Доступність посилання

ТОП новини

Віталій Портников: Херсонська область виживання Путіна


Колаж

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

Інформація про можливий успішний контрнаступ українських військ на південному напрямку відкидалася і відкидається російськими політиками та пропагандистами як якась альтернативна реальність – такого не може бути просто тому, що не може бути ніколи. І навіть після вимушеного визнання Міноборони РФ «спроби наступу» ми бачимо з якою нервозністю в Москві реагують на сам шанс втрати контролю над Херсонською областю, а це, гадаю, свідчить про важливість регіону для Кремля.

Херсонська область для Володимира Путіна – це, певен, область виживання. Область виживання його планів щодо морської блокади України. Область виживання надій, що вдасться окупувати весь український південь і відрізати Україну від моря. Область виживання окупованого Криму. На останньому зупинимося.

Коли в 2014 році в Кремлі було ухвалено рішення про окупацію та анексію півострова, я серед інших експертів ставив прості питання. Невже Володимир Путін не розуміє, що Крим – не острів і ніколи у своїй історії не існував без нерозривного зв'язку з материком? Невже Володимир Путін не розуміє, що Перекоп Криму не замінить жодного мосту? Невже Володимир Путін не розуміє, чим XXI століття відрізняється від катерининського минулого Криму?

Керченський міст
Керченський міст

І річ навіть не в тому, що імператриця спочатку встановила контроль над материком навколо півострова – нинішніми південними землями України, а потім уже взялася за сам Крим. А в тому, що за кілька століть змінилася і кількість населення, й економічні потреби населення. Простіше кажучи – Крим не проживе без води з Дніпра. Путін, схоже, всього цього не розумів.

Пересохлий Роздольненський канал (відгалуження Північно-Кримського каналу) в районі села Іллінка Красноперекопського району, травень 2021 року
Пересохлий Роздольненський канал (відгалуження Північно-Кримського каналу) в районі села Іллінка Красноперекопського району, травень 2021 року
Прагнення довести, що це не дурість, а політичний успіх, спричинило рішення окупувати весь український південь

Ми неодноразово мали змогу переконатися, що зі здатністю ставити питання про наслідки тих чи інших своїх дій у російської влади були проблеми. Але коли зрозуміли – зробили висновки, схоже, аж ніяк не на користь здорового глузду. Тому що здоровий глузд міг нашіптувати крамольну думку про те, що окупація Криму – незважаючи на зростання рейтингу Володимира Путіна – спочатку була банальною політичною дурістю.

А прагнення довести, що це не дурість, а політичний успіх, спричинило рішення окупувати весь український південь. Відновити, так би мовити, історичний зв'язок Криму з материком лише протилежним чином. Включити і материк до складу Росії. Саме тому всі останні місяці ми чуємо розмови щодо можливості проведення в Херсонській та Запорізькій областях «референдумів» про приєднання до Росії.

Російські вибори в анексованому Севастополі. Ілюстраційне фото
Російські вибори в анексованому Севастополі. Ілюстраційне фото
Війна, яку Росія розпочала проти України, – це війна ХХІ століття. Впевнений, у цій війні агресор починає програвати

І саме тому в Москві й чути не хочуть, що можуть програти битву за Херсон. І тим більше битву за Нову Каховку. Битву за дніпровську воду. Саме тому для російської пропаганди зараз важливо «не звертати увагу» на заяви українських політиків про те, що Київ продовжуватиме прагнути відновлення територіальної цілісності країни, деокупації півдня.

У віртуальній політичній реальності Кремля Росія «прийшла назавжди» і не віддасть своєї «області виживання». Але це реальність минулих років. Реальність, що дозволяла агресивним імперіям захоплювати чужі землі та диктувати свої правила. А війна, яку Росія розпочала проти України, – це війна ХХІ століття. Впевнений, у цій війні агресор починає програвати.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.

На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».

Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG