Доступність посилання

ТОП новини

Кримські чиновники бояться, що Москва їх кине...


Володимир Константинов і Сергій Аксенов на тлі Володимира Путіна. Колаж
Володимир Константинов і Сергій Аксенов на тлі Володимира Путіна. Колаж

Спеціально для Крим.Реалії

Чиновники кримської влади, особливо її верхній ешелон, з особливою ретельністю та наголошенням у всіх виступах вимовляють тезу про єдність ‒ єдність всіх кримчан, самої Росії, влади й народу, задумів та їхнього втілення, працівників і чиновників, влади та силовиків. Це червона нитка й усіх новорічних привітань із 2021-м роком. Це ідея-фікс усіх звернень, інтерв'ю, «прямих ліній» і телепрограм, присвячених Новому року.

Так було з привітанням російського спікера кримського парламенту Володимира Константинова, основна теза якого виражена словами: «Кримчани цьогоріч укотре показали вміння діяти спільно, готовність до взаємовиручки. Це допомогло нам подолати труднощі, викликані коронавірусом, посухою та іншими негараздами, які підкидали недоброзичливці. Ми вкотре показали політичну мудрість, коли дружно, усім Кримом, підтримали запропоновані президентом зміни до Конституції Російської Федерації, дали своє «добро» на старт глибинних перетворень політичної системи нашої країни».

Через ейфорію святкування Нового року Володимир Константинов навіть забув висловити співчуття тим кримчанам, родичі яких померли від COVID-19.

А основна думка привітання російського глави Криму Сергія Аксенова полягала в тому, що нібито «2020 рік ще раз показав силу та цінність єдності росіян».

І перші слова привітання від імені президії парламенту Криму також про те, що «2020 рік змусив нас згуртуватися...». Тут теж із логікою не в ладах: якщо єдність кримчан була з самого початку, то навіщо змушувати їх згуртуватися? А якщо змусили згуртуватися, значить ніякої єдності не було. Та й чи вийшло згуртуватися?

Особливо кримську владу турбує «єдність» окупантів та кримськотатарського народу

При цьому все, що не вписується в аксіому цього міфу про єдність ‒ розгони мітингів і побиття протестувальників, невдоволення владою, арешти незгодних кримських татар і українців, політичні судові процеси ‒ все залишається за дужками й не згадується.

Особливо кримську владу турбує «єдність» окупантів та кримськотатарського народу. Настільки, що глава Криму Сергій Аксенов цьогоріч програму «Відкрита розмова» вирішив провести не на звичному кишеньковому «Крым-24», а на кримськотатарському, але не менш ручному телеканалі «Миллет».

Яка єдність може бути у них з кримськотатарським народом, якщо Росія вкотре забрала у нього батьківщину, землю

Усе це не тільки за теорією Фрейда, а й за простою логікою свідчить про те, що єдність ‒ це головна проблема, яка хвилює кримську владу, але не тому, що вона, єдність, є і високо цінується, а саме тому, що підсвідомо вони відчувають, що її немає.

Яка єдність може бути у них з кримськотатарським народом, якщо Росія вкотре забрала у нього батьківщину, землю, змусила виїхати з Криму десятки тисяч, сотні правовірних вірян посадила до в'язниць на немислимі терміни й залишила дітей сиротами? Яка єдність із тими, хто ліквідував навчання рідною кримськотатарською мовою та на сотні тисяч дітей залишив всього десяток шкіл, де вони не навчаються рідною мовою, а тільки можуть її вивчати?

Яка єдність окупаційної влади з українським народом, якщо на півострові ліквідовані всі українські школи, якщо заперечується існування самої української держави, і весь народ звинувачується в нацизмі, як це вкотре зробив Сергій Аксенов?

Яка єдність влади з кримчанами, якщо влада забрала у них роботу і завозить до Криму робітників і фахівців

Яка, до речі, єдність навіть із російським народом, якщо кримська влада звозить до окупованого Крим переселенців із Росії, приховуючи від них, що всі їхні операції з придбання житла та всі інші правові акти насправді незаконні з моменту ухвалення, і відразу, як тільки окупація буде припинена, вони будуть визнані недійсними.

Яка єдність влади з кримчанами, якщо влада забрала у них роботу і завозить до Криму робітників і фахівців (не кажучи вже про чиновників і силовиків!) із материкової Росії на шкоду місцевим жителям. У новорічному інтерв'ю, яке він давав обраним журналістам «за чашкою чаю», Володимир Константинов прямо визнав, що у кримську економіку «влито 20 тисяч робочих рук із материка». За його інформацією, тільки з галузі будівництва було вигнано п'ять тисяч працівників. Щоправда, Константинов говорить «пішли», але хотів би я бачити робітника, який у такий час добровільно пішов би з роботи. Він каже: «У Пітері й Москві ви вільних фахівців не знайдете, вони всі зайняті. Ми знайшли на Кавказі, у колишніх республіках Радянського Союзу». Чи може бути єдність приїжджих штрейкбрехерів із безробітними кримчанами?

Яка може бути єдність між кримчанами та владою, яка віддала їхній рідний Крим фактично на розграбування. Адже сам Константинов визнає: «Багато комерційних інтересів переплітається в Ялті. Вона ‒ інвестиційний центр Криму. Представники найбільших російських підприємств розтинають її в пошуках застосування своїм інвестиціям».

Та й яка ж єдність в ідеях і теоріях самого Володимира Константинова, якщо він, з одного боку, говорить: ми «не хотіли, щоб українці, які працюють у нас, їхали. Запоріжжя, Херсон, Миколаїв годували Крим...», а з іншого боку, тут же розмірковує про те, що Україна завдала Криму «незліченних збитків». Так «годувала» чи «завдавала збитків?».

У Криму влада так багато говорить про єдність різного роду тому, що це міф, який треба усіма силами підтримувати й розвивати

Насправді це відчайдушний заклик у бік Кремля ‒ ми свої, не кидайте нас. Саме тому Сергій Аксенов говорить: «Упевнений, що, згуртувавшись навколо нашого національного лідера, навколо спільних цілей і цінностей, ми дамо гідну відповідь на будь-які виклики, вирішимо будь-які завдання...».

Усе це показує, що в Криму влада так багато говорить про єдність різного роду тому, що це міф, який треба усіма силами підтримувати й розвивати, змусити кримчан вірити в нього. За цим міфом стоять найбільші страхи влади. У першу чергу страх перед тим, що кримські татари, українці, звільнені робітники, низькооплачувані вчителі, багатостраждальні лікарі, родичі кримчан, які загинули від коронавірусу через те, що влітку 2020 року влада відкрила курортний сезон і туристи звезли до Криму коронавірус з усіх просторів Росії ‒ усі вони не підтримуватимуть владу, і вона зі своєю брехнею та корупцією виявиться найслабшою ланкою у ланцюзі окупації.

І тоді припинить підтримку Криму й Москва, тому що ні Аксенов, ні Константинов без підтримки кримчан самі собою не мають для Кремля ніякої цінності. Тоді вичерпається потік московських грошей, і з'ясується, що за гроші тільки одного кримського бюджету вони нічого не можуть. Тоді припиниться підтримка влади Криму російськими силовиками, вони піднімуть багатотомні досьє на всіх корупціонерів та «героїв кримської весни», які опиняться під загрозою не просто викриття, а перед перспективою повного краху. Тоді закінчиться підтримка російських військових, і вже ніхто з чиновників, побачивши в небі літак або вертоліт, не зможе сказати: «Нас захищають!»

Тому кримська влада з таким пієтетом говорить кримчанам: «Спасибі!» Тому Сергій Аксенов наголошує: «У моменти випробувань у суспільства є два шляхи. Перший ‒ це тупиковий шлях взаємних нападок, звинувачень, роздратування і невдоволення. Другий ‒ конструктивний шлях співпраці влади та суспільства, спільної роботи над виправленням недоліків».

І міф про єдність ‒ це спроба відвернути кримчан від «нападок, звинувачень, роздратування і невдоволення», які тільки й заслужила окупаційна влада, яка намагається, попри це, змусити кримчан не чинити спротив, а співпрацювати з нею. Тільки вони при цьому забувають, що міфи не вічні, міфи рано чи пізно лопаються, а королі залишаються голими...

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG