Доступність посилання

ТОП новини

«За Крим буде дуже складна, затяжна боротьба»: Микола Бєлєсков про мілітаризацію та деокупацію півострова


Вивести свої війська з анексованого Криму та припинити тимчасову окупацію території України ‒ такий заклик до Росії пролунав у грудневій резолюції Генеральної асамблеї ООН. У Міністерстві закордонних справ Росії документ назвали «політизованим» і «контрпродуктивним».

Раніше в штаб-квартирі ООН заступник міністра закордонних справ України Єгор Божок оприлюднив відомості, що в Криму перебувають 31,5 тисячі військовослужбовців, а також приблизно тисяча одиниць техніки, зокрема танків, броньованих машин, потужних бойових засобів артилерії, авіації та флоту. В ефірі Радіо Крим.Реалії цю проблему обговорювали з аналітиком українського Національного інституту стратегічних досліджень Миколою Бєлєсковим.

‒ Як ви оцінюєте інформацію української влади про чисельність російських військ у Криму?​

У Криму створена потужне міжвидове угруповання сил, яке здатне виконувати завдання як з оборони, так і з наступу

‒ В принципі, ця цифра стабільна, це приблизно 30-35 тисяч. Насправді у Криму вже давно створена потужне міжвидове угруповання сил, яке здатне виконувати завдання як з оборони, так і з наступу. Після окупації Крим був пріоритетом при переозброєнні, тобто сучасні системи ППО йшли туди раніше, ніж в інші військові округи. Наприклад, зенітні ракетні комплекси С-400 на дивізію з'явилися в Криму ще до кінця 2018 року. Проблеми є лише з флотом, тому що програма його переозброєння, озвучена в 2014 році, виконана тільки на 50-60%. Так чи інакше, створене потужне угруповання, яке прикриває Росію з південного та південно-західного стратегічного напрямків.

‒ Тобто Росія посилює свою військову присутність у Криму на шкоду навіть прикордонним регіонам на заході?​

‒ Можна побачити, що мілітаризація Криму йшла більшими темпами, ніж мілітаризація Калінінградської області, яка є форпостом Росії на Заході. Це показує, що півострів розглядається як дуже важливий елемент стратегії національної безпеки Росії у стримуванні можливої агресії з боку НАТО. Плюс це дозволяє впливати на ситуацію в важливому Чорноморському регіоні. Дійсно, в Крим постачали сучасне озброєння раніше, ніж на інші стратегічні напрямки.

Танк Т-90 під час стратегічного командно-штабного навчання на полігоні Опук в Криму
Танк Т-90 під час стратегічного командно-штабного навчання на полігоні Опук в Криму

‒ Той же Єгор Божок спрогнозував, що в найближчі п'ять років чисельність російських військових і озброєнь у Криму може зрости у півтора раза. Наскільки це реалістично, по-вашому?​

Головне завдання росіян ‒ завершення модернізації Чорноморського флоту

‒ Є деякі тенденції, які свідчать про можливе збільшення. Не знаю, наскільки значним воно буде, але воно можливе. Так, у Феодосії раніше розмістили батальйон десантників, а зараз йдеться вже про розширення до полку ‒ це мінімум два-три батальйони. Зараз головне завдання росіян ‒ не кількісне нарощування сухопутного компонента, а завершення модернізації Чорноморського флоту, яка відстає. Планувалося поставити туди шість нових фрегатів, але є тільки три, приблизно те ж саме з ракетними корветами та патрульними кораблями. У порівнянні з першим роками після анексії, йде уповільнення цієї програми.

‒ На що російські військові робитимуть акцент у найближчі роки?​

Угруповання в Криму не можна розглядати окремо ‒ воно вже повністю інтегроване в російські Збройні сили

‒ На ті системи, які не дозволять НАТО вільно використовувати Чорне море. Це протикорабельні ракетні комплекси, ударні ракетні системи «Калібр», нарощування кількості носіїв. Поки що з того, що є, можна зробити одномоментний залп 56-ма ракетами. Це значна кількість, але потрібно набагато більше. Якраз нові ракетні корвети будуть основою нарощування цього потенціалу. У разі необхідності росіяни можуть перекинути до Криму додаткові сили, особливо в авіації, і вони вже не раз тренувалися це робити. У квітні були навчання, коли з Південного військового округу перекидали до ста літаків і вертольотів. Так що угруповання в Криму не можна розглядати окремо ‒ воно вже повністю інтегроване в російські Збройні сили. Відкриття мосту дозволяє також перекидати сухопутні війська, хоча для нинішніх завдань цієї частини угруповання достатньо.

‒ Наскільки ймовірно, що в Криму вже розмістили або розмістять ядерну зброю?

‒ Є відкрите питання: безпосередньо на території Криму зберігають ці ядерні боєзаряди, чи ж у разі потреби їх швидко підвозитимуть? На півострові вже зараз є системи озброєння, які дозволяють нести не тільки конвенціональні, але і ядерні боєзаряди ‒ ті ж самі «Калібри». У військовому плануванні це обов'язково прораховується, така можливість розглядається. Основна інтрига ‒ де зберігаються ці спецбоєприпаси.

Бригадні тактичні навчання військових армійського корпусу Чорноморського флоту Росії на полігоні Опук в Криму
Бригадні тактичні навчання військових армійського корпусу Чорноморського флоту Росії на полігоні Опук в Криму

‒ Російська влада неодноразово пояснювала посилення військового угруповання в Криму погрозами з боку США та НАТО. Як ви оцінюєте такий аргумент?​

Зараз НАТО та американці не тримають великих сил близько біля кордонів Росії, реальної загрози немає

‒ Якщо це відповідна реакція, то вона непропорційна. Я про Україну взагалі не говорю, тому що у нас немає військового потенціалу, щоб погрожувати Криму в нинішній конфігурації, планувати серйозну операцію. З точки зору дій НАТО та США, є статистика: у 2018 році кораблі Альянсу були в Чорному морі 120 днів, а у 2019-му ‒ 100 днів. Плюс заходять абсолютно різні кораблі: це як есмінці, так і гідрографічні судна, тральники. Це теж вважається присутністю НАТО, але ці кораблі не становлять загрози. Те, що робить Росія, незрівнянно більше, ніж це... Зараз НАТО та американці не тримають великих сил близько біля кордонів Росії, реальної загрози немає. Умовно кажучи, в Альянсу немає можливості за день-два повторити те, що було в 1941 році. Це головний страх росіян перед несподіваною агресією, але об'єктивно неможливо сказати, ніби НАТО готується завтра почати несподівану війну проти Росії, і це вимагає такого масштабу приготувань. Зрештою, Альянс зміцнює країни Балтії, Польщу, а основна російська інфраструктура будується поблизу України! У нас немає у військовій доктрині планів іти на Москву, ми зовсім не загроза для Росії. А поруч із країнами Балтії нових армій немає ‒ такий ось парадокс і цинізм.

‒ На Заході вважають Росію загрозою? Чи роблять щось для потенційної оборони?​

НАТО та США проводять політику стримування та діалогу з Росією ‒ це тільки оборонна політика

‒ Тут теж парадокс: Росію завжди називали загрозою, але нових кроків із протидії, я підозрюю, не буде, якщо вона поводитиметься хоча б трохи передбачувано. Тобто не діятиме агресивно, не загострюватиме відчуття небезпеки для держав східного флангу НАТО. По суті, на Заході реалізовуватимуть тільки ті ініціативи, які були ухвалені у 2016-2018 роках, але нових масштабних приготувань не буде. Американці не планують витрачати значні кошти на європейську ініціативу стримування, в порівнянні з минулими роками. На 2020 рік і там закладені шість мільярдів доларів. Загалом НАТО та США проводять політику стримування та діалогу з Росією ‒ це тільки оборонна політика.

‒ З огляду на досвід грудневої зустрічі в «нормандському форматі» в Парижі, чи має Україна можливість примусити Росію до діалогу щодо Криму?​

Для Росії анексія півострова ‒ важливий елемент ідентичності, а це набагато страшніше, ніж ті ж військові міркування

‒ На жаль, тут ситуація не на нашу користь, тому що нова влада діятиме в тих же умовах та межах, що й попередня. Ми можемо створити будь-який формат, залучити будь-які сторони, але вийде так само, як з Будапештським меморандумом: коли намагалися провести консультації, Росія просто не приїхала. Їхня теза про те, що «питання Криму закрите», ніяк не говорить на користь того, що вони погодяться на будь-який переговорний формат щодо Криму.

Інструментів тут немає, але нинішній українській владі варто хоча б продовжувати лінію попередників: не розмінювати Донбас на Крим, порушувати кримське питання на якомога більшій кількості майданчиків, тобто на Генасамблеї ООН, в органах, які займаються правами людини, при цьому якомога чіткіше стежити за будь-якими спробами легітимізації анексії. Потрібно також відстежувати порушення режиму санкції та комунікувати в цьому з американцями. Такі точки стратегії боротьби за Крим мають бути...

Для Росії анексія півострова ‒ символ відродження її державної могутності й важливий елемент ідентичності, а це набагато страшніше, ніж ті ж військові міркування. Це унеможливлює розмову з ними з раціональних позицій, і тут, на жаль, нас чекає дуже складна затяжна боротьба.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG