Доступність посилання

ТОП новини

«Є теми, взагалі закриті для кримських ЗМІ»: Валентина Самар про журналістські розслідування для Криму


Валентина Самар

Чому українські журналісти-розслідувачі змушені були залишити Крим у 2014 році? Які дії української та російської влади стають темами їхніх матеріалів? Як журналістам вдається розкривати порушення санкцій та військові злочини, не перебуваючи на території Криму? На ці та інші теми в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Сергій Мокрушин розмовляє з керівником Центру журналістських розслідувань із Криму Валентиною Самар.

‒ ЦЖР ‒ це унікальне для Криму видання, яке до 2014 року перебувало на півострові й спеціалізувалося на розслідуваннях ‒ специфічному жанрі. Чому стало неможливо працювати далі?

Ми пристосовувалися до умов відповідно до того, як зникали можливості

‒ Ми намагалися працювати до останнього ‒ до 1 серпня 2014 року ми продовжували виходити в ефір, називаючи речі своїми іменами, показуючи усі точки зору, проводили розслідування, які транслювалися на національних каналах. Ми тоді починали перші розслідування викрадень людей, незаконних арештів, затримань людей, наприклад, «групи Олега Сенцова», зникнення Тимура Шаймарданова. Тоді тільки починалися політичні процеси, які закінчилися в 2019 році звільненням цих в'язнів. Ми пристосовувалися до умов відповідно до того, як зникали можливості. У березні були захоплені вишки Чорноморської телерадіокомпанії, де транслювалися наші програми, там почали виходити російські канали. Ми продовжували працювати на супутнику та в кабельних мережах. До Будинку профспілок, який не був державним, у травні вдерлися люди у формі без розпізнавальних знаків. Ми приходили на роботу через загін «самооборони» Криму ‒ вони з нами віталися, а потім залітали зі зброєю до нас у студію з криками: «Тут підпільна телестудія!» ‒ на що я погрожувала їм зателефонувати до ФСБ. Це було важко.

Вже 1 серпня нам довелося переселитися в будівлю Чорноморської телерадіокомпанії, яка була потім розтрощена ФСБ. Вивезли все обладнання разом із нашим, яке вони не мали права забирати, за жодним законодавством ‒ це було орендоване приміщення. Довелося перебиратися до Києва ‒ після того, як стало зрозуміло, що переслідування будуть серйознішими, після побиття журналістів.

У вересні-жовтні ми вже розгорнули київську редакцію й продовжили займатися тими ж темами: корупція в Криму, плюс військові злочини на окупованій території, а також корупція в Україні, пов'язана з окупованими територіями.

‒ У Криму ви підтримували мережу майданчиків під загальною назвою «Інформаційний пресцентр», де різні місцеві активісти могли влаштовувати пресконференції, ви проводили майстер-класи для регіональних журналістів. У Києві не вдалося продовжити цю роботу?

‒ Тут було багато таких майданчиків. З 2014 року розгорнув мережу в усій країні Кризовий медіа-центр. Тут було дуже багато таких майданчиків, де можна влаштовувати заходи, але їх мало на півдні України, на прикордонні з Кримом. Ми почали працювати в Херсонській області, яка, як ми думали, буде таким хабом для кримчан-переселенців і тих, хто їздитиме у своїх справах.

Але Крим у результаті розселився по всій Україні, і не було сенсу шукати якісь «колонії кримчан». Але прикордоння вимагає уваги не тільки з точки зору розвитку якихось центрів ‒ там необхідний розвиток локальних ЗМІ. Ми проводили моніторинг у шести районах, які межують з Кримом і побачили, що там немає локальних ЗМІ ‒ вони вимирають, або немає журналістів. Немає жодної місцевої радіостанції, місцевого телеканалу, і ми вирішили, що маємо там працювати, тим більше для того, щоб Херсонська область була ще інформаційно захищеною, щоб кримчани, приїжджаючи туди, бачили зміни на краще.

Потрібно розповідати про реформи, розповідати людям про їхні права, про корупцію. І ми стали проводити такі ж розслідування, як у Криму: наприклад, розкрили господарів пляжів на Арабатській стрілці. Вчимо робити те ж саме журналістів у Херсонській області. Відкрили два медіа-центри в Херсоні та Генічеську, де працюють журналісти, які не тільки видають сайти, але й виготовляють мультимедійний контент ‒ новини, сюжети, стріми, трансляції. Туди може прийти будь-яка людина, розповісти про свою проблему, звернутися до суспільства, до влади, покритикувати владу. Як наслідок виготовляється дуже багато контенту: тисячі одиниць на місяць.

‒ Місцеві журналісти створюють розслідування з вашою допомогою?

‒ Так, ми проводимо і тренінги, і розслідування. Наприклад, редактор «Радіо Куреш» Рустам Авдєєв уже зробив три або чотири серйозних розслідування: щодо контрабанди російських нафтопродуктів, щодо агентів «русского мира» ‒ хто та як просуває його в Херсоні. Такі розслідування мають правові наслідки, відкриваються кримінальні провадження, а коли вони не відкриваються, то наші колеги та партнери з Bihus.info ‒ адвокати, юристи ‒ працюють у судах для того, щоб забудова тієї ж стометрової санітарної зони на Арабатській стрілці була припинена.

‒ Що відбувається в Херсонській області в плані відкритості влади та свободи слова?

У кожного журналіста свободи рівно стільки, наскільки він професійний, відповідальний, наскільки він розуміє свою соціальну функцію перед аудиторією

‒ Свободи у нас рівно стільки, скільки ми собі взяли у межах закону. У кожного журналіста свободи рівно стільки, наскільки він професійний, відповідальний, наскільки він розуміє свою соціальну функцію перед аудиторією. Свобода слова і свобода преси ‒ все-таки різні речі, тому дуже багато журналістів, які досягли певного рівня власної свободи, професіоналізму, просто йдуть з локальних ЗМІ ‒ Київ, Львів, інші міста, де існують незалежні засоби масової інформації. Або працюють стрінгерами, фрілансерами, перебуваючи у Херсоні.

Дуже велика проблема Херсонської області ‒ цей регіон бідний на ЗМІ. Зареєстрована тисяча, але область велика й малонаселена. Маленькі містечка з сезонним фактором. Це означає, що прокурори, судді, депутати, члени їхніх сімей вже настільки переплелися, що проблему цього спрута потрібно вирішувати хірургічно ‒ інакше не вийде. Там великий кадровий голод, велика залежність бізнесу від влади та влади від бізнесу, велика земельна, курортна корупція.

Останніми роками міста, які отримали великий потік курортників замість Криму, розвиваються так само, як він: це хаотична забудова, відсутність стратегії розвитку, боротьби із корупцією. Велика тінізація курортного туристичного бізнесу, погані дороги ‒ все те, що кримчанам відоме, але відомо, як це все вирішувати. Ми бачимо дуже хороші зразки цих рішень. Наприклад, прийшов новий голова Генічеської районної адміністрації і зайнявся тим, що потребувало посиленої уваги: нелегальні перевезення, корупція на дорогах, нелюдські побори з людей, яким потрібно дістатися від Новоолексіївки до Чонгара. Відкриваємо автостанції і запускаємо легальні маршрути ‒ ось і все. Так от, звідки ЗМІ брати гроші за такої тінізації? Рекламного ринку не існує, а якщо він є, то «джинсовий»: матеріали без маркування, за них платять чорним налом із тіньового бізнесу. Тим часом роль ЗМІ дуже важлива в період децентралізації та земельної реформи. Я дуже сподіваюся, що це буде поштовхом до створення локальних ЗМІ.

‒ Які свої кримські розслідування упродовж цих п'яти років ви можете виділити?

Крим з 2014 року залишається абсолютно неправовою територією, де не працюють закони Російської Федерації

‒ Є три флагманських напрямки, кожен день ми за ними стежимо. Перша тема ‒ права людини. Ми викривали імена людей, які причетні до їхніх порушень у Криму. Зараз в Україні та в Євросоюзі йдеться про аналогію закону Магнітського, коли люди піддаватимуться санкціям і переслідуванню за порушення прав людини на українських окупованих територія.

Це необхідно, тому що Крим із 2014 року залишається абсолютно неправовою територією, де не працюють закони Російської Федерації. У Москві можна вийти з українським прапором, вимагаючи звільнення українських політв'язнів, а в Криму за це можуть дуже сильно побити і кинути на багато років за ґрати. Багато випадків, коли люди зникали.

Інше питання ‒ деокупація Криму, яка містить у собі всі зусилля держави, її діяльність і бездіяльність. Це законодавча база ‒ це той самий закон «Про вільну економічну зону «Крим», який підриває західні санкції і годує українську корупцію на окупованій території. Сюди ми долучаємо й наказ Національного банку №699, який зміцнює статус нерезидентів і дискримінує кримчан у банківських послугах, і порядок перетину адмінкордону. Ми за цим стежимо і буквально штовхаємо цей вагон, щоб кримчан відновили у правах, щоб вони мали ті ж права, що й інші громадяни України.

Нарешті, корупція. Ми зробили багато розслідувань, які стосуються бізнесу олігархів на окупованій території. Він дуже сильно впливає на політику України.

‒ Наприклад, Дмитро Фірташ, чий «Кримський титан» продовжує працювати на півночі Криму?

Ми вимагали від Заходу посилити санкції, і при цьому наш закон про санкції ‒ лише профанація. Ми розуміємо, чому так вийшло ‒ інтереси великого олігархічного бізнесу переважали державні

‒ Так, але не тільки. Санкції Євросоюзу, США та України заборонили вивезення товарів із Криму, закриті порти та аеропорти. Будь-яке порушення цього режиму має передбачати покарання. Але українське законодавство не враховує це, у нас немає таких положень, як на Заході.

Наше завдання ‒ говорити про це законодавцям, виборцям. Ми зробили дуже велику роботу, порівнявши українські та американські санкції і показавши, наскільки українська санкційна політика неадекватна. Ми маємо бути першими в дипломатичних і економічних способах деокупації Криму. Якщо ми не звільнятимемо півострів збройним шляхом, давайте працювати над цим інструментарієм. А ми дуже голосно кричали, вимагали від Заходу посилити санкції, і при цьому наш закон про санкції ‒ лише профанація. Ми розуміємо, чому так вийшло ‒ інтереси великого олігархічного бізнесу переважали державні. Це не шизофренія в головах законодавців.

До 2015 року ми гнали туди фури з їжею, був контракт про постачання електрики за ціною дешевшою за внутрішню, продовжували залізничний рух, постачання сировини для заводу Фірташа. Ми закрили порти, і водночасчас портовий бізнес Ріната Ахметова в доковій бухті Севастополя продовжував процвітати. Ми закликали Захід запроваджувати санкції за постачання товарів із Криму, а стивідорна компанія «Авліта» продовжувала відвалювати зерно на інші підсанкційні території ‒ Північний Кіпр, Сирія тощо. Там був ще величезний бізнес Юрія Косюка ‒ перший заступник голови Адміністрації президента України, який одним із перших перереєстрував свої аграрні активи за російським законодавством та перейшов на рублі.

Тобто ці хлопці повирішували всі свої проблеми, хоча росіяни у них віджали та перекупили активи. З нового року, наскільки я знаю, почнуться нові спроби скасувати цей закон «Про вільну економічну зону «Крим», тому що попередні були заблоковані.

‒ Зараз у Криму освоюють російські гроші. Це цікаво Центру журналістських розслідувань?

‒ Так, ми бачимо, як страждає Росія від «розпилів» у Криму. Ми робили багато розслідувань, але нам це цікаво перш за все з точки зору порушення санкцій.

Ми пишемо про те, як ховаються західні компанії в Криму, як порушують санкції судовласники. Нам цікавий бізнес, який сприяв окупації Криму ‒ наприклад, це компанія «Анрусстранс» Олександра Аннєнкова. Він має активи в інших країнах, його теплоходи ходять у порти країн Євросоюзу. Його цивільними поромами перекидалася військова техніка, переодягнені люди, і це військові злочини. Вони мають отримати не тільки медалі «За повернення Криму», а й санкції.

Крим ‒ це дуже токсична територія. Ті, хто там працює і потрапив під санкції, теж токсичні. Будь-яке зіткнення з таким бізнесом загрожує покаранням. На жаль, в українському законодавстві цього немає. Ми працюємо над тим, щоб в 2020 році з'явився нарешті закон про санкції, і політична воля до цього є.

Досі експертні центри підміняли собою державну політику ‒ той самий BlackSeaNews веде реєстр авіакомпаній і суден, які порушили режим закритих портів та аеропортів. Це громадська організація з єдиною неофіційною базою даних. Має бути державні реєстр і в цій сфері, і щодо осіб, які перебувають під санкціями, і щодо майна та активів, які ніхто не має права продавати й купувати, використовувати й перебудовувати без дозволу України. Це стосується зокрема й пам'яток історії та культури. Таких реєстрів немає, тому що український уряд погано працює, цього немає в міжнародному порядку денному.

‒ Ви також встановили багатьох осіб, які були причетні до захоплення Криму Росією в 2014 році, особливо непублічних героїв. Які найбільш показові історії ви виявили? І як виходить встановлювати особистості без фактичного доступу до півострова?

‒ Техніка вже так далеко зайшла, що можна займатися цим, перебуваючи в будь-якій точці земної кулі. У всіх на слуху Bellingcat, яка видобуває інформацію з відкритих джерел від даркнета та карт до соцмереж. Супутникові знімки допомагають прив'язатися до місцевості та встановити, де зроблена фотографія, звідки приїхала та або інша техніка. Всі стежили за цими розслідуваннями, які офіційні слідства теж використовували. Це нормальна світова практика сьогодні. Таким чином навіть можна більше знайти: коли ти працюєш на місці, то головне твоє джерело інформації ‒ люди. Ти будеш намагатися дістати документи, але їх можна дістати й так.

Більше документів щодо економіки Криму я знаходжу в різних офіційних російських базах даних. Це просто така технологія проведення розслідувань. Що стосується військових злочинців, ми шукаємо все, що може бути доказом. Так, 2019 рік ми почали з трьох серій «Шуцманів Путіна». Ми називаємо так «самооборонівців» і козачків у Криму ‒ за аналогією з тим, як у Другу світову війну Третій Рейх використовував у завойованих країнах допоміжну поліцію з місцевих колаборантів. У нас були шуцмани севастопольські, кримські та козачки: ми відстежили їх від першого прибуття до Криму, ще до захоплення адміністративних будівель, ми встановили, коли почали створюватися ці формування. Ми розкрили велику проблему в історії окупації Криму, яка ніколи не проговорювалася. Ми показали створення перших загонів «самооборони» Севастополя ще в січні, з'ясували, що їх куратором був чоловік, який взагалі ніколи не звучав ‒ Михайло Чалий, брат Олексія Чалого.

Коли вже відшуміла спроба анексії і люди стали ділитися спогадами, вони нарозповідали дуже багато. Останнє розслідування в листопаді 2019 року ми зробили щодо «Автоканалу Севастополя», завдяки затриманню Ігоря Кучерявого на материковій Україні. Ми побачили, що пропустили цілий пласт у «самообороні» Севастополя, який забезпечував їх зв'язком і координацією.

‒ Чи існує зараз у Криму розслідувальна журналістика?

‒ Критерії тут такі: це просто дуже якісна журналістика, яка передбачає використання великої кількості джерел інформації, це має бути оригінальна робота журналіста й суспільно значуща тема. Розслідувач має розповісти те, що ще ніхто не розповів, або це приховується.

Під ці критерії підпадають окремі публікації у виданні «Примечания» ‒ ми використовуємо їх як джерело інформації. Це видання дотримується стандартів, але є теми взагалі закриті для кримських ЗМІ. Це порушення прав людини, переслідування інакомислячих, існування політичних в'язнів. Можуть іти дуже резонансні судові процеси в Криму, інформацію про яких беруть світові ЗМІ, але про них мовчать кримські. Це показник того, як працює журналістика в Криму.

‒ Над чим Центр журналістських розслідувань працюватиме у 2020 році?

Потрібне повне перезавантаження санкційної політики України, створення державного реєстру підсанкційних осіб та активів, внесення до Кримінального кодексу статті про порушення санкцій

‒ Про основні теми я вже сказала, вони не змінюються. Ми розвиватимемо наші медіа-центри у Херсонській області. Вони вже починають інституційно виростати до того, щоб стати незалежними локальними ЗМІ, центрами розслідувальної журналістики, які задають планку на місцевому рівні. Це моя особиста амбіція.

Друге завдання на 2020 рік ‒ дотиснути питання щодо «Вільної економічної зони «Крим», щодо питання санкцій, але не тільки. Взагалі, потрібне повне перезавантаження санкційної політики України, створення державного реєстру підсанкційних осіб та активів, внесення до Кримінального кодексу статті про порушення санкцій. Треба сформувати єдиний орган, який би займався моніторингом і контролем санкційної політики. Звісно ж, ми не хочемо, щоб корупція в Україні стояла на шляху українських реформ і заважала деокупації Криму та Донбасу.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG