«Просто змиритися» закликав кримчан підконтрольний РФ глава Криму Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов), анонсуючи обмеження інтернету на Кримському півострові. Ті, хто досі миритися відмовляються, та ще й розповідають про ситуацію в окупації на широку аудиторію, – зазнають різноманітних переслідувань. Як російська влада боролася з кримськими громадянськими журналістами та блогерами у році, що минає, – читайте в цьому матеріалі.
«Обираю не мовчати»
У травні року, що минає, російський Мін’юст оновив свої реєстри «іноземні агенти» і включив туди громадянську журналістку ініціативи «Кримська солідарність» Лутфіє Зудієву . Перелік її «гріхів» налічував 16 пунктів, але був досить розмитим – писала для українських та іноземних видань, а також у своїх виступах та інтерв'ю ділилася «недостовірною інформацією про рішення влади Росії».
Отримання статусу «іноагента» накладає на жертв такого переслідування колосальні обмеження в багатьох сферах життя. Але, за словами громадянської журналістки «Кримської солідарності», обираючи між цими обмеженнями та мовчанням про беззаконня, арешти, обшуки, сфабриковані справи – вона обрала не мовчати.
На цей час Лутфіє Зудієва намагається в суді довести, що її визнали «іноземним агентом», спираючись на недоведені обставини та невірне тлумачення закону. На двох рівнях – у суді першої та апеляційної інстанцій – аргументи громадянської журналістки почуті не були, але вона планує продовжувати захищатися і готує скаргу до касаційної інстанції.
Тим часом підконтрольний РФ Мін’юст Криму склав на Зудієву протокол за те, що вона «сама не зізналася» у своєму «іноагентстві». Джанкойський районний суд оштрафував за це журналістку на 30 тисяч рублів, а в інтернеті здійнялася хвиля хейту. На деяких телеграм-каналах під новиною про судове рішення з’явилися численні коментарі анонімних користувачів із закликами депортувати жінку з Криму. Додатковий тиск забезпечили силовики – з інтервалом у кілька тижнів до громадянської журналістки з’являлися співробітники поліції, щоб виконати ритуал «попередження про неприпустимість порушення закону».
Незмінні обшуки
Лутфіє Зудієва виявилася не єдиною кримськотатарською журналісткою, яка зазнала переслідувань цього року.
Так, 4 грудня близько двадцяти озброєних людей провели обшук у будинку ведучої ток-шоу «Меркез» Ленори Дюльбер. У неї вилучили комп’ютер, а її саму доправили до кримського Управління ФСБ. Пізніше стало відомо, що після кількох годин «бесіди» журналістку відпустили, не висунувши жодних підозр.
Крім того, 1 квітня російські силовики провели обшук у будинку батьків журналістки кримськотатарського телеканалу ATR Гульсум Халілової. За її інформацією, під час обшуку співробітники ФСБ намагалися знайти заборонену літературу та зброю, але нічого не знайшли. При цьому літній батько журналістки після цього був госпіталізований до лікарні у критичному стані.
Сама Халілова давно залишила Крим. У 2019 році стосовно неї було порушено кримінальну справу і місцевим судом винесено заочне рішення про її арешт. Мотивом для переслідування стала її журналістська діяльність, зокрема, матеріали про кримськотатарський добровольчий батальйон імені Номана Челебіджихана, який у російському правовому полі вважається незаконним збройним формуванням.
Заочно у «терористи»
До слова, цього року список заочно заарештованих кримських журналісток поповнився прізвищем Алексіни Дорогань, яка працює на Крим.Реалії (проєкт української служби Радіо Свобода). Як повідомила сама Дорогань, 11 серпня їй стало відомо про кримінальне переслідування з боку російської влади після того, як у поштову скриньку квартири, де вона раніше мешкала, надійшли листи про апеляційну скаргу на її заочний арешт.
Стаття, за якою ведеться досудове розслідування і за якою звинувачують журналістку, не вказувалася, проте зазначено, що вона «передбачає до 20 років в’язниці». Згодом журналісти з’ясували – звинувачення, так само як і у справі Гульсум Халілової, пов’язані зі статтею про незаконні збройні формування. Крім кримінальної справи, журналістка опинилася також у російському переліку «екстремістів і терористів».
Примітно, що Алексіна Дорогань є ключовою авторкою розслідувань Крим.Реалії про загиблих російських військових із Криму та бази даних «ГРУЗ 200».
Продовжують бити своїх
Не обійшлося в році, що минає, і без традиційного пресингу цілком лояльних до російської окупації журналістів.
Найбільш показовим стало кримінальне переслідування тележурналістки Ганни Гажали, яку торік звинуватили в наклепі на російського главу Криму Сергія Аксьонова у зв’язку з дефіцитом пільгових ліків. У березні цього року їй вдалося вийти із СІЗО, в якому вона провела сім місяців. Але історія на цьому не закінчилася.
Розпочатий цього року судовий процес ще триває, а в грудні стало відомо, що журналістці висунули обвинувачення ще у двох злочинах – у порушенні недоторканності приватного життя та в неправомірному доступі до комп’ютерної інформації, що охороняється законом.
Як заявив російський провладний блогер Андрій Медведєв, приводом для цього стало повідомлення, яке отримала Гажала разом із зображеннями компрометувальних документів про корупційні схеми неназваної чиновниці з окупаційної адміністрації Криму.
У звичайній ситуації журналісти не несуть відповідальності за вміст листів, які їм надсилають. Але в анексованому РФ Криму, де вже одинадцять років спостерігаються проблеми зі свободою слова, дивуватися нічому не доводиться.
Російська влада переважно не коментує звинувачення у масових порушеннях прав людини в Криму або ж посилається на чинне законодавство РФ.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
