Хвиля комуністичних виступів, бунтів і навіть революцій в Європі у 1919 році призвела до виведення союзних військ з колишньої Російської імперії та забезпечила короткий тріумф радянської влади. Торкнулося це «друге пришестя» більшовиків і Криму. З усіх червоних періодів в історії півострова цей тривав найменше – 75 днів – і пройшов майже безболісно.
(Продовження, попередня частина тут)
4 квітня 1919 року червоні пішли на штурм Перекопу, а 1 травня останній корабель Антанти покинув Севастополь. Однак це не зробило більшовиків господарями всього Криму – на Керченському півострові укріпилися білі, які чинили відчайдушний опір. 22 квітня червоноармійці з боєм захопили Феодосію і рушили далі, але 27 квітня раптовий кавалерійський удар відкинув червоних назад. 30 квітня Червона армія штурмувала Ак-Монайський перешийок, який з'єднує Керченський півострів з рештою Криму, зайняла його на добу, але відійшла під натиском противника. Англійські кораблі прикривали білих з моря. Ще одна спроба була здійснена 2 травня. Червоні захопили з ходу станцію Ак-Монай, але виявилися вибитими до ночі того ж числа. Потім положення на фронті стабілізувалося до самого початку червня, не рахуючи нерегулярних артилерійських обстрілів.
Рішення про створення в Криму республіки було прийнято політбюро партії більшовиків ще 23 квітня 1919 року. До 5 травня було сформовано «Тимчасовий» уряд з 12 осіб на чолі з Дмитром Ульяновим – рідним братом Володимира Леніна, земським лікарем, людиною м'якою, але сильно питущою. Уроки попередніх кабінетів були враховані – і цього разу портфелі отримали п'ятеро кримських татар (зрозуміло, більшовиків). 9 травня радянські уряди Росії, України, Угорщини, Баварії, Литви та Латвії отримали з Сімферополя телеграми про проголошення Кримської Соціалістичної Радянської Республіки.
Формально КСРР була суб'єктом РСФРР, але при цьому як повноправний член входила до військово-політичного союзу «незалежних» радянських республік. Фактично ж Крим був не більше ніж губернією радянської Росії, і його економіка і армія цілком підпорядковувалися Москві.
Фактично ж Крим був не більше ніж губернією радянської Росії, і його економіка і армія цілком підпорядковувалися Москві
У політичному сенсі «другі більшовики були значно м'якшими за «перших». Між заняттям Криму і утворенням уряду справи вершив ревком з 17 осіб, в якому комуністів було 13. У травні пройшли вибори до рад на багатопартійній основі. 15 травня на перше і останнє засідання зібралася Сімферопольська рада, у складі якої налічувалися 81 більшовик, 38 меншовиків і 28 лівих есерів. 3 червня почала роботу рада в Севастополі з 65 комуністів, 23 лівих есерів і 13 меншовиків. А в Балаклаві в раді більшовики взагалі становили меншість (27 проти 30). Зберегли свої позиції ліві та національні партії і у ревкомах, і у профспілках, лише газети залишалися під більшовицькою цензурою.
Як наслідок – не було в Криму і масового терору. Утворена 14 квітня 1919 ЧК суворо заборонила самочинні обшуки, арешти, самосуди і реквізиції, хоча курс на переслідування буржуазії зберігся. 13 квітня заможні верстви населення було обкладені контрибуцією у 10 (потім – 12) млн рублів, надзвичайний податок вводився на спекуляції (а в реальності – на будь-яку комерційну діяльність). Була введена «речова повинність»: банківські сейфи розкривалися, їхній вміст вилучалося, майно емігрантів конфіскувалося. 29 квітня були закриті гральні клуби, а також ресторани і кафе з окремими кабінками. Наприкінці травня податок на сільських куркулів був збільшений на мільйон рублів.
Однак ці заходи військового комунізму укупі з традиційною продрозверсткою не дали можливості стабілізувати кримську економіку. Всі зібрані кошти провалювалися в чорну діру утримання армії. В результаті рівень життя рядового кримчанина знову погіршився – на день йому призначалося 200 грамів хліба. Навіть професори були змушені годуватися в їдальнях для бідних, отримання хлібних пайків у двох місцях вважалося контрреволюційним злочином. Про продовольчу допомогу довелося просити радянський Київ. У травні з материкової України до Криму було відправлено 199 тис. пудів зерна, а на початку червня – 420 тис. пудів борошна і 709 вагонів цукру.
У травні з материкової України до Криму було відправлено 199 тис. пудів зерна, а на початку червня – 420 тис. пудів борошна і 709 вагонів цукру
Більшість заводів і фабрик запустити не вдалося (крім кількох шкіряних, консервних і тютюнових підприємств, а також низки курортів), тому безробіття било рекорди. Також не була випущена власна валюта.
У сфері культурної політики більшовики залишили те, що запустили їхні попередники – наприклад, Таврійський університет – і запровадили нововведення. У Сімферополі та Ялті відкрилися народні університети, у столиці 22 травня 1919 року створено Кримський центральний архів. Незаможні громадяни були звільнені від оплати навчання дітей у школах. Музеї та бібліотеки отримали охорону, натомість був знесений пам'ятник Катерині II.
На відміну від часів Республіки Тавриди і другого Кримського крайового уряду вживалися заходи з залучення на бік влади кримських татар. На півострів були направлені 45 татарських і турецьких комуністів під керівництвом Мустафи Субхі, в Кримському обласному комітеті РКП(б) з'явилося мусульманське бюро, а при місцевих парторганізаціях – мусульманські секції. Діяв Народний комісаріат з національних справ на чолі з Ісмаїлом Фірдевсом.
Кримськотатарською мовою, яка стала в діловодстві офіційною, видавалася комуністична література. Фактично була дозволена діяльність партії Міллі Фірка (вона випускала свою газету), проте Кримськотатарський парламент за весь час «других більшовиків» не зібрався жодного разу. У червні була заснована особлива мусульманська військова колегія, яка зуміла сформувати дві «турецько-татарські» сотні та «мусульманську» роту зі 196 осіб.
Однак більшовизувати основну масу народу не вдалося. За свідченням колишнього керівника таврійського земства Володимира Оболенського, «більшовики намагалися внести розкладання в патріархальний лад татарського життя, намагалися проводити в ревкоми так звану бідноту, тобто переважно найбільш розбещену частину татарської молоді, злочинців і хуліганів, але це погано їм вдавалося. Татарські «середняки» були надзвичайно згуртовані і висували на відповідальні пости своїх лідерів, які з властивим східним людям дипломатичним талантом вміли вкрадатися в довіру до підозрілого начальства».
Також в обкомі були створені вірменська і німецька секції, планувалася єврейська. Німецькою виходила газета, батальйон з 800 німецьких колоністів вступив на службу в Червону армію. Проте, національні меншини півострова радянську владу радше терпіли, ніж вітали.
Національні меншини півострова радянську владу радше терпіли, ніж вітали
З більшовицьких частин, які захопили півострів, 5 травня 1919 року була створена Кримська Радянська армія у складі двох дивізій (в реальності – однієї). Вона налічувала 8650 багнетів, 1010 шабель, 48 кулеметів і 25 гармат. Також була здійснена спроба відродити Чорноморський флот – 26 квітня виникли органи управління, за 4 дні почалася реєстрація матросів і офіцерів. До червня особовий склад досяг 2,7 тисяч осіб, але всі боєздатні судна були виведені союзниками в Константинополь і передані білим.
Тим часом у найбільших на Керченському півострові Аджимушкайських каменоломнях діяв червоний загін чисельністю до тисячі осіб. У середині травня партизани провели кілька нальотів на Керч. 23 травня білі здійснили тривалий, але невдалий штурм каменоломень. 2 червня червоні непомітно вийшли з них і таємно проникли в Керч для організації повстання. Вночі 4 червня вони і керченські робітники (всього до 700 осіб) раптово атакували білий гарнізон і укріпилися на горі Мітрідат. Наступного дня вуличні бої продовжилися, але через нестачу сил червоні знову відступили до каменоломень.
Першу спробу скинути «червоних» з їхніх позицій 7 червня 1919 року здійснили англійці за допомогою десанту в районі Феодосії, але безуспішно. Наступного дня створюється Рада оборони республіки як вищий орган влади в КСРР, 11 червня рада оголошує Крим на військовому становищі.
28 червня в Севастополі висадився білий десант. Відступаючи, червоні вивезли з собою майже всю готівку з банків, залишивши менше 4 млн рублів
18 червня з крейсера «Кагул» після артобстрілу був висаджений корпус на чолі з Яковом Слащовим, який заволодів Коктебелем і вийшов у тил червоним на Ак-Монайських позиціях. Того ж дня їхні позиції були прорвані. До вечора того ж дня білими без бою зайнята Феодосія, 22 червня з боєм зайнятий Карасубазар (Білогірськ). 24 червня стався бій під Сімферополем. Червоні стримували білогвардійців цілий день, але до вечора під натиском переважаючих сил ворога залишили місто. Що стосується Севастополя, то його навіть не намагалися обороняти. Вранці 23 червня місто покинули більшовики, влада перейшла до виконкому ради профспілок, в якому лідирували меншовики. 28 червня в Севастополі висадився білий десант. Відступаючи, червоні вивезли з собою майже всю готівку з банків, залишивши менше 4 млн рублів (цих грошей вистачало лише на кілька днів).
Того ж дня, 28 червня 1919 року білі зайняли Армянськ, а о 19:30 наступного дня – Перекоп. Кримська Соціалістична Радянська Республіка припинила своє існування.
«Другі більшовики» багато зрозуміли і багато чому навчилися, тому їхнє правління виглядало світлою смугою не лише на тлі їхніх власних діянь у 1918 році, але і у порівнянні з владою білогвардійців. Продрозверстки і контрибуції нікуди не поділися, але масового терору не було, народ недоїдав, але національні та культурні права не зневажалися. Але з іншого боку, КСРР, як і Республіка Тавриди 1918 року, не стала плодом природної політичної еволюції регіону, а була нав'язана кримчанам силою. І як тільки чаша терезів хитнулася в інший бік, чергова радянська республіка зникла без сліду.
Далі буде.
