Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Загострення кризи між Китаєм і Філіппінами у Південно-Китайському морі – президент Філіппін Фердинанд Маркос-молодший назвав ситуацію «жахливою» – нагадало мені про те, як загострювалася ситуація в Чорному морі.
Росія діяла послідовно. Спершу встановила фактичний контроль над чорноморським узбережжям Абхазії. Потім домоглася від України згоди на збереження бази Чорноморського флоту в Криму та домовленостей про відмову від проведення морського кордону між двома країнами в Азовському морі. У 2014 році був окупований та анексований Крим. А 2022 року Росія зайняла всю територію довкола Азовського моря.
Коли щодня підвищуєш ставки, як правило, пропускаєш той момент, коли потрібно зупинитися
Китай, гадаю, наразі просто перевіряє, як реагуватимуть його сусіди на жорсткі дії та готовність вирішувати непрості питання розмежування акваторій у Південно-Китайському морі силою. І якщо побачить, що жодної серйозної реакції не буде, то, певен, почне просуватися далі шляхом ескалації. Зрештою, почнеться серйозна конфронтація – вже не з сусідами, а з більшими гравцями. Коли щодня підвищуєш ставки, як правило, пропускаєш той момент, коли потрібно зупинитися – це закон будь-якої агресивної політики.
Саме тому порушення міжнародного права, готовність утискати інтереси слабших у військовому відношенні сусідів, впевненість у шантажі як найефективнішому інструменті політики – все це, певен, має зустрічати відсіч. І не за десять років, а одразу, коли агресор ще перевіряє світ на готовність, реагувати.
Реакція на анексію Криму, як ми пам'ятаємо, була дуже обережною. Навіть на Заході було чимало тих, хто намагався «зрозуміти» Володимира Путіна та згадати про «історичні претензії» Росії. Та й запроваджені після анексії санкції залишали бажати кращого. Складалося відчуття, що карають не державу, яка порушила міжнародне право й відхопила територію іншої держави, а якусь групу змовників.
Навіть на Заході було чимало тих, хто намагався «зрозуміти» Володимира Путіна та згадати про «історичні претензії» Росії
Наслідки цієї обережності, як бачимо, не змусили себе чекати. І в Криму, і на українському Сході, і в басейні Чорного моря. А зрештою – призвели до великої війни, політичного виходу з якої не проглядається.
Але найголовніше – так це те, що путінський приклад виявився, як і слід було очікувати, заразливим. Що багато лідерів намагаються вирішити складні питання силою. Що питання міжнародного права, договори і домовленості відступають перед можливістю якщо не анексувати, то шантажувати анексією – як Венесуела Гайану, наприклад.
І зрозуміло, що такі держави, як КНР, взагалі вважають, що мало чим ризикують. До прямої конфронтації з Китаєм, як і до прямої конфронтації з Росією, мало хто прагне. А той, кому намагаються вкотре не відповідати, певен, може дозволити собі багато чого.
У результаті світ опинився в дуже небезпечній ситуації. Кризи стають нормою політики, зіткнення відбуваються і на суші, і на морі. Президент Філіппін, гадаю, правий: це справді жахливо. Ось тільки потрібна не констатація факту, а розуміння того, як повернутися до нормальності. І, можливо, потрібно починати з відновлення норм міжнародного права? З Криму? З безпеки Чорного моря?
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
