«Росія показує своє обличчя хижака». В'язень Владислав Єсипенко взяв інтерв'ю у в'язня Костянтина Ширінга

Владислав Єсипенко, позаштатний журналіст кримського проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії, який висвітлював соціальну та екологічну проблематику і був затриманий співробітниками ФСБ Росії в Криму 10 березня 2021 року за звинуваченням у зборі інформації «на користь спецслужб України», а також зберіганні в автомобілі «саморобного вибухового пристрою», перебуваючи в російському ув'язненні, взяв інтерв'ю у Костянтина Ширінга – громадянина України, затриманого ФСБ Росії в Криму за підозрою у шпигунстві та засудженого до 12 років ув'язнення. Крим.Реалії публікують інтерв'ю з ув'язненим українцем, яке Владислав Єсипенко передав до редакції.​

Крим.Реалії публікують першу частину цього інтерв'ю. Ми вважаємо важливим показати, як журналіст, засуджений за свою професійну діяльність, продовжує працювати, навіть ув'язнений. Другу частину інтерв'ю ми опублікуємо після закінчення війни Росії проти України.

Хто такий Костянтин Ширінг

Громадянина України Костянтина Ширінга було затримано в Криму у квітні 2020 року.

• ФСБ Росії оголосила тоді про затримання «учасників української розвідувально-диверсійної групи». Ширінга звинуватили у «здійсненні шпигунської діяльності за завданням української спецслужби».
• У ГУР Міноборони України назвали «провокацією» інформацію про затримання в анексованому Криму спецслужбами Росії учасників «української розвідгрупи». У Представництві президента України в АРК назвали затримання «української розвідгрупи» у Криму «незаконним переслідуванням».
• У жовтні 2021 року підконтрольний Росії Верховний суд Криму звинуватив Ширінга у «шпигунстві» та засудив його до 12 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму.
• Українські правозахисні організації, у тому числі «Кримська правозахисна група», включили Костянтина Ширінга до списку українців, затриманих у Криму за політичними звинуваченнями.

– Розкажіть, звідки ви родом, як опинилися у Криму?

– Я народився 13 вересня 1960 року в Києві у Залізничному районі, на вулиці Угорській. Наразі на місці цієї вулиці розташований супермаркет, навпроти Південного вокзалу. Більшість мого життя (дитинство, юність, період дорослішання) пов'язана з моїм рідним районом Чоколівкою (у 60-70-ті роки так називався Первомайський масив). Навчався у середній школі №178. У 1975-1979 роки – навчання у КБТТБ (Київський будівельний технікум транспортного будівництва). 1979-1981 – служба у лавах радянської армії. У 1997-1998 роках працював у спільному підприємстві, перебував у Миколаєві, де почав займатися різними питаннями, пов'язаними із сільським господарством. У 2002 році вперше почав займатися постачанням комбайнів на збирання до різних сільськогосподарських підприємств України.

2002 року вперше приїхав із комбайнами до Криму, Совєтський район. З 2004 року, оформивши приватне підприємництво, почав самостійно займатися постачанням комбайнів до Криму та південних регіонів України, оскільки через кліматичні умови терміни дозрівання зернових у Криму найбільш ранні, що давало змогу починати заробляти з липня-травня. У 2009 році, обзавівшись клієнтами в різних районах Криму, я регулярно приїжджав до Криму на прибирання, зупиняючись у Совєтському районі. У 2009 році, перебуваючи на відпочинку на морі, познайомився з громадянкою Кузьменко Т. С., з якою згодом прожили 12 років (російську військовослужбовцю Тетяну Кузьменко засудили до восьми років колонії з відстрочкою на два роки, за підозрою в «держзраді», у цій же справі був арештований Ширінг – КР). Жили ми з нею у Феодосії з 2009 до 2020 року.

– Ваше ставлення до війни на Донбасі та до агресії Росії загалом?

– Ставлення вкрай негативне, оскільки війна, розв'язана агресором на Донбасі, щодня забирає людські життя. На сьогодні, окупувавши Крим і відібравши частину території України на Донбасі, Росія показує своє справжнє обличчя хижака, пронизане імперськими амбіціями нинішньої кремлівської влади. Росія, геть-чисто відкинувши міф про єдність слов'янських народів, показує, що вона – тоталітарна авторитарна держава, і вона ставить за мету руйнувати Україну в цілому як державу...

Путін, напавши на Україну, згуртував її суспільство. Наш народ дасть гідну відсіч «рашистській нечисті», вижене поганою мітлою всіх окупантів, усіх колаборантів-зрадників, і над усіма захопленими землями майорітиме наш український прапор. Побачивши на власні очі сувору правду нинішнього життя в Росії, я розумію, наскільки це брехливе, лицемірне та витончено-садистське утворення, яке називається Росією. Ступінь ненависті та зневаги до нашої країни в офіційних осіб зашкалює.

Я цілком і повністю підтримую всі дії всього демократичного суспільства у світі, що різко засуджують усі дії агресора і вважаю, що всі санкції, що запроваджуються всіма державами у світі, загалом мають бути ще жорсткішими. Я вважаю, що світова спільнота має знайти дієвий механізм стримування агресивної політики Кремля... Як людина, у якої забрали батьківщину, сім'ю, яку вже два роки тримають у нестерпних умовах, я щиро ненавиджу цей режим, який не дає ні своїм людям, нікому на земній кулі жити спокійно.

– Знаю, що у вас непроста доля, ви кілька разів були ув'язнені.

– Для мене це дуже складне питання, не хотілося б коментувати період життя з 1985 до 1999 року. Я вважаю це своєю найтрагічнішою помилкою в житті. Це була розплата за мою дурість, недалекоглядність, прихильність до згубних вад, коли я викреслив з життя 11 років, під час яких я міг би творити добрі справи і не забирати частки здоров'я у близьких людей. Але якщо людина якийсь час ходила по бруду – це зовсім не привід вважати його негідником усе життя.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Лист Єсипенка Байдену: «Закликаю покласти край порушенням прав людини у Криму»

– Розкажіть про вашу родину.

– Я був одружений чотири рази, у мене четверо дітей: Маргарита Ковіненко 1982 року народження, Ксенія Ширінг 1989 року народження, Кирило Ширінг 2010 року народження, Варвара Ширінг 2019 року народження. Моя старша донька живе в Ізраїлі, останні сім років з моменту окупації Криму ми не бачилися, але до 2019 року регулярно телефонували.

Ксенія – це мій біль і любов одночасно. Наразі вона живе на півдні України. Варя щойно народилася, коли мене посадила ФСБ. Сумую, переживаю, щохвилини згадую всі короткі миті, коли вона була зі мною. Кирило – мій улюбленець, продовжувач прізвища та роду. Єдиний чоловік серед моїх дітей. Я їх люблю однаково, але в Кирила я вкладав, відверто кажучи, кожну частинку себе. Годинами розповідав йому про Київ, Україну, він був зі мною більшу частину часу з моменту народження. Всі два роки після мого арешту це біль у серці, що ні на секунду не припиняється. Біль від того, що мій хлопчик росте серед «ватного» світу, від того, що він забуде все, чого я навчав його 10 років.

Коли під час перерви у судовому засіданні мені дали можливість побачити дітей, я не зміг стриматися, у мене бризнули сльози… Це були найкращі хвилини життя: я бачив дітей уперше за два роки. Це неможливо передати словами... Я йшов у оточенні конвойних, ковтаючи сльози і думав: яким буде мій син? Чи не забуде батька? І зараз, перебуваючи у казематах сімферопольського СІЗО, я постійно думаю про те, як там мій синок. Коли я буду на волі, то докладу всіх зусиль, щоб діти були зі мною. Даруватиму їм любов і виховуватиму справжніми людьми. Мрію про те, щоб діти пройшлися зі мною вулицями Києва, Миколаєва, пляжами Коктебеля.

– Ваша дружина була підозрюваною у справі, в якій ви фігурували (військовослужбовця Тетяну Кузьменко звинуватили у держзраді та засудили до восьми років колонії з відстрочкою на два роки, поки дитина Кузьменко не досягне 14-річного віку – КР).

– Тетяна Кузьменко є матір'ю моїх дітей, її дії та вчинки могли керуватися бажанням врятувати дітей і себе від жорстокої реальності. Не варто забувати способи впливу великого репресивного апарату, що править сьогодні Росією. Звичайна кримчанка, провінціалка, що живе біля моря, що потрапила до ФСБ, могла, перебуваючи у шоковому стані, механічно виконувати всі їхні команди, аби залишитися з дітьми. Про мене вона не думала, я певен. Тому я не здивувався, коли дізнався, що вона відмовилася від мене та обмовила в суді, щоб уникнути покарання.

– Затримання, арешт, слідство, суд – як це відбувалося?

– Затриманий я був 23 березня 2020 року о 08:15, у дворі будинку, де я жив у Феодосії, на очах у здивованих сусідів. Затримання відбувалося дуже жорстко. Під'їхав мікроавтобус, з якого висипалися співробітники ФСБ у масках, зі зброєю, та обов'язкова людина з відеокамерою, яка знімає всю сцену затримання. Досить грубо та безцеремонно мене буквально внесли до мікроавтобуса. Тут же – побиття, крики, вилучення мобільного телефону, документів.

Мені одягли на голову ковпак із щільної мішковини, і ми кудись поїхали. Я був приголомшений. Мене привезли в будівлю ФСБ Феодосії, підняли на другий поверх, і почався допит із періодичним побиттям.

– Ім'я куратора.

- Я нічого не знаю.

– Розповідай – ми все знаємо. Твоя дружина зізналася.

– Я не знаю, про що йдеться.

Потім мені знову надягли на голову ковпак і повели вниз. Завели в якесь приміщення, я, як і раніше, був з мішком на голові. Скували наручниками руки. Потім я відчув, що мені розтягують ремінь на джинсах та кидають на підлогу, тримали за плечі та спину. Труси були спущені вже до п'ят, і тут я відчув удари струму. Все сильніше та сильніше. Спочатку на члені, потім на яєчках. Я почав кричати і задихатися у цьому ковпаку. Мені було зле.

Потім з мене зняли ковпак. Я лежав на якомусь картоні, зі скованими кайданками руками. Все боліло і пливло перед очима. Мені піднесли до вуха телефон і дали прослухати запис, де Таня зляканим голосом говорила про вербування, якісь шпигунські справи, всякі речі, які апріорі бути не могли.

Після цього на мене надягли ковпак і знову почали вмикати струм. Я вже не міг кричати і просто задихався. З останніх сил я прохрипів, що «від'їжджаю». Прийшла якась людина, зняла з мене ковпак і засунула мені під ніс нашатир. Розстебнули кайданки, дали одягнутися і повели знову на другий поверх. «Папір, ручка – пиши». Я написав, що нічого не знаю, займаюся бізнесом і в жодних шпигунських справах не брав участі. Отримав пару ляпасів, знову одягли мішок на голову, повели до мікроавтобуса, і ми виїхали до Сімферополя.

О 16:00 мене ввели до кабінету сімферопольського ФСБ, де сидів слідчий П.А. Шинтяєв та адвокат Глушко. Я був шокований, вимагав консула і дати мені можливість зателефонувати. Шинтяєв сказав, що телефонувати мені ніхто не дасть, консула вони сповістять письмово і що ми зараз поїдемо до київського суду (підконтрольний Росії Київський суд Сімферополя – ред.), де мені оберуть запобіжний захід. Мене звинуватили у шпигунстві, я від нього відмовився. Ми поїхали до суду, вони оголосили, що я заарештований на місяць, і мене повезли до СІЗО Сімферополя.

Другу частину інтерв'ю Крим.Реалії опублікують після закінчення війни Росії проти України.

Доступ до сайту Крым.Реалии заблокований Роскомнаглядом (Роскомнадзор – ред.). Безперешкодно читати Крым.Реалии можна за допомогою дзеркального сайту:​ rukrymr.azureedge.net.