 1990 року Росія ухвалила Декларацію про незалежність, на честь чого і був встановлений День незалежності Росії, згодом сором'язливо перейменований на День Росії. Росія першою із союзних республік вийшла з союзу, що залишалося робити іншим? Вони терпіли ще більше ніж рік, і потім почалося те, що називають зараз парадом суверенітетів, а точніше ‒ утворення СНД у грудні 1991 року в Алма-Аті. Виходячи з союзу, Росія не оголосила про незгоду з наявною територією, власне тому, що оголошувати було нічого. Такий вихід і є згодою з наявними кордонами, навіщо тепер заднім числом дорікати іншим?

Однак навіть нинішній кордон Російської Федерації складається з дірок. На міжнародному рівні не вирішене питання приєднання Курильських островів, Калінінградської області, а особливо Криму та прикордонних територій Донецької і Луганської областей, а також вільного кордону між Росією та Абхазією і Південною Осетією. І в Росії знають, що не тільки світ пам'ятає ці проблеми, але й багато що з «придбань» не узгоджується навіть з внутрішнім російським законодавством.

Наприклад, договір про приєднання Криму підписаний Володимиром Путіним всупереч закону про прийняття нових членів федерації, тобто у той момент, коли Крим, а тим більше Севастополь, були частиною території України, а не самостійними утвореннями, з особами, які не мали ніякого статусу, як, наприклад, Олексій Чалий. Досі не виконані вимоги російського закону про кордон Росії, згідно з яким лінія кордону та пропускні пункти на ній встановлюються обома зацікавленими країнами спільним договором, і тому межа Росії з Керченської протоки ніколи в порядку, передбаченому російським же законом, на Перекоп не переноситься, яким чином вона там встановилася, одному богу відомо.

А тому Росія прагне захищати підвладну територію незалежно від того, споконвічно вона своя чи у когось відібрана. І робить це «сором'язливо» і «скромно». Наприклад, для того, щоб народилася ця поправка, потрібна була «акторська ініціатива».

Росія прагне захищати підвладну територію незалежно від того, споконвічно вона своя чи у когось відібрана

Історія цієї поправки, а, отже, і посилення «екстремістської» статті 280.1 у Кримінальному кодексі, така. На початку лютого 2020 року, під час зустрічі робочої групи, актор Володимир Машков запропонував закріпити в конституції заборону на відчуження територій Росії. Ця ініціатива занадто подібна до ініціативи Валентини Терешкової про обнуління президентських термінів Володимира Путіна. Проте президент ідею Машкова підтримав, зазначивши, що це, мовляв, не остаточно, тривають переговори з партнерами «з деяких питань». Сенатор Андрій Клішас тоді також сказав, що після ухвалення поправки дипломати не зможуть вести переговори з іншими країнами про передачу земель, «на це буде конституційна заборона». Але переговори відбулися, а ідея Машкова, як і передбачалося, увійшла до конституції і вже набуває сили законів.

Більше того, завчасно щодо неї велася і ведеться напружена пропагандистська робота. Так, ще у квітні 2020 року державна соціологічна служба ВЦВГД оголосила, що правку про суверенітет Росії та неподільність її кордонів росіяни вважають найважливішою з «державних». Важливіше ‒ тільки доступне медичне обслуговування і захист дитинства (незрозуміло ‒ так «найважливішою» чи ж є дві ще важливіші? ‒ авт.) Правку про «межі батьківщини» використовували також в агітаційних роликах (в одному такому знявся той же актор Володимир Машков).

Порушення свободи слова та свободи думок для громадян

З ухваленням правок до статті 280.1 про заборону закликів до порушення територіальної цілісності Росії теж справа не така проста. Кримінальне право Росії з цією статтею, яка була ухвалена наприкінці 2013 року і набула чинності вже після анексії Криму в березні 2014 року, вже зараз порушує конституцію, яка гарантує громадянам свободу слова та свободу висловлювання думок. Виходить, що відповідно до цієї статті громадянам забороняється обговорювати територіальний устрій своєї країни. Ніхто не може висловити ніякої ‒ за логікою ні «за», ні «проти» ‒ думки про Курильські острови, про Крим, Донбас та інші проблеми. А як же свобода думок?

Заява сенатора Андрія Клішаса, про те, що «поправка потрібна «не для того, щоб бігати за блогерами в соцмережах і дивитися, чи не написав хтось, що «давайте Крим віддамо», не ґрунтується на реальних діях.

Андрій Клішас
Андрій Клішас

Сенатор має знати, що у Криму з 2014 року спецслужби тільки тим і займаються, що «бігають за блогерами і дивляться, хто написав, що «давайте Крим віддамо». І для цього досить однієї фрази, незалежно від того, є там заклики чи ні, завжди знайдеться експерт ФСБ ‒ якщо не Ольга Іванова, то Анна Короткова, який, спираючись на сім секретних методичок спецслужби, знайде заклики навіть там, де їх немає. Підтвердження тому ‒ не тільки справа за статтею 280.1 КК Росії щодо засудження мене, а й справи за тією ж статтею щодо Сулеймана Бекірова з Феодосії, який просто перепостив у Facebook пост невідомої йому людини, і справа Ільмі Умерова, який виступив на телебаченні, та й нинішня справа Ленура Іслямова, яка саме розглядається в кримському суді.

Навіть більше, за цією статтею не тільки в Криму, але й у самій Росії вже засуджені десятки людей, зокрема і блогерів, які посміли навіть не те, що обговорювати нинішній територіальний устрій Росії, а хоча б натякнути на проблеми в цій галузі, але їхні слова були одразу витлумачені на користь статті 280.1.

Адвокат Олексій Ладін, який веде справу Ленура Іслямова, резонно запитує: а чому це Росія досі не порушила справи за статтею 280.1 щодо ООН, яка ухвалила резолюцію про територіальну цілісність України, щодо ОБСЄ або Європарламенту, які багато разів говорили, що Крим належить Україні?

Олексій Ладін
Олексій Ладін

Логіка права людини на свободу думки полягає в тому, що будь-якій людині не може бути заборонено висловлювати будь-яку, навіть найабсурднішу думку, а раптом у ній буде раціональне зерно. Тим більше, що, як відомо, кожна думка проходить три стадії: це не може бути, друга ‒ так, це можливо, і третя ‒ так хто ж цього не знав?

Обговорення актуальних проблем, зокрема і територіального устрою держави, не може бути заборонене

Тому і ніяке обговорення актуальних проблем, зокрема і територіального устрою держави, не може бути заборонене. Раз люди щось обговорюють ‒ значить, це для них актуальне, гідне обговорення. Так що, якщо стаття 280.1 і раніше порушувала Конституцію і права людини, і російські правозахисники вже вимагали від законодавців скасувати і цю, й інші «екстремістські» статті в Кримінальному кодексі, то тепер, після посилення, вона тільки збільшить кількість політичних в'язнів у Росії, яких там і так вже багато, засадить їх за ґрати на більш тривалі терміни.

Порушення міжнародного права

15 червня 2001 року в Шанхаї главами низки держав, зокрема і президентом Росії Володимиром Путіним, була підписана Шанхайська конвенція з боротьби з тероризмом, екстремізмом і сепаратизмом. У ній говориться, що сторони «керуються цілями і принципами Статуту ООН, які, перш за все, стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки, розвитку між державами дружніх відносин і співробітництва», встановлюють, що «3) «екстремізм» ‒ це будь-яке діяння, спрямоване на насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, а також на насильницьку зміну конституційного ладу держави, а так само насильницьке посягання на громадську безпеку, зокрема організація у вище наведених цілях незаконних збройних формувань або участь у них...»

Володимир Путін
Володимир Путін

Питається: чи підпадає обговорення територіального устрою країни, обговорення приналежності Росії Курильських островів, Калінінграда або Криму під «насильницьке захоплення влади», «насильницьку зміну конституційного ладу» або «організацію незаконних збройних формувань»? Тут і без зайвих слів зрозуміло, що згідно з міжнародними нормами захоплення будівель органів влади Криму загоном Гіркіна вночі 27 лютого 2014 року було й екстремізмом, і тероризмом, а статті журналістів, у яких про це писали ‒ не тероризм і не екстремізм. Але в Росії то все навпаки.

Тепер у Росії ті ж самі екстремісти ще жорсткіше судитимуть патріотів. А в результаті в Росії тільки зросте кількість політичних в'язнів

Зрозуміло, що, підписавши шанхайську конвенцію, Росія мала привести у відповідність з нею, тобто з документом міжнародного права, і трактування понять «тероризм», «екстремізм» і «сепаратизм» у своєму внутрішньому законодавстві, тобто у своїх законах трактувати їх так, як їх розуміють у законодавствах усього світу. І не судити блогерів і журналістів за статтею 280.1, а судити справжніх терористів, екстремістів і сепаратистів, які захопили будівлі органів влади в чужій країні. Ільмі Умеров якось під час одного із судових засідань у його справі сказав, що суть цих процесів за цією статтею полягає в тому, що «екстремісти судять патріотів». Але Росія взагалі любить вільні трактування юридичних понять, тому, підписавши конвенцію, нічого не зробила для її втілення у внутрішнє законодавство, і тепер воно ще й посилюється. Виходить, що тепер у Росії ті ж самі екстремісти ще жорсткіше судитимуть патріотів. А в результаті в Росії тільки зросте кількість політичних в'язнів.

Але, здається, в Росії по-справжньому боротися ні з тероризмом, ні з екстремізмом і не збиралися. У цьому відношенні показовим є процес, розпочатий зараз у США. Представники Republican Study Committee (RSС), що об'єднує 147 законодавців-республіканців у Конгресі США, представили Палаті представників Конгресу США і Білого дому доповідь про зовнішні загрози, в якій обґрунтовується висновок, що Росія є спонсором тероризму.

Автори нагадують про вторгнення російських військ до Грузії, анексію Абхазії і Південної Осетії, захоплення Криму та втручання в події на сході України, а також втручання в різних країнах світу, включаючи Сирію, Лівію, Венесуелу та Чорногорію. Окрім цього, як стверджують американські законодавці, була використана хімічна зброя для скоєння політичних вбивств у Великій Британії, організовані кампанії дезінформації під час виборів у США та інших країнах. Серед претензій ‒ нібито здійснюваний продаж зброї руху «Талібан» в Афганістані, участь російських ПВК у подіях у Лівії, ведення спільних бойових дій у Сирії разом із бійцями іранського Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) та «Хезболли», які визнані в США терористичними.

Автори хотіли б сподіватися на те, що США зможуть співпрацювати з Росією, але наголошують при цьому, що за Путіна це неможливо. Санкції, вже запроваджені Вашингтоном проти Москви за останні шість років, законодавці вважають недостатніми, і пропонують півтора десятка нових заходів. У першу чергу ‒ це визнання Росії державою-спонсором тероризму. Зараз у списку Держдепартаменту США в цій якості названі лише чотири країни ‒ Іран, Північна Корея, Судан та Сирія. Офіційне визнання спонсором тероризму дозволяє Вашингтону запровадити проти держави додаткові санкції, обмежити або заборонити продаж товарів подвійного призначення, зброї, відмовити в економічній допомозі та багато іншого.

Тут можна тільки зробити висновок, що вся нинішня політика Росії щодо інших країн світу, щодо прав і свобод людини, а також стан нинішнього російського законодавства з новими правками до конституції, реальні судові справи та судова практика Росії, тільки підтверджують висновок американських аналітиків.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG