Донбас Реалії вирушили у невелику подорож. Від'їхали трохи далі від найбільшого міста в окупації – Донецька і подивилися – як виглядають різні міста, побували на Савур-Могилі та навіть в зоопарку. А ще й дороги проінспектували. Поїхали!
ДОРОГА В СЕЛО ПРИДОРОЖНЄ
Ранок. Виїжджаємо з Донецька по Новоазовській трасі у бік села Придорожнє. Їдемо в зоопарк. Нещодавно зробили дорогу від Донецька в бік Новоазовська. Ідеально рівного покриття вистачило на 12 кілометрів. Роблять цю дорогу до селища міського типу Сєдове – єдиного курорту на окупованій частині Донеччини, до міста Новоазовська всього 120 км, 10% виходить виконано.
По дорозі буде знак із написом «Зоопарк», поворот на Новий Світ, на Старобешівську теплоелектростанцію. Дорога стає гіршою. А після жовтого вказівника біля заправки - просто пекельною трасою, тут немає ні розмітки, ні асфальту – насипна дорога. Але це нікого не хвилює, тому що тут машини рідко їздять у це село. До нього є ще одна дорога, але там гірше.
І ось – село Придорожнє. Видно, що в багатьох будинках не живуть люди. Будинки стоять напівзруйновані вже. Кинуті машини, забиті вікна.
Зоопарк у Придорожньому з'явився понад 20 років тому. Зараз він займає близько 2 гектарів. Але він не найбільший на непідконтрольній уряду України території. Є ще більший – у Докучаєвську. Хоча і тутешньому теж є чим похвалитися. Тут 20 тисяч звірів, птахів, плазунів, комах і риб.
Зоопарк працює з 8-ї ранку і до 8-ї вечора.
Дуже часто в мережі люди пишуть, що тварин у цьому зоопарку тримають у поганих умовах, а відразу за парканом у будинках живуть люди.
ЗООПАРК
Вартість квитків у зоопарк 200 російських рублів для дорослих, дідям, віком від 3 до 10 років зайти можна за сотню, а до трьох років – безкоштовно. А вхід із ознаками ГРВІ – взагалі заборонений.
На вході людей вітають голуби. А далі дорога в будинок, де перебувають крокодили, мавпи і рибки.
Зустрічають відвідувачів щурі, які, до речі, продаються по 100 російських рублів.
Всередині будинку різні мавпи у дуже маленьких клітках, папуги, рептилії. І невеликий крокодил.
Лев живе на вулиці. В дуже маленькій клітці.
Також, на всій території дуже багато різних птахів. Журавлі, чаплі, качки, гуси, королівський фазан, лебеді і орлани.
Зоопарк, умовно, на дві частини розділяє річка Кальміус, яка протікає і в Донецьку.
На другому березі річки також багато кліток і загонів. Є страуси і буйволи.
Ось ведмеді, та більшість із них зараз сплять, вовки у малесеньких клітках та, як не дивно, в таких же клітках сидять породисті собаки: маламути, вівчарки, хаскі і навіть такси.
Також, по всій території є острівці для перепочинку та невеликого пікніку.
Ближче до виходу розташовані туалети і нещодавно побудований дитячий майданчик. А останнє – це місце для паління.
ЗЕЛЕНИЙ КОРИДОР
Наступний пункт нашого маршруту – місто Іловайськ. Дорогою можна зробити зупинку – заправитись та перекусити у придорожньому кафе. Ціни на паливо: 95-й бензин – 48 російських рублів, 92-й – 47 рублів, газ – 27 рублів.
Картопля, відбивна, салат – на двох людей обійдеться у 800 російських рублів, це приблизно 300 гривень.
І ось ми на шляху в Іловайськ. Прямуємо туди, де сталася одна з найбільших трагедій війни на Донбасі. Тільки за офіційними даними, в боях під Іловайськом у серпні 2014 го загинули 366 українських військових. А так званий «зелений коридор» - це дорога, якою бійці виходили з Іловайського котла.
Ця дорога –- траса на Амвросіївку і альтернативна дорога на Успенку. Досі видно сліди від гусеничної техніки. З 2014-го її, практично, не ремонтували. Є місця, де доводиться об'їзжати полями.
Село Новокатеринівка частково постраждало від бойових дій. Тут стояли українські військові, а з пагорба – по них стріляли війська противника. І після боїв це село закрили на консервацію, так як місцеві розтягнули собі додому купу автоматів і боєприпасів. І в Новокатеринівці проводили чистку і обшуки. Забирали зброю у місцевого населення, яку вони приховали.
ЗАБУТА ІЛОВАЙСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ
На в'їзді в Іловайськ пофарбована у кольори символіки угруповання «ДНР» табличка. Раніше назва була просто синього кольору.
Також гостей міста зустрічає вантажівка на п'єдесталі – памятник гуманітарній допомозі від Росії.
Дороги по самому Іловайську – яма на ямі.
На залізничному вокзалі Іловайська 6 років тому йшли запеклі бої, а зараз у мережі його називають «кладовищем вагонів», хоч і пишуть, що звідси їздить електричка до Успенки.
Видно, як все заросло травою. Судячи по снігу, він навряд чи працює.
На вокзалі, дійсно, перебуває величезна кількість вагонів, і час від часу навіть помітний рух. Наприклад, вантажний потяг із цистернами і написами «ВТБ». Ймовірно, що мова йде про вагони російської компанії «ВТБ Лізинг», яка вже кілька років перебуває під санкціями США і України
У ПОШУКАХ ЯЛИНКИ
У центрі міста новорічних прикрас не видно. Однак, перед святами на ринку можна було купити ялинку в 4 рази дешевше, ніж у Донецьку. Тут вони коштували в середньому 300-350 російських рублів.
На центральній площі є невеличка ялинка. Маленька, невиразна, але є напис: «Я люблю Іловайськ», і портрети бойовиків Захарченка, «Гіві» і «Мотороли».
САВУР-МОГИЛА
Наступна наша зупинка – Савур-Могила. Це курган у Шахтарському районі Донецької області.
На шляху – село Петрівське. Місцевих не видно, будинки розбиті, все розвалене, дахів немає. З боку Савур-Могили йдуть фури, адже там розташований контрольно-пропускний пункт із Росією.
На Савур-Могилі 50 років тому побудували меморіальний комплекс у пам'ять про воїнів, загиблих у Другій світовій війні. А в 2014-му комплекс постраждав від обстрілів нинішньої війни на Донбасі – в тому числі з території Росії. Ремонтувати його не стали. По суті, Савур-Могила – це для бойовиків російських гібридних сил, можна сказати, культове пропагандистське місце. Туди возять поважніших гостей, які потрапляють на окуповану частину Донеччини, показують могили солдат і проголошують антиукраїнські промови.
На підйомі на кургані стоїть хрест і розташоване невелике кладовище. Пам'ятник з інсталяцією, яка зроблена з металевих троянд і снарядів.
На Савур-Могилі нічого не реставрують, не реконструюють – вирішили заморозити як пам'ять.
Майже у всі пам'ятники – прямі влучення.
Із самого верху – знову поховання. На могилах надписи – батальон «Восток». «Восток» – це збройне формування бойовиків російських гібридних сил. Ватажок – Олександр Ходаковський, колишній командир спецпідрозділу «Альфа» Управління СБУ Донецької області, який перейщов на бік російсько-гібридних сил. Цей батальйон був створений на початку травня 2014 року.
На самій вершині колись горів вічний вогонь. Зараз – все розвалене. Дехто залишає тут якісь нитки, амулети, стрічки. Савур-Могила – це купа понівеченого бетону – от як все це виглядає зараз.
МЕЖА МІЖ ОКУПОВАНИМИ ЧАСТИНАМИ ДОНБАСУ
Савур-Могила розташована за 12 кілометрів від Сніжного – останнього містечка на окупованій частині Донеччини. За ним починається вже окупована частина Луганщини. Звідси однакова відстань – як до Донецька, так і до Луганська - приблизно 90 кілометрів. Практично весь 2020 рік проїзд із Донецька до Луганська був закритий. Втім, як і зараз, на краю Сніжного блокпост, і далі не проїхати.
У самому місті – дуже мало людей. Білбордів по місту взагалі немає, як і в інших маленьких містечках. Вони просто відсутні, є тільки в Донецьку і в Макіївці. Решта як села. Начебто і міста, але це села. Шахтарські селища.
У Сніжному їдемо по зустрічній. Ні розмітки, нічого немає. Доводиться лавірувати між величезними ямами. Подекуди залатали, але дорога в Сніжному завжди була жахливою.
Нічого тут не нагадує про свято. Навіть обрізані ліхтарі над дорогою. Не працює майже жоден світлофор.
На центральній площі напис – «Я люблю Сніжне», Ялинки не видно, проте стоїть пам'ятник Леніну. І не простий, а золотий. Золотого кольору.
Магазини не прикрашені. Дороги жахливі.
ПОВЕРНЕННЯ В ДОНЕЦЬК
В окупованому Донецьку, звичайно, все інше. Тут місто світиться. Театр, дороги і навіть машини в гірляндах. Зовсім інша картинка поза містом.
Донецьк – це місто-ширма, яка з екранів телеканалів бойовиків вдало приховує справжні місцеві реалії. Адже в глибинці далеко не так яскраво і світло. Сьогодні ми трохи заглянули за цю ширму і надалі будемо показувати – як насправді живуть по той бік лінії розмежування.
Ми говоримо про те, про що мовчать інші.
