Доступність посилання

ТОП новини

Віталій Портников: Союзники чи брати у нещасті


Спеціально для Крим.Реалії

Декілька днів тому російське представництво в ООН спробувало влаштувати в Раді Безпеки «презентацію» маріонеткової влади окупованих районів Донбасу. Зроблено це було під прикриттям «вільного формату», що дозволяє запрошувати для участі в дискусіях у буквальному сенсі кого завгодно.

Але західні країни та Україна чудово зрозуміли, що це ‒ не хто завгодно. Що головна ідея Москви ‒ будь-яким шляхом легітимізувати «народні республіки», довести, що тамтешнє керівництво ‒ це не маріонетки, призначені на свої «посади» кураторами з російських спецслужб, а представники «народу Донбасу».

Власне, ці свої спроби Москва не залишає з 2014 року, коли вперше виникла теза про необхідність прямих переговорів українського керівництва з владою «народних республік» та про посередницьку роль Росії. Просто зараз ці спроби були перенесені на рівень Ради Безпеки ООН.

Делегації західних країн та України не брали участі в цій дивній дискусії, а американське представництво при ООН від імені інших делегацій навіть випустило спеціальну заяву, в якій дії Москви були схарактеризовані як спроба уникнути відповідальності за розв'язування конфлікту в Україні. Проте російське представництво в ООН намагалося зробити хорошу міну при поганій грі, звинувачувало західні країни в бажанні «стати на бік» України та вихвалялося кількістю країн ‒ переважно колишніх радянських республік та країн, що розвиваються, які прийшли послухати представників «народних республік».

Але справжнім тестом на «успіх» російської пропаганди стала не ця зустріч у Радбезі, яка нікого ні до чого не зобов'язує, а наступне через кілька днів голосування в Генеральній асамблеї ООН щодо резолюції про мілітаризацію іншої окупованої Росією території ‒ Криму. І тут виявилося, що на зустріч у Радбезі можна збирати будь-яку кількість учасників, а коли справа доходить до голосування...

А коли справа доходить до голосування, то Росію готові підтримати аж цілих 16 держав. З цих 16-ти держав троє ‒ члени Євразійського економічного союзу. Тільки троє, зауважу. Інших колишніх радянських республік у цьому списку немає ‒ зокрема й таких традиційних союзників Росії, як Казахстан або Таджикистан. З решти 13 країн тільки дві держави ‒ Сербія і М'янма ‒ можуть бути із застереженнями віднесені до демократичних. А те, що Росію підтримують Нікарагуа, Венесуела або Північна Корея із Зімбабве ‒ цілком передбачувано, було б навіть образливо, якби ці режими підтримували нас.

Так що це насправді навіть не союзники. Думаю, це брати у нещасті народів, що стали здобиччю жорстоких авторитарних правителів ‒ від Путіна та Лукашенка до Мадуро й Кім Чен Ина.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Мілітаризація Криму

Після анексії Криму в 2014 році Росія проводить регулярні військові навчання на півострові та в акваторії Чорного моря, а також завозить військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони.

У січні 2018 року в районі мису Фіолент на бойове чергування заступили російські зенітно-ракетні комплекси С-400 «Тріумф». У вересні 2018 року такі ж комплекси розмістили і в Євпаторії, а наприкінці року – в Джанкої.

У Генштабі України дії російських військових в Криму називають незаконними.

Заступник постійного представника України в ООН Юрій Вітренко висловив побоювання щодо можливого розміщення Росією ядерної зброї на півострові. Заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Сергій Кривонос повідомив, що в Криму є кілька об'єктів, де може бути ядерна зброя. Він вважає, що можливість її розміщення на півострові «досить велика».

У 2016 році представник Кремля Дмитро Пєсков заявляв, що Росія не має наміру ні з ким обговорювати розміщення ядерної та неядерної зброї в Криму.

Генасамблея ООН у грудні 2019 року ухвалила резолюцію, що закликає Росію вивести свої війська з анексованого Криму і припинити тимчасову окупацію території України.

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG