Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Те, що ми спостерігаємо останніми днями, можна назвати поєднанням війни та спецоперації. Війна – продовження просування окупаційних військ, обстріли міст, спроби оточення, провокування гуманітарної катастрофи. Але є ще й путінська спецоперація – фактичне вигнання населення з рідних місць.
Нам часто здається, що Володимир Путін нелогічний і рвучкий у своїх діях. Але якщо припустити, що він просто хоче «зачистити» територію від небажаного населення, можна легко знайти логіку в кожному обстрілі, в кожній гуманітарній катастрофі, в кожному зірваному гуманітарному коридорі. Створити нестерпні умови для життя, змусити виїхати, домогтися того, щоб життя в містах завмерло.
Харків і Маріуполь – ідеальні приклади такої «зачистки», але хто сказав, що Путін зупиниться? Можуть нагадати, що після окупації 2014 такого не було. Але я б із цим не погодився. З окупованих районів Донецької та Луганської областей втекли сотні тисяч людей, більшість – на території, які контролював український уряд. Зараз втеча людей триває.
Наслідки російських авіаударів та обстрілів на супутникових знімках: руйнування у Маріуполі, Харкові, Сумах, Чернігові
Щодня я зустрічаю на заході України людей зі Слов'янська чи Краматорська. Люди, які вже пережили російське «визволення», не хочуть стикатися з ним знову.
У Москві, по суті, зробили все можливе, щоб розбавити населення Криму
З Криму відтік людей був, звичайно, меншим. Проте великим було переселення людей з континентальної Росії на окуповану територію. У Москві, по суті, зробили все можливе, щоб розбавити населення Криму, яке вважалося зіпсованим українськими політичними процесами – всіма цими виборами, мітингами, незалежною журналістикою.
Не випадково вже незабаром після окупації до Криму стали приїжджати нові мешканці, серед яких було чимало представників російських спецслужб і силових структур. Так би мовити, приглянути за місцевим населенням. І це теж важлива частина путінської спецоперації. Демографічної. Операції із залякування, вигнання, заміщення місцевого населення. Просто у цієї операції – різні обличчя.
Одне обличчя – у Криму, інше – на окупованому Донбасі. І тепер ми бачимо третє, найстрашніше – по всій Україні.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Доступ до сайту Крим.Реалії заблокований Роскомнаглядом (Роскомнадзором). Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://d3e1m6ew10i0fy.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
