(Продовження, початок читайте тут, тут, тут і тут)
Прибули до Башкирії. Виходимо з вагона ‒ осіб 40, розділили навпіл на дві колони. Знову наручники, залізний трос посередині, автоматники, собаки. Йдемо лавою десь 1 км до машини, руки відвалюються від сумок і наручників...
Емір неподалік іде: «Все добре, брат поруч!» І Рамазан поруч, взяв одну мою сумку ‒ допомагає, він дядько здоровий, Аллах дав йому здоров'я. Дійшли до машини, сіли, поїхали в СІЗО міста Уфи.
Знову шмон. Потім у «боксики» розкидали ‒ вогко, холодно, немає вентиляції, смердить з туалету. І співробітник оголосив: «У нас у СІЗО офіційно ходить коронавірус». Ось тобі й маєш, радість яка!
Співробітник оголосив: «У нас у СІЗО офіційно ходить коронавірус»
Настала ніч, у «боксиках» по три лавки, переважно всі стоять. Ну хоч можна кип'ятильник дістати, чай заварити, зігрітися...
Простояли ніч на ногах, хтось на лаві заснув, хтось сидів навпочіпки. Під ранок обшмонали знову, зводили в баню, розкидали в карантинні камери. Еміра забрали в інший бік, попрощалися...
Завели в камеру, маленька десь 2,5 на 5 метрів. Четверо нар, нас двоє, пізніше ще двох привели, двоє за 228 статтею, як тут кажуть, «бариги». Заробив 5 тисяч, отримав 13 років ‒ романтика!
Вранці відчуваю ‒ захворів сильно, температура, кашель тощо. Думав, застуда, через 2 дні груди печуть, наче їх прострелили. Захворіли ще двоє з камери, кличемо лікаря вранці, в обід, увечері...
«Він зайнятий!» ‒ кажуть. ‒ «Вас багато, він один. Дев'ять корпусів, усі хворіють».
Тест не робили, дав таблетку ацетилової кислоти й каже: «Нічого більше немає, тримайтеся!»
Наступного дня теж не йде, на третій зовсім сил немає ‒ хвороба долає. Говоримо інспектору, що не зайдемо в камеру, якщо лікар не прийде після перевірки. Він відповів, що йому однаково. Стійте хоч усю ніч тут, йому байдуже!
«Гаразд!» ‒ кажу. ‒ «Скажіть мені його ПІБ, і начальника медсанчастини відомості, я напишу пару скарг». Дали відомості, але через 5 хвилин лікар прийшов, подивився, послухав дихання, горло, температуру, каже: «Можливо, у вас COVID-19, а може й ні».
Тест не робили, дав таблетку ацетилової кислоти й каже: «Нічого більше немає, тримайтеся!» Я від обурення навіть не знав, лаятися чи сміятися? Відразу згадав крилату фразу Медведєва «Грошей немає, але ви тримайтеся!» Ну ось і трималися ще два тижні, поки не полегшало, хвала Господу!
(Далі буде)
Вадим Сірук, громадянський журналіст, активіст, правозахисними організаціями визнаний політичним в'язнем
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Кримчани в російському ув'язненні
Після анексії Криму Росією навесні 2014 року на півострові почалися арешти російськими силовиками незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненими в Росії організаціями «Хізб ут-Тахрір» і «Таблігі Джемаат».
Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова озвучувала різну кількість українських політв'язнів, які перебувають у російському ув'язненні: від 113 до 115, з яких понад 80 – кримські татари. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи.
Правозахисники та адвокати називають ці кримінальні справи переслідуванням за політичною, національною чи релігійною ознакою. Влада Росії заперечує ці причини переслідувань.