Доступність посилання

ТОП новини

Що залишилося від СРСР через 30 років?


Прем’єр-міністр України Вітольд Фокін (перший ліворуч), президент України Леонід Кравчук (другий ліворуч), голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич (третій ліворуч) і президент Росії Борис Єльцин (другий праворуч) під час підписання Біловезької угоди, 8 грудня 1991 року

8 грудня 1991 року лідери України Росії та Білорусі підписали в Біловезькій пущі заяву про «припинення існування» СРСР і про утворення СНД.

Зліва направо: президент України Леонід Кравчук, голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич та президент Росії Борис Єльцин після підписання Біловезької угоди. Біловезька Пуща поблизу Берестя (Білорусь), 8 грудня 1991 року
Зліва направо: президент України Леонід Кравчук, голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич та президент Росії Борис Єльцин після підписання Біловезької угоди. Біловезька Пуща поблизу Берестя (Білорусь), 8 грудня 1991 року

Як українці, білоруси та росіяни ставляться до СРСР і його розпаду? Як змінилося це ставлення за останні 30 років?

Про це Білоруська служба Радіо Свобода запитала колишнього директора Інституту соціології НАН Білорусі Геннадія Коршунова, заступника директора української соціологічної служби «Рейтинг» Любомира Мисіва та керівника відділу прикладних соціологічних досліджень російського «Левада-центру» Степана Гончарова.

Геннадій Коршунов:

  • Свого часу існувало визначення Білорусі як «Вандеї перебудови». Серед слов’янських республік СРСР у Білорусі найбільша частка населення проголосувала «за» на референдумі про збереження Радянського Союзу.
  • Але серед усіх республік, де проходило це голосування, Білорусь опинилася на 6-му місці, після республік Середньої Азії. Була ностальгія за СРСР, але вона занепадала досить швидкими темпами.
  • Згідно з опитуваннями НІСЕПД у 2001–2002 роках частка тих, хто хотів би відновлення СРСР, стала меншою, ніж відсоток тих, хто не хотів би цього.
  • Ця ностальгія в 2010 році стабілізувалася на рівні 20-25%.
  • У 2015 році Центр європейської трансформації запитав, до яких груп населення себе відносить респондент, про які він міг би сказати: «Це ми». Радянська ідентичність (радянські люди) не входила в десятку найпоширеніших ідентичностей. Близько 18% респондентів заявили, що відчувають єдність з радянським народом.
  • Важко сказати, чи це культурний феномен, образно кажучи, згадка про фільм «Іронія долі, чи з легкою парою», чи це ідеологічні установки.
  • Зв’язок цієї радянської ностальгії з віком очевидний. У групі людей, старших за 65 років, радянська ідентичність становила 30%, а серед молоді (18–25 років) – 12%.

Степан Гончаров:

  • З 1992 року «Левада-центр» регулярно запитує респондентів у Росії, чи шкодуєте ви про розпад Радянського Союзу. За останні роки відповіді майже не змінилися, 60–66% відповідали позитивно.
  • Зрозуміло, що це переважно люди похилого віку.
  • Така демографічна картина має місце на всьому пострадянському просторі. Зростає ностальгія за окремими елементами радянського життя.
  • У Росії за останні два роки зросла частка людей, які вважають, що економіку має активно регулювати держава.
  • Період нестабільності, що охопив увесь світ, викликав у Росії ностальгію за стабільністю часів застою.
  • Є багато людей, які втрачають сенс життя. Для молоді дуже важлива самореалізація, люди середнього та літнього віку розгублені.
  • Сучасна держава не ставить месіанських цілей, і люди прожили своє життя з цими цілями.
  • Ми запитали: «Якій системі ви віддаєте перевагу: тій, що в СРСР, сучасній російській чи західній?». Зросла частка людей, які віддають перевагу радянській системі, зменшилась частка прихильників західної системи.

Любомир Мисів:

  • За нашими опитуваннями, близько третини українського населення ностальгує за Радянським Союзом. Ми поставили те саме питання, що й наші колеги з «Левада-центру».
  • Вікова структура тих, хто ностальгує за СРСР, кардинально відрізняється від російської. У нашій віковій групі 18-24 роки лише 10% говорять про ностальгію за СРСР, у Росії у відповідній віковій групі про ностальгію за Радянським Союзом 30%.
  • Приблизно кожен другий з нас у літньому віці (75+) ностальгує за СРСР. У Росії подібні настрої в цій групі мають 82%.
  • Ми ставимо це питання з 2010 року. У нас є динаміка, щоб знизити рівень радянської ностальгії. Ще в 2010 році у нас було 50% тих, хто сумував за СРСР. Ситуація змінилася з 2014 року, і відтоді співвідношення залишається стабільним, приблизно третина шкодує про розпад Радянського Союзу.
  • Регіональний фактор для нас має велике значення. На півдня і сході країни набагато частіше відчувають ностальгію за СРСР, що пояснюється історично та структурою регіональної економіки.
  • Політика декомунізації, курс на євроінтеграцію впливає на настрої людей, особливо молоді.
  • Багато хто ностальгує за СРСР, тому що це був час їхньої молодості.
  • Ми запитали, як розпад СРСР вплинув на Україну. Лише 18% заявили, що Радянський Союз мав позитивний вплив на Україну.

Геннадій Коршунов:

  • У Білорусі з середини нульових і впродовж десятків років ідеологічний дискурс пропагував «нове радянське».
  • Загалом про розпад СРСР молодь шкодує менше, ніж люди похилого віку. Але серед молоді є певна тенденція, яка характеризується ідеалізацією Радянського Союзу. До них це «доходить» і через пропаганду, і через шкільну освіту.
  • Серед тих, хто навчався в нульових роках у школі, спостерігається нове ставлення до СРСР.
  • Основним рушієм минулорічних протестів були не наймолодші, а люди 35-50 років, ті, чиє дитинство припало на 1990-і роки.
  • У Білорусі була зроблена спроба нової радянізації. Дуже характерним показником цього є Парад Перемоги у 2020 році, незважаючи на пандемію коронавірусу. Це створення іміджу, що ми найбільш радянські.

Степан Гончаров:

  • Коли ми говоримо про радянську ностальгію, ми говоримо про міфологізований образ.
  • Російська молодь не має інших прикладів для порівняння, окрім того, що вона знає з розповідей своїх батьків, бабусь і дідусів та з уроків історії.
  • Ми проводимо якісне дослідження і намагаємося з’ясувати коріння міфу про радянське життя. І найпоширеніші відповіді – посилання на розповіді старших, як їм за радянських часів вдалося отримати квартиру чи землю.

Любомир Мисів:

  • Ми запитали респондентів про порівняння життя в СРСР і в сучасній Україні за 5 сферами – умови життя, умови самореалізації, свобода слова, медицина та освіта.
  • Щодо свободи та умов самореалізації, то навіть старше покоління українців віддає перевагу сучасній Україні. Щодо медицини та освіти, то тут чимало людей краще цінують радянські часи, особливо серед старшого покоління. Радянський міф заснований на хорошій медицині та хорошій освіті.

Геннадій Коршунов:

  • Це дійсно два «стовпи», на яких тримається ностальгія – на хорошій безкоштовній медицині та гарній безкоштовній освіті.
  • У Білорусі ще плюс безпека – «щоб не було війни».

Степан Гончаров:

  • Незважаючи на деяке посилення радянської ностальгії в Росії, прагнення до великої держави за рахунок добробуту громадян поступово падає.
  • Все більшу роль починають відігравати економічні, матеріальні блага. Прагнення до великої держави більше властиве старшому поколінню.

Що відбулося раніше

8 грудня 1991 року в Біловезькій пущі лідери України (Леонід Кравчук і Вітольд Фокін), Білорусі (Станіслав Шушкевич і В'ячеслав Кебіч) та Росії (Борис Єльцин і Геннадій Бурбуліс) підписали Договір про припинення СРСР і створення Співдружності незалежних держав (СНД).

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

  • 16x9 Image

    Юрій Дракахруст

    Народився в 1960 році в Хабаровську (Росія). У 1964-му з батьками переїхав до Мінська. Закінчив механіко-математичний факультет Білоруського державного університету. У 1986 захистив кандидатську дисертацію з теорії алгебраїчних чисел. Працював в Інституті математики АН Білорусі (1982–1991), академічному Інституті економіки (1991–1994), в Незалежному інституті соціально-економічних і політичних досліджень (1992–2000). Виступав із статтями в білоруській пресі. У 1990–1991 роках – секретар управи Білоруського народного фронту «Відродження». На Радіо Свобода з 1991 року, з 1996-го – співробітник Білоруської служби в Празі. Ведучий аналітичної програми «Празький акцент» на Радіо Свобода. Автор книг «Акценти Свободи» (2009) і «Сім худих років» (2014 рік). Із 2015-го регулярно публікується на порталі TUT.BY. Лауреат премії Білоруської асоціації журналістів (1996).

XS
SM
MD
LG