Доступність посилання

ТОП новини

Українофобія як заслуга перед Кремлем


Російський глава Криму Сергій Аксенов

Спеціально для Крим.Реалії

Нескладно помітити, що в Криму звичайна для адептів Росії українофобія вийшла на новий рівень. Як вірно зауважила керівник Центру вивчення історії України Санкт-Петербурзького університету, професор Тетяна Таїрова-Яковлєва, «у Росії українофобія була завжди, особливо з другої половини ХVІІІ століття». Але якщо раніше спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов старанно, але марно домагався якнайшвидшого позбавлення Криму від всього українського, то нині немає гріха, в якому б кримські діячі не намагалися звинуватити материкову Україну та українських політиків. На зосередження російської (та кримської ‒ авт.) інформаційної війни на українському напрямку й генерування все більшої кількості претензій антиукраїнської пропаганди до України, а також, зокрема, до президента Володимира Зеленського особисто, звернули увагу й українські соціологи.

Російський глава Криму Сергій Аксенов не може не знати, що, згідно з висновком експертів, так звані «записи телефонних переговорів» як із Джо Байденом, так і з Володимиром Путіним фальсифіковані, причому саме з метою дискредитації президента України, але необхідність триматися політичної лінії Кремля змушує його зайняти неправдиву позицію. Примітно, що самі «герої кримської весни» прийшли до влади в результаті терористичного акту під керівництвом Ігоря Гіркіна із захоплення будівель органів влади в Криму в ніч на 27 лютого 2014 року, але тепер змушені вдавати з себе борців з тероризмом. Незважаючи на те, що на тлі терактів в Україні, Сирії та Лівані у світі з тероризмом ототожнюють не Україну, а російську владу, російські чиновники знову й знову виряджаються в ці героїчні тоги. «Оприлюднений запис ще раз підтверджує те, про що ми говоримо постійно: тероризм є частиною державної політики київського режиму незалежно від персоналій. І пояснює справжні причини відмови України від співпраці з Росією у сфері боротьби з тероризмом: не може терорист співпрацювати з тим, хто з ним бореться», ‒ написав Аксенов. Що правда, то правда. Терорист шукає шляхи звинуватити в тероризмі інших. І змонтовані плівки саме для цього і призначені.

Російський глава Криму забув, що судам Криму та Ростова ледве вдається склеїти «докази» проти фейкових терористів, а колишні «терористи», які повернулися з російського полону, як Євген Панов або Олег Сенцов, наприклад, розповідають про тортури в російських катівнях. Процеси тримаються тільки на підкинутих доказах і вибитих «зізнаннях». Не можуть же репресивні органи Росії у Криму нічого не робити, ось і знаходять тероризм там, де його немає ‒ треба виправдати своє існування, зміст і нагороди. І попутно покласти провину на супротивника. Метод старий як світ.

Іноді таке враження, що у Криму спеціально сидять і придумують, у чому б ще звинуватити материкову Україну, не враховуючи факти. Днями Сергій Аксенов повідомив, що він вважає, що «сам факт наявності на кримській землі членів «Хізб ут-Тахрір» ‒ це багато в чому спадщина українського періоду. Київ багато років крізь пальці дивився на діяльність екстремістів, розраховуючи використовувати їх як інструмент для нагнітання міжнаціональної та міжконфесійної напруженості в регіоні».

Мабуть, Аксенов не в курсі, що Верховний суд Росії рішення про заборону релігійної течії «Хізб ут-Тахрір» ухвалив ще на початку 2003 року, коли про анексію Криму ще й мови не було, а рішення було спрямоване проти російських організацій, з Україною ніяк не пов'язаних. При цьому у самій Росії поширеність процесів «Хізб ут-Тахрір» значно більша, ніж у Криму. Окрім того, про існування хоча б однієї організації «Хізб ут-Тахрір» в Україні, окрім Криму, нічого не відомо.

Тому, наприклад, депутат кримського парламенту, колишній співробітник силових органів Сергій Дрьомов у той же день фактично спростував заяву Аксенова: «Кримське підпілля «хізбів» отримує організаційну та ідеологічну підтримку ззовні завдяки розгалуженій мережі цієї структури, зокрема на материковій частині Росії». «Безумовно, активісти «Хізб ут-Тахрір» у Криму отримують підтримку ззовні. Це дуже широка міжнародна мережа, у будь-якому випадку вони користуються засобами зв'язку, інтернетом, підтримують один з одним взаємини. Думаю, що й фінансову, й ідеологічну підтримку вони отримують», ‒ сказав Сергій Дрьомов в інтерв'ю «РИА Новости-Крым».

Та й саме переслідування «хізбів» розсудливі люди в Росії вважають несправедливим, оскільки за ними не стоїть жодного терористичного акту, у них немає зброї, під час обшуків «знаходять» тільки релігійну літературу, та й та, як кажуть засуджені, підкинута.

«Вироки у справах про участь у «Хізб ут-Тахрір» тільки за останні п'ять років виносили в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Челябінську, а також у Татарстані, Башкирії, республіці Дагестан. Багато правозахисних організацій вважають, що членів «Хізб ут-Тахрір» переслідують неправомірно, адже організація не здійснювала терактів, ‒ пояснює в розмові з Бі-бі-сі директор програми правозахисного центру «Меморіал» Віталій Пономарьов. ‒ Коли підсудні починають говорити в суді, що вони не терористи, суд відповідає, що Верховний суд ще у 2003 році вирішив, що «Хізб ут-Тахрір» ‒ терористи, тому це навіть не обговорюється. Терористичною діяльністю вони не займаються, тому в основу звинувачень у таких справах зазвичай лягає або розповсюдження літератури, або прослуховування розмов на теми, пов'язані з ідеологією. Приховані записи цих розмов даються, скажімо так, не дуже якісним експертам, і вони говорять, що раз людина вживала певні слова, значить є членом цієї організації. І другий елемент, який є у всіх справах, ‒ це секретні свідки, тобто ті, хто говорить під диктовку слідства й кого фактично неможливо допитати». Детальніше про те, як це відбувається, розказано тут.

Сергій Аксенов прагне продемонструвати прозорливість і прогнозує: «Не сумніваюся, що Київ та його західні покровителі спробують обдурити міжнародну громадськість, подаючи затриманих прихильників розбудови «всесвітнього халіфату»... як жертв політичних репресій». Дивна думка, тому що, по-перше, правозахисні організації самої Росії, наприклад, «Меморіал», вважають ув'язнених у справах «Хізб ут-Тахрір» політичними в'язнями, а по-друге, міжнародна громадськість знає про цю релігійну течію значно більше, ніж кримська влада, і вони вже давно розуміють, хто саме їх обманює.

Для кримської влади голосування щодо поправок до Конституції Росії ‒ священна корова. Голосування і можливості для фальсифікацій критикували і у Великій Британії, і в США, і в інших країнах, а багато міжнародних організацій також засудили ті методи, які застосовувалися для збільшення явки та голосів «за». Однак Сергій Аксенов спрямував усі образи на материкову Україну. «Вільне волевиявлення кримчан традиційно викликає в Києві істерику. Махати кулаками після бійки і плакати за волоссям, втративши голову, ‒ звичайне заняття для української влади після 2014 року. Так було за Порошенка, так відбувається і за Зеленського», ‒ сказав він. Аксенов не скупиться на використання непарламентських висловлювань на адресу політиків своєї колишньої країни: «засмічують інформаційний простір», «ступінь ідіотизму», «політичні артисти розмовного жанру», «негативний інформаційний шум», «безперервне бубоніння», «марення шизофреніка», «слововиверження», «Україна... продовжує деградувати, вимирати і розповзатися по швах». Думає, можливо, у Кремлі помітять і похвалять.

Давно помічено, що в Росії найбільшим українофобом намагається бути та людина, в якої колись життя було пов'язане з Україною. Це зрозуміло ‒ у неї найбільший страх полягає в тому, що раптом у Кремлі подумають, що вона все ще проукраїнська, раптом згадають старий ролик, де в одній з телевізійних передач Сергій Аксенов зізнається, що він громадянин України і служитиме своїй країні. Тому він зі шкіри геть лізе, щоб бути антиукраїнським. Ось і доводиться тепер докладати зусиль...

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Кримські «справи Хізб ут-Тахрір»

Представники міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» називають своєю місією об'єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, але вони відкидають терористичні методи досягнення цього і кажуть, що зазнають несправедливого переслідування в Росії та в окупованому нею в 2014 році Криму. Верховний суд Росії заборонив «Хізб ут-Тахрір» у 2003 році, включивши до списку об'єднань, названих «терористичними».

Захисники заарештованих і засуджених у «справі Хізб ут-Тахрір» кримчан вважають їх переслідування мотивованим за релігійною ознакою. Адвокати зазначають, що переслідувані у цій справі російськими правоохоронними органами – переважно кримські татари, а також українці, росіяни, таджики, азербайджанці та кримчани іншого етнічного походження, які сповідують іслам. Міжнародне право забороняє запроваджувати на окупованій території законодавство держави-окупанта.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG