Український студент, блогер Данило Гайдамаха під псевдонімом «Чорнобровий» зібрав у соціальній мережі TikTok більше ніж стотисячну аудиторію ‒ все завдяки коротким роликам про правила української мови, патріотизм і поради щодо переходу з російської на українську. Батьки Данила родом з Криму і перейшли на українську мову разом з ним. До пандемії блогер щороку їздив на півострів.
Про те, чому українцям і серед них кримчанам варто переходити на рідну українську мову, чому Данило почав вивчати кримськотатарську і що пов'язує його з анексованим півостровом, він розповідає в ефірі Радіо Крим.Реалії з ведучою Катериною Некречею.
‒ Даниле, чи давно ти в TikTok? З чого починав?
‒ Коли він тільки з'явився, я відразу там зареєструвався. Щоправда, потім відклав. Думаю: «Якось там все несерйозно, нехай полежить». Потім TikTok вже набрав популярності в Україні, а як блогер ти маєш стежити за трендами. До того ж в «Інстаграмі» у мене тоді була криза: потрібно добре вибудовувати кадр, кожен день щось постити, писати змістовний текст, чимось дивувати свою аудиторію. Хотілося просто все це скинути: зняв за 15 секунд кадр, та й виклав відразу. Я не очікував, що хтось буде це так дивитися: я хотів просто змонтувати відео, закинути та посміятися. А пішли тисячі переглядів!
‒ Тобто алгоритм став часто рекомендувати тебе користувачам?
‒ Так, стрічка у TikTok формується інакше, ніж в інших соцмережах ‒ за рекомендаціями. Ти не бачиш тих, на кого підписаний ‒ лише рекомендований контент. А TikTok тоді в Україні був москвоцентричним: українцям весь час підсовували російськомовний контент. Можна сказати, що тепер я перший україномовний блогер з більше ніж стотисячною аудиторією.
‒ У своїх роликах ти часто жартуєш з російської мови, хтось навіть може сказати ‒ нешанобливо ставишся до неї, до її носіїв. Чому?
Якщо у тебе українське прізвище, ти живеш на цій землі і дихаєш цим повітрям, пишаєшся своєю країною ‒ знайди в собі сили заговорити рідною мовою
‒ Я не знаю, як можна шанобливо ставитися до ворога. Якщо в Україну заходить російський солдат, український солдат відповідає кулею. А якщо на територію України зайшла російська мова ‒ не зараз, а триста років тому ‒ то що? Просто вона тут занадто довго, і ми перестали сприймати її як щось чуже. Але потрібно знати історію того, як це сталося. Я сам з російськомовної родини, а зараз повністю перейшов на українську. Це мова народу, до якого ти належиш. Якщо у тебе українське прізвище, ти живеш на цій землі і дихаєш цим повітрям, пишаєшся своєю країною ‒ знайди в собі сили заговорити рідною мовою, а не чужою. Тоді в тебе відкриється та сила, яка до цього була закоркована всередині. Цю магію зрозуміє лише людина, яка здійснила такий перехід уже у свідомому віці. Цього навіть не відчують ті, хто з самого дитинства розмовляє українською.
‒ Як ти вважаєш: якби не окупація Росією Криму та частини Донбасу, ти б задумався про все це?
Я хочу приходити в кафе й чути українську
‒ Я не знаю. Мене насправді надихнуло зовнішнє незалежне оцінювання з української мови та літератури. Я з народження завжди відчуваю те, що мені потрібне, і не боюся це висловлювати. Довідавшись про те, як російська мова прийшла в Україну, неможливо не заговорити українською. Я вивчав історію своєї родини: мої бабуся та дідусь говорили українською! Одесити розповідали, що їхні предки розмовляли українською, але потім історія була переписана... Я перестану так ставитися до російської мови, тільки коли вона перестане бути ворогом для моєї рідної мови. Я вимагаю, щоб українська повноцінно функціонувала як державна мова в моїй країні. Я хочу приходити в кафе й чути українську, я не хочу кожен день стикатися з цим болем.
‒ Як зазвичай реагують ті, кому не подобається твоя позиція?
‒ Я вже пройшов два етапи: спочатку мені говорили, що я занадто маленький, щоб міркувати на такі серйозні теми, а тепер мене звинувачують в юнацькому максималізмі. Передчуваю ще дві стадії: криза середнього віку та старечий маразм. Я прекрасно розумію, що люди, які не доросли до розуміння значущості рідної мови, списують все на вік, на якісь інші характеристики ‒ просто тому що їм більше нічим крити. Повторюся: будь-яка мова має право на існування доти, поки не пригнічує іншу мову. Якщо це відбувається, готуйтеся отримати відсіч і не ображайтеся.
‒ Як ти сприймав і сприймаєш Крим?
Вся земля, всі рослини там кричали про несправедливість: це українська земля, яка належить корінному кримськотатарському народу
‒ Я народився у Києві, але кожне літо проводив у бабусі й дідуся у Криму. Він дуже сильно на мене вплинув. Мені багато знайомих кажуть: «Даниле, ти не про Київ, ти про Крим». Мовляв, це та земля, яка сформувала мене більшою мірою. Я з цим згоден. Цього літа я з'їздив у Житомирську область ‒ там такі степи, такі галявини, такі типові українські краєвиди! Я дивлюся на це все і розумію, що мені дуже не вистачає кримського степу. Це той біль, та порожнеча, яка залишилася в моєму серці. Коли я минулого літа був у Криму, то вийшов у степ, подивився на цей порожній горизонт, і він просто кричав. Вся земля, всі рослини там кричали про несправедливість: це українська земля, яка належить корінному кримськотатарському народу. Але так склалося, що їх силоміць звідти вивезли і завезли тих людей, які сьогодні поводяться в Криму як господарі. Після цього я почав вчити кримськотатарську мову. У мене в роду немає кримських татар, просто я відчув, що зобов'язаний знати цю мову. Поки у мене лише базовий рівень. Подивіться на український прапор ‒ він же про горизонт! Синє небо та жовті степи, поля. Для українця найважливіше ‒ бачити цей горизонт перед собою. Якщо хтось затулить від мене горизонт, я зроблю все, щоб прогнати цю людину. Мені потрібні ці кримські простори.
‒ Тебе дивляться кримчани в TikTok?
‒ Так, мені досить багато пишуть ‒ і російськомовні, і кримські татари. Мені важливо їх бачити, взаємодіяти, налагоджувати зв'язки.
‒ Слухачі цікавляться: топ твоїх локацій у Криму?
Там могила мого діда, там мій дім. Я їжджу туди не концерти давати чи відпочивати ‒ я приїжджаю додому
‒ Це точно мис Тарханкут. До окупації я проводив там багато часу з сім'єю. Це не передати словами: чи є взагалі у світі щось схоже? Друге місце, в яке я закоханий ‒ караїмські кенаси в Євпаторії, там є такий заклад «Джеваль». У ньому настільки локальна автентична атмосфера, що досі можна почути голос цієї землі.
‒ Багато українців, зокрема й українські артисти, зараз зайняли таку позицію: мовляв, до Криму до деокупації ні ногою. Як ти до цього ставишся?
‒ Там могила мого діда, там мій дім. Я їжджу туди не концерти давати чи відпочивати ‒ я приїжджаю додому. Чхати я хотів на того Путіна, на те, що йому спало на думку. У мене своє життя, свій дім, і я туди повертаюся.
‒ Що ти порадиш тим, хто вагається: чи переходити на українську мову прямо зараз?
‒ По-перше, підпишіться на мене у всіх соцмережах ‒ це дуже допоможе. По-друге, подивіться на себе в дзеркало, оцініть ситуацію. Чому в Україні склалася така мовна ситуація? Спробуйте пошукати відповіді на ці запитання в Інтернеті, почитати про заборони української мови. Потім прослідкуйте своє генеалогічне древо ‒ якою мовою говорив ваш рід? Подумайте: хіба у вас недостатньо сил, щоб говорити мовою землі, на якій ви живете? Далі відгородіться від усього іншомовного, хоча б на три місяці. Це сувора мовна дієта.
Коли ви станете чисті, почитайте українські книги, бажано художню літературу. Дивіться фільми, читайте блогерів. І заговоріть. Не просто про щось побутове ‒ почніть висловлювати свої емоції українською, свій біль. Треба, щоб ваші тіло й душа звикли до цієї мови. Не бійтеся, будьте сміливими ‒ лише сміливі щасливі.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
