Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Коментатори, які обговорюють тему проведення Володимиром Путіним так званих референдумів на території окупованих Росією українських областей, зазвичай згадують про «кримський» сценарій. І справді, з Кримським півостровом відбувалося щось дуже схоже. Російські війська окупували Крим, встановили контроль над територією півострова, провели через Верховну Раду автономії рішення про проголошення Криму «незалежною державою» та влаштували «референдум» про приєднання цієї держави до Росії. Хіба в Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій областях не відбувається те саме?
Думаю, звісно ж, ні. На момент проведення визнаного Генасамблеєю ООН незаконним так званого референдуму про «приєднання» Криму російські війська повністю контролювали територію Кримського півострова та вийшли на його адміністративні кордони. Рішення про «незалежність» і «приєднання» – нехай тричі нелегітимні з погляду українського законодавства та міжнародного права – ухвалювала частина депутатів Верховної Ради АРК, тобто обранці населення півострова.
У випадку з Херсонською та Запорізькою областями рішення ухвалюють якісь «народні сходи»
У випадку Донецької та Луганської областей усі рішення ухвалюють представники псевдопарламентів, що з'явилися на цих територіях вже після окупації і навряд чи можуть сприйматися як справжні органи місцевого самоврядування. У випадку з Херсонською та Запорізькою областями рішення ухвалюють якісь «народні сходи», які, певен, не можуть надати своїм рішенням навіть ілюзію легітимності.
Крим на момент «приєднання» було оголошено «незалежною державою» – російське законодавство не передбачає приєднання до Росії регіонів інших держав. Така сама модель здійснюється стосовно «ДНР» і «ЛНР»: вони оголошені «незалежними державами» та їхня «незалежність» визнана Росією. А ось у випадку з Херсонською та Запорізькою областями навіть цей необхідний для самої Росії принцип не витримується.
Судячи із заяв місцевих «гауляйтерів», ці території доведеться оголошувати «державами» вже під час «референдумів». Але хто має легітимні повноваження ухвалювати такі рішення? Адже навіть таких квазіпарламентів, як на Донбасі, у Херсонській та Запорізькій областях немає.
У 2022 році він втягнув Росію в кровопролитну війну та анексію окупованих областей – це не шлях до її завершення
Ну і найважливіше – російським військам не вдалося вийти на адміністративні кордони окупованих регіонів, як це планувалося спочатку. І в цьому ситуація з Донецькою, Луганською, Херсонською та Запорізькою областями, гадаю, кардинально відрізняється від ситуації в Криму. У 2014 році Путін міг розповідати співгромадянам про «мирну спецоперацію» та «повернення у рідну гавань». У 2022 році він втягнув Росію в кровопролитну війну та анексію окупованих областей – це не шлях до її завершення, а крок до ескалації, що ще раз продемонструвало рішення російського президента стосовно мобілізації резервістів.
Тому, впевнений, рішення про «термінову» анексію чотирьох українських областей насамперед свідчить про слабкість Володимира Путіна.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
