«Росія формує з України образ ворога»: що показав моніторинг кримських ЗМІ

Російські засоби масової інформації в анексованому Криму все менше пишуть і розповідають про Україну. Так, Інститут масової інформації в Києві провів моніторинг, згідно з яким за останні півтора року кількість згадувань України в найпопулярніших кримських медіа скоротилася утричі: зі 155 новин за місяць у квітні 2019 року до 57 новин у жовтні 2020 року.

Водночас правозахисники спостерігають проблеми й у висвітленні кримської тематики у ЗМІ з материкової частини України. Про все це йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Виконавча директорка українського Інституту масової інформації Оксана Романюк розповіла Крим.Реалії, що всього дослідники промоніторили п'ять сайтів новин Криму та Севастополя.

‒ Це «Крыминформ», «РИА Крым», «Новый Севастополь», «Вести Крым» і «Новости Севастополя». Кількість новин про Україну дійсно зменшується з кожним роком. Якщо раніше було багато інформації про українську політику, економіку, то зараз залишилися тільки обривки. Всього 57 новин про Україну за цілий місяць ‒ це дуже мало, і вони перш за все негативні. Приблизно чверть присвячена конфлікту на Сході України, причому відсутня точка зору Києва ‒ тільки так званих «ДНР» і «ЛНР», а також Кремля. Щоб зрозуміти, чому все саме так, потрібно дивитися на власників цих медіа, на тих, хто контролює їхню редакційну політику. Мені складно припустити, що кримчанам не цікаве те, що відбувається в Україні. Мені здається, що це політика проросійської влади, спрямована на відокремлення Криму від України в інформаційному просторі.

За спостереженнями Оксани Романюк, такі проросійські ЗМІ у Криму послідовно формують у читачів переконаність у тому, що у всіх їхніх нібито бідах винний Київ.

‒ Була серія фейків про постачання води до Криму, про ситуацію з економікою, навіть про кримінал: нібито до Криму намагаються пролізти якісь контрабандисти ‒ тощо. Я хочу порадити кримчанам шукати незалежні джерела інформації ‒ на кшталт Крим.Реалії ‒ і відстежувати, щоб ЗМІ, які вони читають, не контролювалися Кремлем. Це ангажовані джерела інформації, які працюють в інтересах керівництва Росії. З іншого боку, я вважаю, що потрібно подавати більше інформації про Крим в українських національних медіа ‒ хоча я розумію, що журналісти не можуть виїхати на місце і працювати там.

Головний редактор газети «Къырым» Бекір Мамутов вважає, що Росія ще до 2014 року прагнула відокремити Крим від України в інформаційному полі.

‒ Нинішній стан мас-медіа в Криму має глибоке коріння ‒ на 20-30 років у минулому як мінімум. Вони й раніше контролювалися державою, або ж провладними структурами, і частина впливових ЗМІ належали Росії. Зараз мало що змінилося. У Криму немає такого розмаїття мас-медіа, як у Москві, де є й незалежні видання. У нас номінально є вибір, але якщо йдеться про політику, то вона завжди присмачується пропагандистськими добавками згідно зі смаками влади. Як вона ставиться до України ‒ так і ЗМІ, які тримають ніс за вітром, чітко відповідають. Влада всіляко намагається сформувати з України образ ворога в очах кримчан.

Українські ЗМІ у цьому плані стали стороною, яка обороняється. У масі своїй вони намагаються писати про події в Криму виважено й об'єктивно. Безсумнівно, ЗМІ в Україні набагато вільніші, ніж у Криму.

Згідно з опублікованою в липні 2020 року інформацією моніторингу Кримської правозахисної групи, регіональні ЗМІ на материковій частині України при підготовці публікацій на кримську тематику лише іноді не дотримуються стандартів достовірності та балансу думок ‒ це виявлене всього у 6,5% вивчених матеріалів.

Експертка Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова бачить серйознішу проблему в тому, що деякі регіональні сайти рідко пишуть про Крим загалом.

‒ Ми упродовж року вивчали саме локальні медіа ‒ 48 сайтів. Дуже багато залежить від редакційної політики: якщо редактор професійний, то з тисячі новин за рік лише у двох можуть бути незначні порушення стандартів. Журналісти часто не перевіряють інформацію й видають прочитане в соцмережах за доконаний факт. Дуже часто використовують узагальнення й перебільшують: у снігу застрягли три машини, а вони пишуть про якісь лавини й сотні застряглих машин. Деякі беруть новини у російських пропагандистів і безпосередньо цитують їх. Є регіональні сайти, які взагалі не пишуть про Крим: наприклад, у Полтаві та Рівному сайти випустили тільки по три новини за весь рік. Редакції не цікавить ця тема, і я чула від одного редактора: «Ми ж не контролюємо територію ‒ навіщо про неї писати?» Це дуже сумно.

Ірина Сєдова переконана в тому, що саме регіональні сайти відповідальні за світогляд значної частини українців.

‒ Багато людей не читають загальнонаціональні медіа, заходять тільки на локальні сайти ‒ до них завжди більше довіри, оскільки вони пишуть про нагальні побутові проблеми в регіоні. Нам хотілося б, щоб такі ЗМІ звертали більше уваги на серйозні речі на зразок окупації та збройного конфлікту. Це стосується кожного, війна йде у всій країні.

Тим часом українська медіаекспертка, шеф-редакторка видання «Детектор медіа» Наталія Лігачова вказує на об'єктивні труднощі у висвітленні кримської тематики для редакцій з материка.

‒ Наш моніторинг показує, що Криму присвячені всього 1-2% українських новин із загального потоку. Зрозуміло, що ми дуже обмежені в подачі інформації безпосередньо з півострова, оскільки там не можуть або не хочуть працювати українські журналісти. Це небезпечно, до того ж потрібно отримувати акредитацію в російської влади, деяким забороняють в'їзд. Їхати в Крим і працювати на удачу дуже небезпечно, у будь-який момент журналіста можуть схопити й переслідувати за законами Росії. На півострові працюють громадянські журналісти, і багато кого з них вже схопила окупаційна влада. Таким чином Крим все більше віддаляється від українських реалій і все менше стає цікавий нашій аудиторії. Через обставини ми очікуємо тільки негативних новин звідти, і багато ЗМІ, з огляду на це, задовольняють запит, ‒ а це не завжди правда.

На думку Наталії Лігачової, українським мас-медіа, які пишуть про Крим, варто незважаючи ні на що шукати джерела інформації на самому півострові та прагнути до балансу у своїх матеріалах, незалежно від очікувань аудиторії.

(Текст підготував Владислав Ленцев)