Спеціально для Крим.Реалії
На пострадянському просторі, схоже, справжнісінька велика криза. Це твердження стало вже спільним місцем на тлі того, що відбувається на різних кінцях колишнього Радянського Союзу. Подивімося тільки на події останніх тижнів.
Президент Киргизстану Сооронбай Жеенбеков був змушений подати у відставку після багатотисячних протестів проти фальсифікації результатів парламентських виборів у країні. Багатотисячні протести тривають і в Білорусі: їх учасники звинувачують багаторічного авторитарного правителя цієї країни Олександра Лукашенка у фальсифікації результатів президентських виборів. А на Кавказі ‒ знову війна Азербайджану та Вірменії, але в цьому тексті я не буду детально говорити про цю нову трагедію.
Чому ж привид Радянського Союзу не відпускає людей, не дає їм можливості мирно жити, а не брати участь у протестах та війнах?
Катастрофа чекає на тих, хто не зможе вигнати радянського привида з власного будинку
І відповідь на це запитання дуже проста ‒ катастрофа чекає на тих, хто не зможе вигнати радянського привида з власного будинку. Адже вибори пройшли останнім часом аж ніяк не тільки в Киргизстані та Білорусі. Ось були парламентські вибори в Литві ‒ ця країна, яка упродовж п'яти десятиліть була окупована Радянським Союзом, провела чергове «нудне» голосування, в результаті якого зміниться влада.
І це норма демократії, про результати виборів тепер говорять політики й аналітики, а не вулиця.
Або місцеві вибори в Україні. Правляча партія зазнала очевидної і передбачуваної поразки, спостерігачі говорять навіть про особисту невдачу президента. Але це ‒ тема телевізійних шоу і коментарів у соціальних мережах. Але ж було й інакше.
У 2004 році українська влада, яка тоді була дуже схожа на режим Лукашенка, спробувала фальсифікувати результати виборів президента країни. Однак громадяни вийшли на вулиці, захистили свій вибір ‒ і відтоді українці вже загалом не живуть так, як їхні сусіди.
На окупованих територіях «голосують» так, як у Киргизстані або Білорусі
Радянський привид остаточно був вигнаний з української землі у 2014 році, хоча й повернувся до Криму й на Донбас на танках. І так, на окупованих територіях «голосують» так, як у Киргизстані або Білорусі. Фальсифікація результатів «голосування», знаю, тут ‒ норма. Як, втім, й у країні, що окупувала Крим і Донас ‒ Росії.
Росіяни не змогли захистити своє право на чесне голосування ‒ тому Кремль, схоже, вирішив, що має право на війну не тільки з власним народом, а й із сусідніми країнами.
Й у мене немає сумніву, що росіянам доведеться виходити на вулиці ще і ще. Як, втім, і громадянам Киргизстану або Білорусі, якщо вони не зможуть домогтися чесних виборів. Тому що авторитаризм, який захищає своє право на владу за допомогою фальсифікацій і сили, не тільки жорстокий, але й безплідний.
І хоча б на цьому простому порівнянні ‒ того, як проходять тепер вибори в Україні і в сусідніх з нею країнах ‒ не говорячи вже про «голосування» на окупованих та анексованих територіях ‒ можна переконатися, що українці здобули завдяки Майданам.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
