Літні олімпійські ігри в Токіо відбуваються на тлі нового зростання кількості хворих на коронавірус. Цього місяця Токіо оголосило четвертий надзвичайний стан за час пандемії, тож найкращі спортсмени світу змагаються на майже порожніх олімпійських майданчиках, відгороджених від громадськості.
Попри це, місцеві вболівальники намагаються хоч би «краєчком ока» зазирнути за огорожі та всіма способами підтримати спортсменів. Не є винятком і невелика, але зорганізована українська діаспора в Японії. Радіо Свобода зв’язалося з деякими її представниками і розпитало про те, як японські українці підтримують своїх краян.
Серед наших співрозмовників виявилися і професійні спортсмени, і тренери з України, які мають своїх вихованців у японській збірній, а друзів і колег – в українській.
За словами української консулки у Токіо Олени Іванчук, в Японії, за даними місцевої влади, проживає приблизно 2 тисячі українців. У масштабах 130-мільйонної країни їх майже непомітно. Але за останні 30 років сформувалася невеличка, але активна громада.
Понад 20 років у Японії діє громада «Краяни», яка згуртовує українців, які опинилися на далеких від рідної домівки островах. Одні приїхали на навчання, інші – на роботу, деякі науковці-фізики приїхали проводити дослідження на запрошення місцевих університетів, а когось привели до Японії пошук пригод чи романтичне кохання. Та з часом, кажуть, багатьом із них захотілося побути серед рідних людей, робити спільну справу.
Усі ці роки «Краяни» займаються популяризацією України в Японії, організовують виставки, концерти, лекції. Для українських дітей та дітей зі змішаних подружжів понад 10 років діє недільна школа «Джерельце».
У 2008 році на Олімпіаді в Пекіні завдяки українському тренеру японські фехтувальники завоювали першу медальІгор Євтушук
Як розповідає співзасновник «Краян» та ІТ-спеціаліст Ігор Євтушук, до Олімпіади місцеві українці готувалися, хоч деякі заходи через пандемію довелося перевести в онлайн-режим.
«У нашій школі «Джерельце», де вчиться приблизно 30 дітей, ми проводили зустріч із тренером японської збірної з фехтування Олегом Мацейчуком. Він – киянин, який у 2003 році приїхав до Японії, щоб тренувати японських спортсменів. На той момент фехтування в Японії було на самих початках, адже це не традиційний для країни спорт. Але вже у 2008 році на Олімпіаді в Пекіні завдяки українському тренеру японські фехтувальники завоювали першу медаль, а потім команда Олега Мацейчука успішно виступила в Лондоні у 2012 році», – розповідає Ігор Євтушук.
Український активіст каже, що громада, як може, намагається підтримати спортсменів з України – стежить за виступами, підбадьорює у соцмережах.
А те, що українські тренери вивели японських спортсменів на олімпійські п'єдестали, є приводом для гордості всієї маленької громади. Він каже, що зараз на рахунку команди українського тренера Олега Мацейчука приблизно 20 медалей, а його вихованець Юкі Ота очолює Японську федерацію фехтування та є віцепрезидентом Міжнародної федерації фехтування.
У ці дні Олег Мацейчук живе між тренуванням, виступами та переїздами, тож поспілкуватися докладніше нам не вдалося. Але його колега, також фехтувальник-шпажист Олександр Горбачук знайшов кілька хвилин для розмови та погодився розповісти про те, як завдяки українським тренерам в Японії розвинулися цілі спортивні напрямки.
З 2009 року я працюю головним тренером японської збірної з фехтування на шпагахОлександр Горбачук
Колишній харків’янин має за собою успішну спортивну кар’єру. Каже, що 12 років виступав за збірну України, брав участь в Олімпійських іграх, чемпіон Європи з повним комплектом медалей, двократний чемпіон Світової універсіади, колишній головний тренер жіночої збірної України.
«З 2009 року я працюю головним тренером японської збірної з фехтування на шпагах. Я ще не мав великого досвіду, але разом зі своїми вихованцями його набирався. Зараз серед моїх підопічних – переможці чемпіонату Азії, Азійських ігор, торік мій хлопець виграв Кубок світу – це велике досягнення. Історично тут було краще розвинене фехтування на рапірі та шаблі, але шпага вважалася важким спортом для людей невеликого зросту. Але нам вдалося зламати це упередження», – каже Олександр Горбачук.
Український тренер говорить, що йому довелося долати й інші труднощі, зокрема, мовний бар’єр: «Досі ми ще спілкуємося такою сумішшю англійської, японської та французької, бо термінологія фехтування постала цією мовою, і так її вивчають у Японії».
На цій Олімпіаді вихованець Олександра Горбачука Масару Ямада посів шосте місце. «Непоганий результат, хоч і трохи прикро, що програв італійцеві. Ямада вже мав медалі, виграв Кубок світу, вже мав усі шанси на медаль, але, на жаль, не цього разу», – каже тренер.
Я читав, що ніби хліба нема в Японії чи якоїсь іншої їжі. Все є, і хліб є, і фруктиОлександр Горбачук
Щодо самої Олімпіади, що проходить за умов пандемії, то Олександр Горбачук каже, що організована вона добре. Говорячи з досвіду участі в п’ятьох Олімпіадах, Горбачук каже, що вся інфраструктура в Японії працює як годинник – транспорт, готелі, тренажерні зали, харчування – все на високому рівні. Навіть побоювання, що спортсменам може не підійти японська їжа, виявилися невиправданими.
«Я читав, що ніби хліба нема в Японії чи якоїсь іншої їжі. Все є, і хліб є, і фрукти. Чого нема, привозять з Австралії, з інших країн. Годують добре – смачно і різноманітно. Мої колеги з України також не скаржаться», – розповідає Горбачук.
Не вистачає підтримки. Ніхто не приходить, автографів не бере, не фотографується з чемпіонами – дуже незвичноОлександр Горбачук
Єдине, чого не вистачає, каже Горбачук, – це глядачів. «Те, що не пускають вболівальників, звісно, відчувається, підтримки не вистачає. Ніхто не приходить, автографів не бере, не фотографується з чемпіонами – дуже незвично. Не могли приїхати навіть батьки, не те, що друзі, родичі, просто фанати спорту. Але ми намагаємося один одного підтримувати, ходити на виступи колег. Ця ситуація по-різному діє на спортсменів – комусь не вистачає вболівальників, а комусь, навпаки, легше зосередитися, коли менше стресу».
Стежила за виступами українських спортсменів ще одна тренерка з Харкова Лариса Денисенко. Вона навчає японських спортсменів мистецтву їзди на конях, також досить новому спорту в Японії. Об’їжджати молодих коней, готувати їх до їзди під вершником – рідкісне вміння для Японії, тож тренерку з України, за словами її колег, дуже цінують.
Без глядачів і уболівальників все сумно, немає спортивного запалу і азарту, у спортсменів немає моральної підтримки на трибунахЛариса Денисенко
Лариса Денисенко каже, що, попри ідеальні умови для змагань, святкового настрою немає – «без глядачів і уболівальників усе сумно, немає спортивного запалу й азарту, у спортсменів немає моральної підтримки на трибунах».
Каже, що Інна Логутенкова, яка представляла Україну, закінчила свій виступ не дуже вдало, у виїздці за програмою Великого призу, не набрала прохідного балу для подальшої участі у змаганнях.
Олімпіада-2020: четвертий день Ігор у Токіо (фотогалерея)
«Ще один учасник із подолання перешкод (конкур) – Олександр Продан. Це – дуже талановитий і працьовитий вершник. За два місяці до Олімпіади зумів заробити ліцензії. Чекатимемо та підтримуватимемо його на стартах», – каже Лариса Денисенко. Вона сподівається, що «таких Олімпіад більше не буде і всі обмежувальні заходи буде скасовано».
На відміну від деяких інших країн, Японія ніколи не запроваджувала жорстких обмежень. Тут покладались на більш м’які заходи – просили носити маски, ресторанам та барам рекомендували закритись раніше.
Але експерти побоюються, що ці кроки стають менш ефективними, оскільки на більш заразний штам «Дельта» припадає більша частка нових випадків. І їхня кількість зростає, попри те, що країна вимагає від усіх новоприбулих, включно зі спортсменами та журналістами, щоб вони відбули два тижні карантину.
