Спеціально для Крим.Реалії
Незважаючи на всі перешкоди, у листопаді 1593 року нарешті відбувся посольський обмін між Кримом і Московією, під час якого було укладено щось на кшталт попереднього перемир'я. До підписання повноцінного договору залишалися лічені місяці.
Кримсько-московські переговори 1593 року (закінчення)
Нескладно зауважити, що остаточні умови угоди були для Криму менш вигідними, ніж для Москви. Сторонам вдалося домовитися і про обмін послами, і про поминки, і про відпуск кримців – як на тому наполягав Бахчисарай. Однак два болючі питання – про напади донських козаків на Азов та московську експансію на Кавказі – не піднімалися. Колишні хани (та й сам Газі II ще недавно) наполягали на руйнуванні російських фортець на Тереку, погрожуючи війною, тепер цього питання ніхто не торкався. Ба більше, між червнем і вереснем на Кавказ було відправлено 15-тисячне московське військо. А погрози султана дати наказ хану «воювати ваші землі», викладені у посланнях цареві Федору Івановичу та Борису Годунову, доставлених 2 жовтня чаушем Резваном, були просто проігноровані.
Остаточні умови угоди були для Криму менш вигідними, ніж для Москви
Відповідь на питання, чому Криму різко стало не до Кавказу, доволі проста – почалася т.зв. «Довга» війна Османської імперії з Австрією, і хан був змушений взяти в ній участь. У червні 1593 року сутички на австро-турецькому кордоні переросли у повномасштабний конфлікт. 17 липня Семен Безобразов уже знав, що «турський послав на Можари [Угорщину] Сінан-пашу, а з ним дев'яносто дві тисячі турських людей, а до царя турський чауша послав сухим шляхом, і Кази Кірей цар чекає від турського чауша, а хоче послати до турського на допомогу царевича на Можари, а сам хоче однозначно йти по синьому льоду на Литовського».
За три дні великий візир Сінан-паша й справді відправив до Бахчисарая чауша Османа з формальним сповіщенням про початок війни з Габсбургами. І хоча фірман султана Мурада III з наказом виступати в похід буде надіслано тільки в грудні, підготовка почалася вже влітку.
У цих умовах Криму довелося поступитися низкою вимог заради якнайшвидшого укладання миру з Московією.
У вересні 1593 року величезне кримське посольство Ахмеда-паші Яшлавського та Ішмамета Ширинського (3 тисячі осіб) рушило в дорогу. Їхав із ними і Безобразов зі своїми людьми. У цей же час усі затримані в Росії кримські гінці, а також «цариця» Єртуган були звезені до Москви, де Андрій Щелкалов провів останню розмову з Ямгурчі та Аллабердеєм. У 20-х числах жовтня посольство князя Меркурія Щербатова, князя Федора Хворостиніна і Богдана Бєльського та відпущені кримці виїхали у Лівни, куди прибули 4 листопада. Кримці вже приблизно два тижні чекали на них на річці Сосні.
Посольський обмін 1593 року
4 листопада до кримського табору прибув стрілецький голова Леонтій Лодиженський із пропозицією Ахмеду-паші прибути на переговори про «велику справу» на інший берег Сосни. Той відповів, що не може втратити обличчя, радячись із московитами на їхньому березі – у 1582 році при розміні на річці Сейм Андрій Нагой прийшов у намет до його брата Мурада, і він, Ахмед, «колишнього звичаю порушити не хоче». Натомість кримський посол запрошував Хворостиніна та Бєльського на «свій» берег з «небагатьма людьми». Але наразі вже відмовилися московські посли.
6 листопада Джан Молла-мурза прибув до московського табору з повторним запрошенням, але йому відповіли, що посилання на колишні звичаї в цьому випадку безглузді, оскільки тепер йдеться не просто про посольський обмін «звичайними» людьми, а про переговори «про велику справу». На це Ахмед наказав сказати, що він чоловік іменитий, і в нього від хана наказ – за Сосну не їздити. Того ж дня Молла-мурза ще раз відвідав московських послів у супроводі толмача, який передав їм листа від Безобразова. Той повідомляв, що ситуація в кримському таборі дуже напружена, частина мурз потребує зриву обміну та повернення до Криму.
Хворостинін перебував у постійному листуванні з Кремлем, на його труднощі Федір Іванович 7 листопада відповів: «Самі знаєте, що по той і по той бік Сосни вся наша земля, і ви наказали б до Ахмеда-паші, що ви для доброї справи і попри наш указ свій з'їжджий намет на їхньому боці звелите поставити, тільки б Ахмед-паша приїжджав до вас на з'їзд у ваш намет» (втім, Карамзін писав про Сосну, що вона «була тоді кордоном залюдненої, чи населеної, Росії; далі на південь починалися степи, привілля татарське»). Безобразов писав Хворостиніну, що навіть якщо «Сосну запрудити золотом і батька його Сулеша князя із землі живим на березі поставити і царицю Ер Туган, і брата його Ібрагім-пашу», то Ахмед все одно не поїде на «московську» сторону. Те саме кримський посол особисто сказав Лодиженському.
8 листопада московити вирішили змінити тактику, відправивши на переговори з Ахмедом-пашою Аллабердея та Ямгурчі, але ті рішуче відмовилися і зі скандалом поїхали у Лівни. Хворостинін і Бєльський, отримавши згаданий вище лист царя, погодилися поставити намет для переговорів із кримцями «на їхньому боці», але Ахмед завзято не хотів приходити до московського стану, де б той не розташовувався. Однак пізно ввечері того ж дня домовленість була досягнута – переговори мали пройти посередині мосту через річку.
9 листопада, після довгих суперечок про склад делегацій, зустріч відбулася. Після обміну промовами почалися переговори про укладання кримсько-московського «вічного миру». Традиційно було порушено матеріальне питання: про поминки, «запитні гроші» і государеве жалування. Ахмед-паша вимагав виплати 10 тисяч рублів не одноразово, а за кожного нового посольського обміну після укладення договору. Хворостинін обіцяв: «Якщо хан, калга і всі царевичі у своїй правді встоять, влітку [1594] року на московські украйни не воюватимуть, то государ восени послів своїх та іншу половину запиту до хана надішле, і вперед поминки буде посилати щороку, государя слово інакше не буде, у цьому вірте нам». Ахмед повірив цій обіцянці, а дарма – поминки згодом і справді надсилалися, але в набагато меншому розмірі, адже точну їхню суму Хворостинін не назвав! Потім Ахмед не раз дорікав московським послам за цей обман.
Нарешті, Ахмед-паша погодився принести шерть (причому текст запису заздалегідь був наданий йому московської стороною). Від свого імені і прибулих з ним мурз і беїв Ахмед присягався на Корані, що Газі II не нападатиме на Московію: «І на государеву землю війною самому цареві не ходити, і царевичів, і князів, і мурз з кримськими людьми, і ногайських мурз Арасланай мурзи Дівєєва з братами, і з дітьми, і з племінниками з ногайськими людьми нікого не посилати», хан буде з царем «у міцній дружбі навіки непорушно», а призвідники самовільних походів будуть страчені.
Фактично це був попередній кримсько-московський договір.
Проте вже після урочистої клятви, щойно московські посли запросили кримських пройти в намети на учту, Ахмед-паша знову заговорив про претензії Порти через напади донців на Азов і про «міста на Тереку». Хворостинін відповів: «На Дону живуть козаки-злодії, люди-втікачі і, живучи на Дону, склавшись із запорізькими черкасами, Азов тіснять без государевого відома і государевих посланців не слухають. А тепер як ваш государ з нашим государем зміцняться, то государ наш пошле на Дон рать свою і велить тих злодіїв, донських козаків, перехапати і перевішати, решту з Дону заслати, і вперед на Дону не буде жодної людини; а на Терку государ пошле воєводам міцний наказ, щоб турецьким людям тісноти та перепон ніде не робили».
Ахмед спробував був говорити про султанських чаушів, які прибувають до хана і вимагають знести «міста на Тереку», і що «турського султана государеві вашому дратувати не личить», але московські посли заперечили йому, що не уповноважені обговорювати ці теми. Тоді Ахмед сказав, що й у нього немає «наказу від царя говорити про такі справи», і пройшов у московський намет на бенкет.
10 листопада розпочався процес переправи посольств через Сосну, утруднений як численністю людей, так і багатогодинними суперечками. Розмін затягнувся до 12 листопада.
Першими на південь рушили кримці, які брали участь у з'їзді, за ними – посольство Щербатова з обозом із поминками, і, нарешті, відпущена Єртуган зі свитою. Але того ж дня 12 листопада Ахмед-паша знову прислав до Хворостиніна людину, вимагаючи збільшення жалування. Наступного дня до річки повернувся особистий емісар хана Іслям-оглан із претензіями щодо кримських емігрантів, які не побажали повертатися на батьківщину. Йому відповіли, що добровільність цієї справи була умовою розміну. Ще день пройшов у суперечках, нарешті, 14 листопада кримцям було видане додаткове жалування і вони залишили Сосну.
15 листопада з Лівен до Москви у супроводі Хворостиніна вирушило посольство Ішмамета Ширинського. Нового посла прийняли в Кремлі того ж місяця, проте, як з'ясувалося, Газі II не дав Ішмамету жодних повноважень для «великих справ». Усе, чим він займався до свого відпуску влітку 1595 року – безуспішно намагався повернути в Крим затятих відмовників. Укладання кримсько-московського договору було справою Щербатова.
Посольство Щербатова 1593 року
Принесена Ахмедом-пашою шерть, строго кажучи, зобов'язувала лише його самого, тому на Щербатова була покладена аж ніяк не церемоніальна, а в повному розумінні відповідальна задача добитися клятви самого Газі II на мирному договорі.
Московський посол віз із собою офіційний наказ і «таємну грамоту». Її мав доставити Ямгурчі, але в останній момент він відмовився від цієї ролі, заявивши, що не може гарантувати ані її збереження, ані навіть своєї власної безпеки. Таємне послання Федора Івановича повторювало всі попередні: Москва вступиться за хана, якщо його скинуть з престолу, дасть йому не тільки грошей, але й військо, а в разі потреби «государ цар і великий князь, домовившись із Казі Гіреєм царем, рать свою велику з ним пошле і над Кримом і над Азовом і над Кафою промишляти велить». Для виконання цього плану Газі мав відіслати до Москви заручників та підтримувати зв'язок через «вірну людину». Був і запасний план – заздалегідь відправити одного з молодших Гераїв до Астрахані, щоб створити там плацдарм проти турків.
Після клятви хана і прикладання золотої печатки договір мав вирушити до Москви для хрестоцілування царя
Офіційною ж завданням було укладання договору, тексти якого російською та кримськотатарською мовами везло із собою посольство. Зрозуміло, була передбачена можливість внесення змін до тексту кримською стороною, і на цей випадок Щербатов мав «стояти міцно» на двох пунктах. По-перше, у договорі мав зберегтися царський титул Федора Івановича, а по-друге, не мало з'явитися зобов'язання виплати поминок. Після клятви хана і прикладання золотої печатки договір мав вирушити до Москви для хрестоцілування царя. Потім нове посольство привезло б грамоту до Бахчисарая, де хан після повторної клятви підвісив би до «кримського» екземпляра відбиту на червоному воску печать, і в такому вигляді відіслав би назад. «Московський» екземпляр, зрозуміло, залишався в Криму.
4 грудня караван із кримцями та московським посольством перейшов Донець, а вже 6 був атакований «черкаськими небагатьма людьми», тобто українськими козаками. Попереднє посольство 1582 року було повністю знищене запорожцями, тому цього разу маршрут довелося змінити і рухатися не прямо до Перекопу, а через ногайські володіння.
25 грудня 1593 року посольство все ж таки досягло Перекопу, зберігши в цілості і обози з поминками, і Єртуган, яку хотів був затримати в себе бей Малої Ногайської орди Арсланай.
Починався останній акт цієї п'єси.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
