Спеціально для Крим.Реалії
На саміті «Великої сімки» у французькому Біарріце президент Сполучених Штатів Дональд Трамп говорив про «хитрощі» російського президента Володимира Путіна, за допомогою яких той обдурив Барака Обаму й анексував Крим. Зараз, через п'ять років після анексії, вчинки Путіна дійсно можуть виглядати витонченою хитрістю. Однак варто згадати, що західні лідери у 2014 році виявилися не готовими не до хитромудрих вчинків Путіна. Вони, думаю, виявилися не готовими до порушення правил гри, до відмови дотримуватися класичних норм міжнародного права.
Можна навіть не нагадувати про угоди в Ялті або Гельсінкі, які визначили межі в Європі й гарантували їхню непорушність навіть у моменти найбільш непростих відносин між Сходом і Заходом. Хочу згадати про інше ‒ про розвал Радянського Союзу. Оскільки цей розвал зміг відбутися відносно мирно тільки при згоді всіх союзних республік, за замовчуванням було ухвалено, що жодна з них не зазіхає на території іншої.
Росія, впевнений, і тут виявилася аж ніяк не прикладом для наслідування, її президенти ‒ спочатку Борис Єльцин, а потім і Володимир Путін ‒ підтримували квазідержави, створені ще в період агонії СРСР. Однак Росія ніколи офіційно не відмовлялася від визнання територіальної цілісності сусідніх країн і запевняла, що хоче сприяти її відновленню. Перша «червона лінія» була перейдена після нападу на Грузію, коли Кремль визнав державність грузинських автономій і відкрив їхні посольства в Москві. Але навіть у цій ситуації фактичної анексії території Грузії Москва не стала приєднувати Абхазію та Південну Осетію. Не було приєднане й молдавське Придністров'я, хоча на території цієї самопроголошеної республіки кілька разів проводилися референдуми про приєднання до Росії.
Російський президент в Криму діяв не за допомогою хитрості. Він просто щодня переходив одну «червону лінію» за іншою ‒ поки не дійшов до «приєднання Криму»
Чому ж у 2014 році Барак Обама мав думати, що Володимир Путін піде іншим шляхом? Що він не обмежиться підтримкою квазінезалежного Криму, а в порушення міжнародного права, законів України та самої Росії і угод, підписаних між двома цими країнами, піде на анексію Криму, на приєднання цієї території? Якщо готовність порушити відразу все ‒ це хитрість, то так, Путін, схоже, перехитрив Обаму. Але російський президент в Криму діяв не за допомогою хитрості. Він, як бачимо, просто щодня переходив одну «червону лінію» за іншою ‒ поки не дійшов до «приєднання Криму».
Ми можемо говорити не стільки про хитрощі, скільки про спокусу. Путін чудово розумів настрої російського суспільства. Знав, що проста підтримка «незалежної Республіки Крим» не додасть йому стільки популярності, скільки анексія півострова та його «приєднання» до Росії. Що «незалежний Крим» сприйматиметься як територія, яка рано чи пізно буде повернута Україні ‒ так, як зараз сприймається Донбас. І він, думаю, пішов найпростішим шляхом, ухвалив рішення, що підняло його рейтинг у Росії до небес. І що поставило в складну ситуацію Захід.
Обама загнав Путіна у кримський глухий кут, вийти з якого гідно вже не вийде
У результаті цієї спокуси, впевнений, у пастці опинилися і Путін, і його західні партнери, і Україна. Ефект кримської популярності російського президента, як і варто було очікувати, виявився короткочасним. Але ніякого вирішення проблеми півострова сьогодні не існує. Для Путіна це питання закрите, Крим вписаний у Конституцію Росії. Для Києва та всього іншого світу Крим ‒ це частина території України. Будь-яка нормалізація відносин із Росією буде рано чи пізно стикатися з проблемою півострова. І не випадково деякі близькі до Кремля російські експерти в приватних бесідах люблять стверджувати, що це не Путін перехитрив Обаму, а Обама ‒ Путіна.
Що це Обама загнав Путіна у кримський глухий кут, вийти з якого гідно вже не вийде.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
