Чому більшість населених пунктів півдня України ведуть свою історію з кінця 18 століття? Чому багато жителів України, як і раніше, вірять у російську імперську версію історії країни? Як цю ситуацію зможе змінити культурний проект «Крим і Південь України ‒ простір культур»? Про це в студії Радіо Крим.Реалії говоримо з головою правління Кримського інституту стратегічних досліджень Арсеном Жумаділовим.
‒ Після депортації кримських татар радянська влада переписала історію так, щоб все, що пов'язане з цим народом, трактувалося як щось негативне та шкідливе. При цьому все, що пов'язане з титульними націями Радянського Союзу, подавалося в героїчному світлі.
У цій переписаній історії наприкінці 18 століття Російська Імперія зайшла в Південну Україну, врятувала та принесла цивілізацію туди, де раніше нібито був дикий степ. Назвала все це «Новоросією», заснувала всі міста, села та поселення, й відтоді почалося їх літочислення. До 2014-го року це мало цікавило соціум. Після 2014-го, стало зрозуміло, що «Новоросія» ‒ це реальний інструментарій для військової агресії проти України. І наше завдання ‒ пояснити це зрозумілою для людей мовою. Мовою фільмів і радіопередач, де по поличках розкладаються всі ці теми.
‒ Чому це виникло тільки у 2018-му, чому не у 2015-му?
‒ Я особисто у 2015 році був в Одесі. Тоді я звернув увагу на те, що місцеві села вели свою історію приблизно з 1790-х років, і вірили, що це Катерина Друга прийшла й заснувала. Для мене було дивно ‒ що це за гігантських масштабів експеримент, коли за кілька років закладається колосальна кількість міст, селищ, поселень. Вони заповнюються людьми, які невідомо звідки взялися, тут тобі й будинки, й дороги, й інфраструктура.
Я став цікавитися глибше й дізнався, що історикам багато чого у цій темі відомо. І що тим селам, які відзначають 200-річчя, насправді як мінімум 300 років. В Османських книгах про виплату податків зазначено, що це село сплачує податки з 1727 року. Що цікаво, вони виплачували не закят ‒ податок на мусульман, а джизью ‒ податок на немусульман. Це говорить про те, що це село на початок 18 століття, ще задовго до Катерини, ‒ воно було. Воно було заселене, і жили там православні. І швидше за все, це українці, козаки, які пішли з Мазепою, з Орликом після невдалої Північної війни на Південний Захід. Але деякі з них залишалися й засновували ці поселення.
‒ Хто фінансує ваш проект?
‒ Український культурний фонд оголосив цього року пілотний конкурс на проекти. Ми подалися на нього та виграли, це наш основний донор. Є ще організація «Українська спадщина», яка нас підтримала. Також у нас є партнери ‒ QHA Агентство «Кримські новини» та благодійна організація «Куреш». У цих організацій є матеріально-технічна база, яку ми використовуємо, щоб відзняти відеоматеріали.
Цього року ми маємо детально розписати сценарний план і підготувати такі відеоматеріали, які служили б трейлерами та тизерами тих повнометражних фільмів, які в наступному році ми відзнімемо завдяки підтримці українського культурного фонду та інших донорів. Ми припускаємо, що це будуть фільми у форматі між документальним та ігровим, 45-50 хвилин. З одного боку, це буде ігрове кіно, з іншого ‒ там будуть ведучі, які начитують текст, коментують те, що відбувається, або показують карту подій.
‒ Це буде голлівудський хромакей, величезні павільйони, де все буде намальоване ‒ чи виїзди в південноукраїнські степи, суворі кургани, на вітер, де все буде максимально автентично?
На півдні України сильний проросійський сентимент. Сильніше за нього тільки співчуття, емпатія стосовно наших бійців в АТОАрсен Жумаділов
‒ Максимально автентично ми знімаємо саме зараз, і наші режисери та художники викладають фотографії з цих зйомок. Як буде в наступному році, поки не можу сказати.
Ми сприймаємо південь України як проукраїнський регіон, який адекватно сприймає те, що відбувається. Але ніхто не проаналізував глибинні настрої. Пропрацювавши там майже два роки, я бачив, наскільки сильний проросійський сентимент. Єдине, що було сильніше за нього, ‒ це співчуття, емпатія до наших бійців в АТО. Але як тільки ми знімаємо питання щодо Донбасу в переможному для України ключі, виходить на авансцену наступний пласт ‒ проросійський.
Якщо завтра-післязавтра в Росії відбудеться зміна влади, на зміну можуть прийти більш чесні, менш авторитарні, але все-таки націоналістичні персонажі ‒ як, наприклад, Навальний. Вони розглядають українців і росіян як єдиний народ, а головну провину Путіна бачать у тому, що він їх посварив. І ці люди почнуть активно духовно об'єднувати ці два народи. Цілком можливо, вони не використовуватимуть агресію, але застосують інструменти м'якої сили.
Режисер проекту «Крим і Південь України ‒ простір культури» Галина Джикаєва зазначає, що зараз відбувається презентаційний етап роботи, коли створюються відеоматеріали, які покажуть ‒ як може виглядати великий проект:
‒ А сценаристи працюють над темами, конфліктними лініями між героями. Ми будемо олюднювати історію через конкретних персонажів. Днями ми знімали золотоординський період ‒ у зйомках брали участь і кримчани, і жителі материкової України.
Голова правління Інституту стратегічних досліджень Арсен Жумаділов зазначає, що південь України завжди був багатий на різні культури і сам породжував народи, які один з одним ефективно взаємодіяли. Це українці, кримські татари, уруми, гагаузи, кримчаки, караїми. І всім жителям півдня України буде цікаво побачити неімперську історію свого регіону.
‒ Ми проводили низку глибинних інтерв'ю. З експертами, які працюють саме в тих регіонах, в першу чергу ‒ в Херсонській та Одеській областях. Ми не хочемо просто опонувати міфу про «Новоросію», а хочемо, щоб люди ширше подивилися на своє коріння, щоб та епоха, яка пов'язана в їхній свідомості з Потьомкіним, з Катериною, з Ушаковим, стала невеликою частиною загальної реальної історичної картини. Є у колег теж матеріали на цю тему: непоганий проект був на «плюсах» щодо теми переосмислення історії України. Але з акцентуванням уваги саме на південній Україні, на ширшому розумінні своїх історичних коренів ‒ тут ми першопроходці. Плануємо презентувати перші матеріали 27 листопада.
