Відразу кілька незалежних російськомовних видань вийшли із детальним аналізом внеску російських олігархів у війну, розпочату Володимиром Путіним проти України.
Виявилося, що навіть «найлояльніші» до світової суспільної думки олігархи насправді є не просто співучасниками побудови сучасної російської політичної системи, але й помічниками військово-промислового комплексу. Що вони заробляють на війні мільярди. Що вони навіть платять гроші тим, хто зі зброєю в руках воює проти України – видають їх за працівників власних підприємств, як у радянські часи видавали за робітників чи колгоспників популярних спортсменів.
Однак у путінській системі координат мова йде не про спорт, а про вбивство. При цьому компанії російських бізнесменів Олега Дерипаски, Леоніда Міхельсона, Сергія Гордєєва та інших щасливо уникають санкцій! А бандити, які вбивають українців ще з 2014 року, продовжують вважатися «охоронцями» у цих компаніях. Як взагалі таке може бути?
Гвинтики тоталітарної системи
Коли знайомишся із цими розслідуваннями, пригадуєш, як на початку великої війни Володимира Путіна багато хто висловлював припущення, що олігархи зупинять російського президента, бо втрачають прибутки та звичний спосіб життя. Однак це було ілюзією.
Олігархи виявилися гвинтиками тоталітарної системи, тільки дуже багатими
Ті, хто висловлював такі припущення, розглядав російських скоробагатьків як самостійних гравців – а вони виявилися гвинтиками тоталітарної системи, тільки дуже багатими.
Ті російські великі бізнесмени, які вважали за можливе грати за своїми правилами, давно програли двобій з Кремлем. Бориса Березовського примусили емігрувати, згодом він помер за досі до кінця нез’ясованих обставин. Володимира Гусинського також вигнали з країни, примусили відмовитися від власного телехолдингу і тепер це один з головних пропагандистських рупорів російської влади. Михайла Ходорковського на довгі роки запроторили до в’язниці й знищили його компанію ЮКОС заради створення державного холдингу для одного з найближчих соратників Путіна Ігоря Сєчіна.
Ну а всі інші зробили для себе висновки. І стали заробляти разом із Кремлем й для Кремля.
Ці люди навіть не посоромилися з’явитися на зустрічі Путіна із «капітанами бізнесу» у Кремлі 24 лютого 2022 року
Тому вважати, що хтось із цих людей мав можливість й навіть бажання зупинити Путіна – означає проявляти вищий пілотаж політичної наївності. Ці люди навіть не посоромилися з’явитися на зустрічі Путіна із «капітанами бізнесу» у Кремлі 24 лютого 2022 року.
Ніяких заперечень, ніяких попереджень щодо наслідків путінської авантюри для російської економіки на цій зустрічі не прозвучало. Олігархи точно знають, що в усьому погоджуватися з Путіним – це означає не просто виживати, але й заробляти далі.
Симбіоз чекістської вертикалі влади й олігархічних кланів
Якщо деякі з олігархів й виступали проти війни чи навіть були учасниками мирних перемовин та звільнення в’язнів, як Роман Абрамович, так робили це виключно заради захисту своїх власних інтересів, можливості хоча б частково уникнути санкцій. І навіть в такій ситуації вони діяли в очевидній координації із Кремлем, за сценарієм Путіна, а не проти Путіна.
Приблизно таку ж систему владарювання створив у довоєнній Німеччині Адольф Гітлер
Тому олігархи не зупинять війну. Розслідування їхньої причетності до російського військово-промислового комплексу (ВПК) та до формування озброєних загонів окупантів підтверджують це з очевидною кожному прозорістю. Але ці розслідування свідчать і про дещо інше, ще більш небезпечне.
Вони свідчать про симбіоз чекістської вертикалі влади й олігархічних кланів. Приблизно таку ж систему владарювання створив у довоєнній Німеччині Адольф Гітлер, коли пішов на союз із зацікавленими у прибутках підприємцями, що заробляли грандіозні статки на війні.
Однак тоді ні в кого не було ілюзій щодо того, що якийсь там Альфрід Крупп може чи взагалі збирається зупинити фюрера.
А це ж були у Німеччині справжні спадкові підприємці, а не російські олігархи, які просто скористалися приватизацією радянської економіки й власною наближеністю до влади. Так, як бачимо, гієни російського авторитаризму поволі перетворилися на шакалів російської війни.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
