Доступність посилання

ТОП новини

«Збиткова» бухгалтерія: історичне пограбування України, разом з Кримом. Частина друга


Спеціально для Крим.Реалії

Відзначаючи шестиріччя кримського «референдуму» про приєднання до Росії, спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов знову порушив, здавалося б, уже забуту з червня минулого року, тему про підрахунок «шкоди» Криму в період з 1991 до 2014 року.

Завершення, початок дивіться тут.

Володимир Константинов сказав: «Незабаром ми зможемо говорити про збитки, завдані Криму його перебуванням у складі України, конкретніше, з цифрами в руках. Така робота ведеться і близька до завершення. Обов'язково порахуємо і збитки, завдані після нашого виходу зі складу України ‒ блокадами, диверсіями та іншими ворожими діями з її боку».

Володимир Константинов
Володимир Константинов


У першій частині статті ми розглянули, яких збитків було завдано Україні з 18 століття і до жовтневого перевороту в Росії 1917 року, у другий період ‒ з 1918 року до 1944-го, а також після Другої світової війни ‒ з 1944 до 1954-го року. Розглянули період з 1954-го до 1991-го року та особливості його економіки. Тепер розмова піде про незалежний Крим після набуття автономії.

Субсидії та дотації ‒ це збитки?

Тепер про період кримської автономії 1992-2014 років. Несподівано для сепаратистів Крим виявився суто дотаційним регіоном, власні його прибутки становили менше ніж половину, а іноді й половину його бюджету. Відсутні гроші на життєві потреби, «автономісти» просили в України, і вона, незважаючи на кризу, надавала їх з українського бюджету.

В умовах тієї перманентної економічної кризи, в якій 23 роки перебувала Україна, у Криму будувалися дороги, активно розвивався малий та середній бізнес, який зараз гине, відновлювалася економіка
Юрій Смелянський

Витрати України на АРК також вже підраховані. Так, кримський економіст Юрій Смелянський пише: «Насправді, як би не було важко, в умовах тієї перманентної економічної кризи, в якій 23 роки перебувала Україна, у Криму будувалися дороги, активно розвивався малий та середній бізнес, який зараз гине, відновлювалася економіка, хоч і не так, як хотілося б. Але процеси йшли і в аграрному бізнесі, і кримська хімія працювала, що було хорошою експортною складовою, і Крим, в усякому разі, на 50% забезпечував себе продовольством ‒ це з урахуванням 5-6 мільйонів туристів, які щороку приїжджали до Криму».

Юрій Смелянський
Юрій Смелянський


Згідно з бюджетом Автономної Республіки Крим, наприклад, за 2013-й рік дотації та субвенції з державного бюджету України склали понад 2,73 млрд грн. При цьому «дотації вирівнювання» з державного бюджету України в Крим становили 116,727 млн грн. Окремим рядком фінансувався Севастополь, який отримав дотацій більше, ніж вся АРК, ‒ 126,824 млн грн. Цільові дотації та субвенції на соціальні витрати, медицину, освіту становили зазвичай ще кілька мільярдів гривень на рік. Наприклад, тільки дотація на виплату соціальної допомоги в 2013 році склала 1,853 млрд грн. Український бюджет фінансував розвиток інфраструктури регіонів. Відповідно до Закону про бюджет України на 2013 рік, вони становили: на АРК ‒ 31,065 млн грн, на Севастополь ‒ 20,306 млн грн, що було більше, ніж на інші українські регіони.

Україна фінансувала кілька цільових програм. Зокрема, тільки фінансування Державної програми повернення та облаштування депортованих за всі роки склало приблизно 1 мільярд доларів. Капітальні інвестиції в АР Крим тільки за 2013 рік становили 14,4 млрд грн. Ще понад 2 млрд грн отримав у 2013 році Севастополь.

Причому це далеко не повні підрахунки. Не складно знайти відомості держказначейства і все буде як на долоні.

Тому якщо Володимир Константинов та Юхим Фікс так прагнуть до справедливості, то перш ніж вимагати компенсувати «збитки», варто було б самому Криму повернути українському бюджету те, що «самостійний» Крим отримав як фінансовий подарунок від України. Чи не так? Адже могла ж Україна дотримуватися Конституції Криму про бюджет і, не звертаючи уваги на прохання про дотації і субвенції, посадити автономію на її власний бюджет. І не було б ніякої шкоди.

Збитки Україні, завдані Московією та Росією

А чому б не поглянути на ситуацію ще ширше, наприклад, починаючи з 1654 року? Так, Богдан Хмельницький ініціював укладення союзницьких відносин із Московією. Але тодішня влада царя Олексія Михайловича сховала оригінали договорів так, що їх не знайшли досі, спотворила їх суть, і фактично приєднала Русь, тодішню Україну, силою, розмістивши на її території свої війська.

Усвідомивши, що спотворені «статті 1954 року» не що інше як московська кабала, гетьман України Іван Мазепа під час Північної війни у 1709 році спробував звільнити український народ від ярма царя. Що за цим пішло? Тотальна окупація України військами Петра I, вбивство сотень тисяч українців, повне руйнування Батурина, інших міст і сіл, пограбування народу, руїна на місці Русі, розподіл її території між кількома імперіями.

Може, треба підрахувати, яких збитків Україні принесла війна Петра I, подальша руїна, переслідування Руси-України з боку Московії за всі роки експансії і виплатити Україні завдані збитки?

У зв'язку з цим п'яте запитання. Якщо, як йдеться у правках до нинішньої російської конституції, сучасна Росія є спадкоємицею тисячолітньої історії, чи не час саме зараз визнати відповідальність Росії за всю тисячу років і, зокрема, може, треба підрахувати, яких збитків Україні принесла війна Петра I, подальша руїна, переслідування Руси-України з боку Московії за всі роки експансії і виплатити Україні завдані збитки?

Радянський період

Ні про анексію України, ні про її окупацію я нічого не вигадав. Хто не згодний, тому треба сперечатися не зі мною, а з Леніним. Ось його виступ на Сьомий (Квітневій) всеросійській конференції РСДРП (б): «Курляндія, Фінляндія, Польща, Україна тощо є анексією російських царів і російських капіталістів». (Див. ПСС, т. 31, с.339-453, або «Правда» № 41, 9 травня (26 квітня) 1917 р.).

Але і сам Ленін був не кращий за царів. 16 квітня 1919 року, виступаючи перед московськими залізничниками, він закликав Червону армію швидше захопити Україну. Він говорив: «Тепер, із завоюванням України та зі зміцненням Радянської влади на Дону, наша сила міцнішає. Ми говоримо тепер, що джерела хліба та продовольства, можливість отримати паливо з Донецького басейну у нас є... На Україні є величезні запаси, надлишки хліба. Їх важко взяти відразу ‒ там досі партизанщина, там селяни залякані звірячим пануванням німців і бояться брати поміщицькі землі». Щоб взяти в Україні вугілля, хліб та інше продовольство, Ленін не тільки завоював Україну військовою силою, але й рушив в Україну армію стотисячників, які і взяли у нас все потрібне для Росії.

До втрат України від анексії варто також додати збитки від колективізації, голодомору, від «евакуації» в роки війни українських підприємств вглиб Росії

Претензія Росії на Україну, яка у 1918 році вже проголосила незалежну Українську Народну Республіку, яка була визнана міжнародним товариством, пояснювалися наміром пограбувати її ресурси. Так, тоді територія України мала площу 850,1 тисячі квадратних кілометрів (сучасна територія скоротилася через анексію на користь Росії до 603,5 тисяч кв.км), Україна виробляла 67% зернових Російської імперії (пшениці ‒ більше за всіх у світі), 64% тютюну, 98% антрациту, 68% солі, 99% коксу, 88% цукру (більше за всіх у світі), 74% сталі, 71% вугілля, 4,5% світового видобутку нафти. Все це поза волею українського народу було присвоєне Росією при завоюванні після 1919 року.

До втрат України від анексії варто також додати збитки від колективізації, голодомору, від «евакуації» в роки війни українських підприємств вглиб Росії, звідки вони вже не повернулися. Звідси шосте запитання ‒ чи не настав час підрахувати збитки Україні за радянський період і, зокрема, за російсько-українську війну 1918-1920 років, за післявоєнний період і заплатити їй компенсацію?

Збитки новітнього часу

Не можна забути і новітній час. Так, ще колишній український міністр економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України Тимофій Мілованов підрахував, що прямі втрати від війни на Донбасі, розв'язаної, фінансованої та забезпечуваної Росією, тільки у 2014-2015 роках склали 15-20 відсотків ВВП, тобто від 50 до 150 мільярдів доларів. Зараз, природно, ці збитки значно, удвічі й більше разів! ‒ об'ємніші. До того ж, збитки при анексії Криму тільки від захоплення 57,7 тисячі об'єктів нерухомого державного майна становлять 46 мільярдів гривень.

Тимофій Мілованов
Тимофій Мілованов


Навіть більше, на Донбасі Росією демонтовані та вивезені у різні свої регіони щонайменше 20 великих українських заводів, деякі підприємства порізані на метал, який також вивезений російськими мародерами. Список цих підприємств є. До того ж з Донбасу вивезено в Росію більше ніж 500 тисяч тонн українського металу і труб. При цьому російські ЗМІ повідомляли, що обладнання з Донбасу вже змонтоване на заводах, зокрема, у Ростовській області, і дає продукцію. Ось наприклад, що пише урядова «Российская газета». Вартість [S1] цих заводів і матеріалів не складно встановити.

Все тут перераховане ‒ це лише частина збитків України від багаторічної експансії Росії на українській землі. Найбільшим збитком для всього радянського простору є, звичайно, катастрофічне відставання його від рівня світового розвитку упродовж всього ХХ століття, що дозволяє говорити про нього як про століття, втрачене для багатьох народів через російську колоніальну політику.

Непорівнюваність збитків України від Росії, та «шкоди» Криму від України, протверезить і московських, і кримських «бухгалтерів»

Висновок такий: так чому б Україні не підрахувати всі збитки за всі історичні періоди, скласти усі збитки українського народу, завдані Росією, в єдину цифру та вимагати від Москви компенсації? Думаю, непорівнюваність збитків України від Росії, та «шкоди» Криму від України, протверезить і московських, і кримських «бухгалтерів».

І чому б іншим народам колишнього СРСР і нинішньої Росії не підрахувати свої збитки від «приєднання» до Російської імперії, а потім і до СРСР? Думаю, щоб розрахуватися з пограбованими нею народами колишнього СРСР Росії ніяких багатств у неї не вистачить. Чи усвідомлюють це В'ячеслав Володін та кримські «бухгалтери»?

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.


Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG