Доступність посилання

ТОП новини

«Досить ліберальничати». Як Росія поширює з Криму методи насильства


Спеціально для Крим.Реалії

В одному з останніх номерів «Крымская правда», яка часто виступає оракулом таємних думок Кремля (згадайте, наприклад, статті «Ми повернемося до тебе, Батьківщино!» як бачення анексії Криму, або «Принесені вітром» як дзеркало нових репресій проти кримських татар), ‒ опублікувала статтю, яка, на думку аналітиків, є програмною для трансформації як зовнішньої, так і внутрішньої політики Москви після впровадження правок до Конституції і відвертого формування системи влади за типом імперії. Вона називається «Досить ліберальничати!» і цей слоган повторюється у ній декілька разів. Імперія переходить від м'якої сили до грубого насильства.

Ми вже писали про те, що країна, яка стрімко перетворюється на диктатуру, почала системно піддавати злісному остракізму саме поняття лібералізму. Але тепер це вже щось інше. Це проголошення переходу Росії від помірної диктатури до тотальної диктатури, як способу не тільки управління, а й способу вирішення всіх проблемних і кризових питань.

Це проголошення переходу Росії від помірної диктатури до тотальної диктатури

Загалом стаття є спотвореною, як у кривому дзеркалі, картиною світу ХХ і початку XXI століття, і ці спотворення ‒ навмисна підводка до того самого висновку ‒ Москва вважає, що вистачить ліберальничати як на міжнародній арені, так і у внутрішній політиці. Загалом стаття ‒ виразний і добре артикульований заклик до розвитку насильства з боку Росії в усіх світових справах. Кримські російські політики вже не раз стверджували, що Росія, а особливо її регіони, мають учитися у Криму. Завуальовано стаття розвиває думку, що методи насильства можуть бути взяті з практики Криму, де ніхто нікого не питав, ‒ прийшли, вигадали «потяги дружби» і «бандерівців», «переворот», «хунту», «диверсантів», захопили будівлі влади, саму владу, імітували референдум, тут же підписали фейковий договір, а хто не згодний ‒ до суду, до в'язниці, за межі Криму. Віднедавна саме такі методи Росія вважає єдино ефективними, не вважає за потрібне витрачати час на різні там демократії і права людини.

Стаття не самостійна, переважно це переказ «аналітики» від російського Інституту міжнародних політичних та економічних стратегій (РУССТРАТ). Тим важливіше розуміти, що їхні програмні тези поширюються регіонами, і в першу чергу в Криму як найсприйнятливішому регіоні з точки зору мобілізації окупаційної влади.

Відтепер Росія відмовляє світу у праві на будь-які об'єднання, окрім як під контролем самої Росії

Звісно, що з картини розвитку світу у ХХ і початку ХХI століття необхідність формування жорсткої диктатури в Росії і повернення до часу формування імперій зовсім не випливає, але це не біда: коли невідповідність бажань і реальності зупиняла російських політиків? Треба цю картину намалювати так, як потрібно.

Відтепер Росія відмовляє світу у праві на будь-які об'єднання, окрім як під контролем самої Росії. Газета вважає, що «питання з ким і на яких умовах об'єднуватися не тільки не втратили своєї актуальності, а навпаки, на тлі руйнування та банкрутства колишніх наднаціональних конструкцій постали ще гостріше, ніж раніше». І далі вона, всупереч правді, оголошує реакційними та невдалими і проєкти глобалізації, і НАТО, і Європейський Союз. Це нічого, що різниця в масштабах, в ефективності і в результатах між світовими об'єднаннями та об'єднаннями за участі Росії, величезна, головне ‒ кого оголосить переможцем Москва.

Газета всупереч істині стверджує, що «умовно «соціалістична» система виявилася ефективнішою за наймобілізаційніший варіант капіталістичної ‒ фашистської. Під час післявоєнної очевидно нерівної конкуренції в умовах «холодної війни» «переваги нової системи лише підтвердилися». Таке враження, що газета вважає, що це Росія одна, без участі всього світу, розгромила Німеччину, яка вже мала ракетну зброю, і що це в Росії виготовляють «Мерседеси», «Ягуари», «Мазди», «Феррарі», «Форди» та «Лінкольни», комп'ютери, найкращу у світі електроніку, найбільші у світі кораблі, що росіянин Ілон Маск запускає свої космічні кораблі зі «Східного», червоною планетою крокує російський марсохід Curiositi, а «секонд хенд» везуть не в Росію, а з Росії до Європи та Америки.

Найцікавіше, що Росія оголошує себе переможцем у технологіях: «з іншого боку, адаптовані до російської реальності ідеї Маркса дозволили збудувати першу у світі державу нового типу, провести неймовірні для Європи економічні перетворення, здійснити в небачені терміни наймасштабніший технологічний прорив і розгромити об'єднані збройні сили переважної більшості європейських країн».

«Держава нового типу» на перевірку виявилася державою дуже-дуже старого типу

Ну «держава нового типу» на перевірку виявилася державою дуже-дуже старого типу. Але коли ж сталося все інше ‒ коли були проведені «неймовірні для Європи економічні перетворення»? Коли Росія «розгромила об'єднані збройні сили більшості європейських держав»? Коли «зробила технологічний прорив»? Може тоді, коли кожен громадянин СРСР мріяв купити меблі з Румунії, чоботи хоча б з Польщі, пригнати іномарку з Німеччини, або на гірший кінець із Франції, купити пристойний костюм з Югославії? Або коли жителі Союзу їздили на «Запорожцях» і «Москвичах», і навіть у Східній Німеччині купували «Трабанти», і мріяли отримати «італійську копійку», яка звалася «Жигулями»? Це технологічний прорив?

Газета всіляко принижує Європейський союз і оголошує переможцем ЄАЕС. «Щось схоже відбувалося в межах Європейського союзу, який виріс на руїнах Третього рейху, розширення якого через поглинання економічно слабших країн на кабальних умовах інтеграції спочатку дало непоганий економічний ефект, але потім спричинило низку нерозв'язних проблем...» Ну так, Греція дуже задоволена тим, що Євросоюз її поглинув. Та й поглинені країни Балтії не бідують, а мають рівень життя не порівнянний із російським.

«Збудований на основі англо-американської зони окупації Євросоюз повноцінним політичним гравцем так і не став... Після Brexit ЄС залишається політичним васалом США, але загострення суперечностей вже давно видно неозброєним оком».

А Варшавський договір хіба значною мірою був збудований не на базі руїн Третього рейху?

Мені пригадується випадок, коли у 90-х роках окремі генерали і каперанги Чорноморського флоту возили військовими кораблями в Севастополь різні фрукти, куплені десь в Африці, і втридорога продавали їх кримчанам, але при цьому хвалилися, що вони створили успішний бізнес. У відповідь на це один банкір сказав: «Ви оригінально мислите!». Так ось «Крымская правда» сьогодні мислить так само оригінально. «Європейський союз, який виріс на руїнах Третього рейху», «розширення через поглинання економічно слабших країн на кабальних умовах», «збудований на основі англо-американської зони окупації Євросоюз»? А Варшавський договір хіба значною мірою був збудований не на базі руїн Третього рейху? А РЕВ хіба не на базі радянської (читай російської) зони окупації? Тільки де вони зараз? Їх не поглинула російська криза?

Порівнює газета також «оригінально». Їй здається, що «на тлі кризи ЄС його східна альтернатива ЄАЕС на чолі з Росією виглядає привабливішою». Потім схоплюється, «На жаль, ні. Уже третій рік інтеграція очевидно буксує, а обсяги торгівлі скорочуються. Навіть більше, еліти найближчих союзників, серед них і «братньої» Білорусі та пов'язаної з Росією не тільки економічними, а й військовими зв'язками Вірменії демонстративно від нас віддаляються».

А в чому ж причина? Може, сусіди ґрунтовно невдоволені Росією та її сусідською політикою? Але газета з посиланням на РУССТРАТ знаходить причину, яка і дозволяє надалі «закрутити гайки». Виявляється, проблема в тому, що «Євразійське економічне співтовариство (ЄАЕС) було створене на тих же ліберально-демократичних принципах, що і Європейський союз. Після закінчення «холодної війни» та розпаду СРСР домінантною вважалася думка про неприйнятність державної інтеграції територій силою зброї. Можливим вважалося тільки добровільне об'єднання незалежних держав у якийсь наднаціональний союз у результаті взаємної дифузії як результату розширення масштабів взаємовигідної торгівлі і збільшення взаємних економічних зв'язків. Хіба що ЄС усе перераховане декларував офіційно, а Москва позиціонувала ЄАЕС тільки як взаємовигідний добровільний союз незалежних сусідів».

Так ось у чому причина: не потрібно ліберальничати з «взаємовигідним добровільним союзом незалежних сусідів», треба їх змусити, і все тут. Відтепер «домінантною вважається думка про прийнятність державної інтеграції територій силою зброї»? Тільки що на це скажуть країни, які будуть піддані військовій інтеграції?

Газета видає рецепт: «Змінити тенденцію можна лише в результаті корінного перегляду базової стратегії ЄАЕС. Необхідно почати формування чітких і жорстких однозначних явних понятійних зв'язків. Співпрацювати з Росією вигідно. Співпраця можлива тільки на умовах однозначної дружби. Дружба досяжна тільки при беззастережному виконанні чітких і однозначних умов». Ось так. Сказано ‒ вигідно, так і не сміти суперечити. І якщо невигідно, так все одно «при беззастережному виконанні чітких і однозначних умов».

Газету не бентежить страхітлива різниця як у потенціалах, так і в результатах двох об'єднань. «При цьому обидва союзи мають низку принципових відмінностей. Перш за все у масштабі об'єднаних економік. За підсумками 2019 року ВВП ЄС склало 19,1 трлн доларів, ВВП ЄАЕС ‒ 2,42 трлн доларів. Не менш істотною є і різниця в економічній вазі країн, які входять у союзи. З 26 членів ЄС 42% сукупної економіки формується 8 найбільшими країнами; з 5 членів Євразійського союзу 67,1% загального ВВП формується однією Росією. Внаслідок чого інтеграційний шлях, на який Євросоюзу знадобилося 30 років, ЄАЕС пройшов менше ніж за 10», ‒ наголошують експерти РУССТРАТ». Так за 10 років ЄАЕС на чолі з Росією, що становить 67,1% ВВП, усього з п'яти членів союзу досяг лише трохи більше ніж десятої частки ВВП ЄС ‒ 2,42 трлн доларів проти 19,1 трлн доларів. Чим тут пишатися? Де ця перемога?

Спотворюючи правду, газета пише: «На початку 90-х, коли в Європі ейфорія від створення ЄС була максимальною, прагматичніші американські експерти вважали, що в найближчі 20 років запанує одна з двох тенденцій: або ЄС продовжить розширення, і важко сказати, де на східних кордонах воно закінчиться, або станеться вичерпання імпульсу розширення і виникне стан пата, ‒ зазначають експерти російського Інституту міжнародних політичних і економічних стратегій (РУССТРАТ). Минуле двадцятиріччя показало, що другий сценарій виявився реальнішим, ніж перший».

Так виявляється, пат ‒ це не про ЄАЕС, який розвалюється, (газета описує це вище!), а про ЄС, який незважаючи на Брекзіт все ще працює, і робитиме те, що Росія вже ніколи зробити не зможе... І чи не тому цей Брекзіт, який, по совісті кажучи, тільки робить відносини Британії та ЄС системнішими та більш плідними, так часто згадується, що Росія, втручаючись у голосування Англії, максимально сприяла цьому скандальному Брекзіту, і тепер негласно вважає це своєю заслугою? Можна ж поглянути на речі реально: Брекзіт народився не в Лондоні, а в Москві.

Газета підштовхує Росію цинічно використовувати навіть дрібну збою в ЄС на свою користь

Газета підштовхує Росію цинічно використовувати навіть дрібну збою в ЄС на свою користь. «Для Росії та Китаю розширюється спектр можливих інструментів впливу на інтереси різних політичних груп ЄС із метою просування своїх національних інтересів. Ситуація свідчить про скорочення можливостей США монопольно визначати політику ЄС. Криза в США стає каталізатором кризи ЄС». Побачивши, що можливості США скоротилися, потрібно тут же просунути свої можливості.

Висновки газети такою ж мірою не відповідають дійсності, як і початкові тези. Вона пише: «Проблема не в тому, що Москва робить щось не так, а в тому, що Росія спочатку розглядається колишніми радянськими республіками, які не володіють повноцінною політичною суб'єктністю, як країна-донор, за кошти якої можна і потрібно вирішувати всі свої проблеми, спекулюючи «братством» і готовністю до «інтеграції». Очевидно, що ліберальна модель розбудови союзу себе вичерпала».

А може, Росії треба б дивитися на колишні республіки як реально повносуб'єктні утворення, і не звинувачувати їх у тому, чого немає, а вести справи, як заведено у світі, як рівна з рівними? Росія давно вже не країна-донор, а може, ніколи й не була такою. Факт полягає в тому, що Росія використовувала ресурси республік для своїх потреб, і вони були для неї країнами-донорами ‒ згадайте якутські алмази, сибірський ліс, азербайджанську нафту, узбецьку бавовну, український хліб, і багато іншого. А що Росія постачала цим країнам? Машини для видобутку та виробництва всього цього, щоб за їхню вартість забирати ці ресурси собі безкоштовно?

Насправді, якщо реально оцінювати цей процес, то не Росія годувала ці республіки, а республіки годували Росію. Тепер вони не хочуть це робити. Значить «вистачить ліберальничати», і потрібно їх змусити? Газета пише: «З будь-якими незгодними Росія готова зберігати нормальні добросусідські відносини, але суворо на загальних економічних засадах, а також за умови геополітичного та військового нейтралітету. Будь-який інший варіант ЄАЕС для Росії перспективи не має». Ну якщо ж не згодні ‒ так які ж загальні економічні підстави? Просто ‒ незгодні. Мають право. А про російський геополітичний і військовий нейтралітет в усьому світі, а особливо у Придністров'ї, у Грузії, у Криму і на Донбасі, у Нагірному Карабасі, у країнах Балтії, усі вже чули, і знають, що це таке.

А висновок такий: сусідів Росії чекають нелегкі часи, і вся ситуація про це нагадує. Потрібно бути готовими.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG