«Путін приєднав територію, а не людей»: чому конфліктують кримчани та росіяни?

Адміністрація соціальної мережі Facebook видалила пост головного редактора видання «РБК-Екатеринбург» Богдана Кульчицького, в якому той різко розкритикував кримчан. Після візиту на півострів російський журналіст обурився тим, як «імперську спадщину перетворюють на пластиковий курник», а також запропонував вислати жителів Криму в вагонах.

З іншого боку, кримчани в соцмережах критикують «прибульців». Практично під кожним постом, де росіяни повідомляють про наміри переїхати до Криму на постійне місце проживання і просять поради у місцевих, починаються бурхливі суперечки із взаємними образами. Тільки за офіційними російськими відомостями, кількість жителів анексованого Криму з 2014 року зросла приблизно на 20 тисяч осіб. Про причини конфліктів між кримчанами та росіянами в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Сергій Мокрушин розмовляє з українським конфліктологом, кандидаткою психологічних наук Іриною Ейгельсон, а також із російським філософом і публіцистом Ігорем Чубайсом.

‒ Як би ви схарактеризували конфлікт між кримчанами та росіянами, прояви якого ми спостерігаємо, Ірино?

Ейгельсон: Мені здається, що це в першу чергу культурний конфлікт. Він пов'язаний із дуже різними очікуваннями росіян щодо того, яким є Крим, які там люди. Центральні російські телеканали показують півострів досить міфологізовано, і, безумовно, реальність дуже від цього відрізняється. Культурна різниця може виражатися по-різному: ставлення до часу, ставлення до грошей, до ухвалення рішень, а також соціальні практики та взаємодії ‒ горизонтальні та вертикальні. Наскільки я розумію, у Криму до 2014 року були зовсім інші практики, ніж у Росії, і коли росіяни з цим зіштовхуються, для них це щось чуже, вороже й неправильне.

‒ У 2014 році можна було побачити хіба що братання кримчан і росіян у прямому ефірі федеральних телеканалів. Тоді все, про що ви говорите, ще було непомітним?

Ейгельсон: Братання в прямому ефірі ‒ це все одно обмежена кількість людей. Важко з цього зробити висновок, що всі два мільйони кримчан мріяли опинитися під управлінням Росії. По-друге, цей міфологізований образ руйнується не відразу. Після 2014 року росіяни вже приїжджали до Криму на конфліктний ґрунт, який підготували перші так звані «прибульці». Тому цей ефект накопичується.

‒ Блогер під псевдонімом «ЯКрымчанин» переїхав на півострів із Москви разом із сім'єю. В одному з відео він розповів, що часто зіштовхується з неприязню місцевих жителів:

«Основна маса негативу звучить так: «Чого ви сюди приперлися? У нас що, тут медом намазано? І без вас тут роботи не було». Мовляв, ми забрали у кримчан усі робочі місця. Насправді якщо їхати кудись жити, то краще у Краснодарський край, тому що Крим загинається: всюди один бруд, все дорого. Коли ми приїхали, у нас було 100 тисяч рублів, хотіли якийсь бізнес робити, але не пішло».

‒ Інший росіянин Ілля Донецков торік восени переїхав із Санкт-Петербурга до Євпаторії, але вже у грудні записав відеоблог під назвою «Сім причин, чому я їду з Криму». На його думку, одна з головних проблем півострова ‒ санкції Заходу:

«Виявляється, вони впливають на звичайних людей. Головне ‒ це відсутність закордонних рейсів із Криму. Літаком неможливо кудись полетіти, додається мінімум одна пересадка. По-друге, є проблеми з отриманням візи ‒ всі ці питання вирішуються через Краснодар. Це дорожче і забирає багато часу. По-третє, банки в Криму ‒ жах. Щоб зробити дебетову картку, потрібно знову-таки їхати в Краснодар. З Євпаторії це 500 кілометрів і сім годин дороги. Крим ‒ Росія тільки офіційно, а фактично ніби відірване від життя місце».

Ейгельсон: Як ми бачимо, ті, хто приїжджає, не обізнані з багатьма деталями життя в Криму, зокрема з роботою банків тощо. Насправді позначається ще те, що вся місцева інфраструктура просто не розрахована на таке навантаження. У мене немає конкретних цифр, але я багато читаю на цю тему, спілкуюся з колегами ‒ і мені здається, що в основі безлічі конфліктів лежить якраз обмеженість ресурсів. Внаслідок переїзду росіян конкуренція в Криму зростає не тільки за робочі місця, і, зрозуміло, місцеві жителі сприймають це негативно. Така соціально-психологічна реакція не унікальна, її можна спостерігати в будь-якій країні, де схожим чином змінюється населення. До того ж у Криму і до 2014 року була досить сильною регіональна ідентичність: той же Івано-Франківськ не сприймався як місто рідної країни. Я не бачу причин, чому б це змінилося після 2014 року, вже щодо Сиктивкара чи Воркути. Ймовірно, ця регіональна ідентичність у Криму тільки посилилася в останні роки.

‒ У лютому цього року в ефірі Радіо Крим.Реалії професорка соціології, докторка наук з демографії, провідна наукова співробітниця Інституту соціології Національної академії наук України Ірина Прибиткова вказала на те, що предки багатьох, хто зараз незадоволений переселенням до Криму росіян, самі прибули з російських регіонів у середині 20-го століття:

«Це абсолютно нормальна ситуація, з точки зору досвіду досліджень у Криму ‒ я почала там працювати у 1990 році. Завжди існували суперечності, антагонізм між тими, хто там жив, і приїжджими. Насправді, щоб сталася реінтеграція тих, хто приїхав, потрібно не менше ніж 80 років. Але згадаймо, що після депортації кримських татар у 1944 році Крим треба було кимось заселяти ‒ і в порожні будинки, де залишалося майно виселених, завезли людей зі зруйнованих областей РРФСР. Це Тамбовська область, Воронезька, Курська, Білгородська, Кубань ‒ переважно селяни, колгоспники. Я до того, що свого часу вони теж були прибульцями, і стан маргіналізму ‒ люди на межі двох культур ‒ звісно, виявлявся. Загалом, зараз виходить, що прибульці незадоволені прибульцями. Корінних кримчан дуже мало».

‒ Що ви думаєте щодо конфліктів між кримчанами та росіянами, Ігорю?​

Чубайс: Президент Росії Володимир Путін приєднав територію, а люди в цій політичній системі не мають особливого значення. У Москві ніхто не думає про те, що там думають кримчани ‒ їх приєднали, і на цьому все закінчилося. Інший фактор: чужинці погані, тому що не вистачає свого. У Криму безліч проблем, дефіцит води, тому всі, хто приїжджає, відразу сприймаються негативно. Немає ніякої політики інтеграції, і це неминуче спричиняє конфлікти. Росія обіцяла кримчанам величезні пенсії, а в результаті позбавила води. Який тут буде захват? У Криму збудували опріснювальні установки? Ні, тому що кримчани нікуди не подінуться. Є Нацгвардія, ФСБ і маса інших структур, які все контролюють і припиняють будь-які наміри.

Ігор Чубайс

‒ Дякуємо. Як гадаєте, чи посилюватимуться ці конфліктні настрої, Ірино?

Ейгельсон: Ви знаєте, 2020 рік дуже добре показав, як важко буває щось прогнозувати. Загалом мені здається, що принаймні частина росіян, які переїхали до Криму за останні шість років, якось адаптуватимуться і звикнуть до того, до чого звикли кримчани. Як саме зміниться населення півострова, сказати поки важко. В цілому я погоджуся з Ігорем Чубайсом: я не бачу передумов для швидкого процесу інтеграції кримської ідентичності в загальноросійську. Зараз дефіцит води, коронавірус і загальна економічна криза тільки сприяють конфліктним спалахам.

(Текст підготував Владислав Ленцев)