Депортацію увінчали перейменуваннями – як Крим робили російським 

18 травня минуло 75 років відтоді, як почалася депортація кримськотатарського народу. Це була не перша й не остання депортація з півострова, але наймасовіша. Про те, як і чому відбувалися масові примусові переселення кримського населення і як змінився півострів внаслідок Другої світової війни, Радіо Свобода поговорило з істориком Андрієм Іванцем, який змушений був залишити Крим після російської окупації.

– 9 травня 1944 року радянська армія завершила визволення Криму. Розгромлені німецькі війська втекли морем, капітулювали або загинули. Минає трохи більше тижня – і починається депортація кримськотатарського народу. Хто і як ухвалював це рішення?

– Ви сказали про те, що відбувалися й раніше етнічні чистки радянського штибу – це правда. Але в чому тут нюанс: як цілісний народ, із Криму депортували саме кримських татар. До того були депортовані німці, італійці, але це етнічні спільноти, діаспори, які проживали на території Криму. А тут цілий народ позбавили батьківщини саме у 1944 році. Варто зазначити, що перший дзвіночок був ще у 1942 році, коли з Краснодарського краю депортували, серед інших, і кримських татар.

Операція зі звільнення Криму стартувала у квітні 1944-го, і вже тоді каральні органи Радянського Союзу розпочали підготовку до чистки Криму. Були видані відповідні документи щодо очищення Криму від антирадянського елементу. Там ще не йшлося про етнічну належність, але процес збору інформації почався. Почали забирати в трудову армію кримськотатарських чоловіків.

Дійсно, 9 травня основна частина боїв за Крим завершилася, Севастополь було звільнено. І вже 10 травня народний комісар внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія направляє Сталіну доповідну записку, в якій міститься обґрунтування необхідності виселення кримських татар. Саме в цій записці витоки того міфу, який і досі використовується сталіністами – про те, що всі 20 тисяч кримських татар, яких мобілізували в 1941 році, нібито дезертирували з Червоної армії. Там також йшлося про співробітництво з німцями, про боротьбу з партизанами кримськотатарських колабораціоністів і небажаність проживання на прикордонній території. Було таке формулювання в цьому обґрунтуванні.

Після цієї записки Берії, 11 травня 1944 року Державний комітет оборони СРСР ухвалює постанову, в якій кримських татар звинувачували у масовому колабораціонізмі й наказували виселити їх усіх в Узбецьку РСР.

– Тобто, це була ініціатива Берії, яку підтримав Сталін?

– Так. Це була вже поширена в Радянському Союзі практика етнічних чисток. В 1935 році депортували фінів, 1937 року з Далекого Сходу депортували корейців у Середню Азію. Безпосередньо з початком війни почалися етнічні чистки тих груп радянських громадян, які належали до національностей держав, які почали війну з Радянським Союзом, тобто німців та італійців.

​Радянська логіка депортації

– Цікавить логіка ухвалення рішення щодо кримських татар. У 1941 році німецька армія наступає, наближається до Криму. На той час там була доволі значна німецька громада – десятки тисяч людей. І радянське керівництво думає, що кримські німці можуть бути нелояльні, із наближенням німецьких військ піднімуть повстання. Тому їх депортували. Але в 1944 році про жоден наступ німців не йдеться. Радянські війська звільняють Крим. То в Кремлі боялися, що кримські татари підуть в гори партизанити?

– Це дійсно дискусійний момент. Очевидно, що перелом у війні вже стався, вже відбулася Сталінградська битва, відбулася Курська дуга, вже очевидно, що відкриється другий фронт. Шансів на те, що Третій рейх зможе піднятися, вже не існує. Питання тільки в тому, як і коли він буде розгромлений.

Тому це обґрунтування – необхідно було виселяти кримських татар у зв’язку з війною з німцями, досі часто використовується сталіністами, які виправдовують злочинні акції з депортації цілих народів – воно досить сумнівне.

Є достатньо обґрунтована версія, яку варто далі досліджувати, що рішення про виселення кримських татар пов’язане не стільки з війною, яка йшла з Третім рейхом, скільки з наступними експансіоністськими планами Радянського Союзу. Безпосередньо перед війною СРСР плекав плани про контроль над Босфором і Дарданеллами. Це давня російська імперська мрія у Сталіна також сиділа в мозку. І не просто сиділа. Восени 1940 року він не дійшов згоди із Гітлером саме через те, що вимагав підтримати ці претензії на Босфор і Дарданелли. Це був дуже суттєвий момент у відносинах СРСР та Рейху.

СРСР напряму висував претензії Туреччині у 1942 році. Тоді були сконцентровані приблизно два десятки дивізій у Закавказзі. У 1941 році Радянський Союз спільно з Британією вже зайняв Персію (Іран). Війська сконцентровані на кордоні з Туреччиною теж недвозначно свідчили про серйозні наміри Радянського Союзу щодо реалізації турецьких планів.

– Туреччина дотримала нейтралітету, а потім навіть оголосила війну Німеччині.

– Так, але ці плани плекали й далі. Радянський Союз планував конфлікт із Туреччиною. Тому депортації в Криму і на Кавказі, ймовірно, пов’язані з чисткою майбутнього театру бойових дій від ненадійного, антирадянського елементу, як у багатьох інших випадках казали в радянських документах, від джерела потенційного майбутнього шпіонажу й диверсантів.

Інші постраждалі народи

– Невдовзі після кримських татар із півострова виселили також болгар, вірмен і греків. А що їм інкримінували на найвищому рівні в Москві?

– А це теж дуже цікаво, якраз щодо справжніх мотивів депортації.

– Ці ж народи важко запідозрити в протурецьких симпатіях!

– Так, важко. Але греки ще до війни піддавалися дуже серйозним етнічним чисткам, у 1937-1938 роках НКВС проводив серію національних операцій: були фінська, чеська, естонська й так далі. Найбільше під час національних операцій знищили арештованих фінів і греків.

– Здається, поляки сильно постраждали.

– Поляки дуже сильно постраждали у кількості, понад 100 тисяч осіб. Але саме у відсотках, приблизно 70% греків і фінів знищили під час цих репресивних актів.

Ви згадали про поляків. Радянський Союз ці етнічні чистки аргументував тим, що вони знищують шпигунів. Так ось, так званих шпигунів під час польської операції було знищено понад 100 тисяч осіб. Сьогодні нам відомо з Центрального військового архіву у Варшаві, що всієї польської військової резидентури на цей час було 200 осіб, в усіх інших країнах. А тут СРСР під претекстом, що нібито це шпигуни, знищив понад 100 тисяч поляків.

Повертаючись до кримських подій 1944 року: 29 травня Берією була підготовлена нова записка на ім’я Сталіна, в якій містилися обґрунтування виселення. І там були традиційні звинувачення у колабораціонізмі вірмен, болгар. Щодо греків, там було цікаве формулювання, що під час окупації греки займалися торгівлею та дрібною промисловістю, і їм у цьому сприяли німці. Це стало обґрунтуванням для того, щоб виселити цілу етнічну спільноту, відірвати від рідних домівок і кинути в пекло депортації.

Масове перейменування топоніміки

– У Криму депортаціями не обмежилися. Після них почалося масове перейменування топоніміки. Дивно, як Бахчисарай залишився Бахчисараєм, бо до найменшого села все перейменовували...

– Теж була ідея Бахчисарай перейменувати в місто Пушкін. Але не реалізували, зокрема, через протидію командування Чорноморського флоту – щоб не змінювати карти.

​– До речі, такі масові перейменування були у Калінінградській області – це колишня Східна Пруссія. Там німецькі назви змінювали на російські. А в Криму були не лише татарські назви, а й німецькі, єврейські, грецькі. Крим був поліетнічним. І ось, усе це розмаїття почали перейменовувати на військово-аграрні назви: Гвардійське, Танкове, Фруктове...

– Так. Це один з елементів геноциду, перш за все кримськотатарського народу. Ви вірно вказали, що змінювалися назви німецькі та інші, але абсолютна більшість кримських топонімів мала кримськотатарське походження. Й одразу в грудні 1944 року перейменували райони.

У 1948 році Сталін відпочивав у Криму й провів бесіду з керівником Ялтинського міськкому партії Булаєвим, яка була відповідно записана і сприйнята як вказівка. Він сказав, що кримські татари повертаються в Крим із місць депортації. Такі окремі випадки траплялися, але вони були одиничними.

– Але Сталін про це знав!

– Він знав більше, ніж було в реальності. Сталін сказав, що все це робиться за завданням Туреччини, тому це неприпустимо, в Криму татар не мусить бути. Ця розмова відбулася 9 травня 1948 року, а 25 травня 1948 року взявши під козирок керівництво Кримської області ухвалило рішення про перейменування ще цілої серії кримськотатарських топонімів.

«Російський уклад Криму»

– Тобто, перейменування йшли хвилями?

– Так, були три великі хвилі перейменувань – у 1944-му, 1945-му і 1948 роках. І якраз коли перейменовували багато населених пунктів, з’явилася напівлегенда, але схожа на правду. Що партійні органи дали завдання редактору партійної газети перейменовувати, він долучив секретаря газети й вони спочатку брали назви фронтові – з’явилися ці «геройські», «гвардійські», потім ці «фруктові». Таким чином, Крим втратив частину своєї автентичності, пов’язаної із найбільшим корінним народом півострову, і перетворювався на новий Крим.

У вересні 1944 року на пленумі Кримського обкому ВКП(б) було сказано, що, як нам пояснили з ЦК партії, Крим мусить бути новим, із російським укладом. Такий російський уклад запроваджувався, зокрема, шляхом перейменування, стирання назв кримськотатарських і насадження нових. На кримській мапі лишилися лічені назви: Бахчисарай, Інкерман, і то він був перейменований на Білокам’янськ у певний момент, Ішунь, Джанкой. На щастя, кілька назв лишилися, але це були рештки від того, що склалося історично.

Повернення

– Після смерті Сталіна відбулася нормалізація відносин із Туреччиною, вже не було ніяких претензій. Багатьом народам, які були під час Другої світової війни депортовані, дозволили повернутися в міста свого історичного проживання. Чому кримським татарам та німцям не дозволили повернуться?

– У Радянському Союзі за часів Сталіна депортували приблизно 10-11 народів, серед них і кримськотатарський. За даними радянського та російського дослідника проблем депортації Миколи Бугая, представники 61 національності були депортовані. Але за часів Хрущова не дозволили повернутися трьом народам: німцям Поволжя, туркам-месхетинцям, яких виселили з Грузії, та кримським татарам.

Чому так сталося – досі є певні дискусії.

Відомо, що в процесі передачі Криму до складу УРСР, спочатку було рішення президії Верховної Ради СРСР, ухвалене у лютому 1954 року, але ще не було закону. У цей час Кримський обком написав листа керівництву КПУ, що кримських татар повертати не треба, що це викличе проблеми з тим населенням, яке заселилися у кримськотатарські доми, що це викличе проблеми з поверненням майна депортованим, що це прикордонна територія. Цієї логіки, яка йшла від кримських комуністів, дотримувалося пізніше й керівництво Радянської України.

​– Хіба такі рішення могли ухвалюватися на місцевому рівні: у Києві, а не в Москві?

– Звісно, Радянський Союз був гіперцентралізованою системою, замкненою на партійні органи. І остаточні рішення ухвалювалися в Москві. Тим більше, влада УРСР була несамостійною. Але позиція на місцях, до певної міри, могла впливати на вище радянське керівництво.

Загалом логіка така, що на прикордонні території – як месхетинцям на кордоні з Туреччиною, як кримським татарам – не дали повертатися. І продовжили геноцидну практику, утримуючи кримських татар у місцях депортації до кінця існування Радянського Союзу.