Сторінки кримської історії: Каффа, Солхат і Феодоро між війною та миром

Спеціально для Крим.Реалії

Якщо перша генуезько-феодоритська війна тривала з осені 1422-го до весни 1424 року, то друга затяглася на вісім років. І, крім того, у війну був залучений Кримський улус Золотої орди. Але зрештою кордони в Криму після укладання миру не відрізнялися від довоєнних.

Як уже говорилося, 1431 року між Венецією і Генуєю спалахнула чергова війна, і у Феодоро вирішили скористатися нагодою, щоб змінити баланс сил на півострові на свою користь. Як саме мангупський князь вів переговори з венеціанцями, невідомо, але в червні 1432 року Сенат наказав командиру чергової флотилії дізнатися про заходи, «які пан Олексій, государ Готії, має намір виконати для нашої держави». Втім, 1433 року між Венецією і Генуєю було підписано перемир'я, тож феодоритам довелося діяти самотужки.

Поширена думка, що Олексія підбив на війну з Каффою кримський хан. Однак це вигадка істориків минулого – у жодному з джерел того часу про це немає ані слова. Правитель Солхата і справді потім підтримав Феодоро у війні, але ініціатива належала Олексію.

Традиційна в 19 і 20 столітті думка полягає в тому, що цим правителем був Хаджі Герай, і сьогодні є дослідники, які її поділяють. Основне заперечення проти такого погляду – відсутність згадок цього імені в італійських документах того часу (низка істориків у минулому плутали Хаджі Герая з його дядьком Девлет-Берді).

Також малоймовірно, що цим ханом був Улуг-Мухаммед. По-перше, правління цього хана в Криму того року суперечить східній історіографічній традиції та низці західних джерел. По-друге, цей хан був давнім союзником генуезців, і в умовах війни на два фронти проти своїх суперників у Золотій орді навряд чи став би ворогувати з Каффою.

Найімовірніше, що кримським ханом був Сеїд-Ахмат II, який саме прийшов до влади влітку 1433 року. Він цілком міг бути вороже налаштований щодо генуезців через їхній союз з Улуг-Мухаммедом і не втратив свого шансу повоювати проти них.

Напередодні початку бойових дій князь Олексій почав листуватися з каффінським консулом, вимагаючи від нього поступки Чембало і всієї Готії, а той затягував з відповіддю, сподіваючись на прибуття допомоги з метрополії – але марно. Наприкінці лютого 1433 року в Чембало спалахнуло повстання, і місто більш ніж на рік перейшло під владу Феодоро. Потім у червні 1434 року Чембало, Каламіта та Херсон були захоплені експедиційним корпусом Карло Ломелліно. Докладніше про цю подію Крим.Реалії вже писали.

Потрібно зробити важливе виправлення до попереднього тексту. Найімовірніше, військами феодоритів керував і потрапив у полон старший син Олексія Іоанн. Олобей же (найімовірніше – спотворений титул Улу(г)-бей) був середнім сином, котрий після цього став спадкоємцем престолу. У літературі широко поширений помилковий переклад листа Ломелліно, з якого нібито випливає, що Олексій у цей час перебував у Трапезунді, але насправді ж генуезець готував кораблі для подальшого спостереження за Олексієм та Олобеєм, які перебували у Феодоро. Ймовірно, що Ломелліно помилився, вважаючи Олобея старшим сином.

Скоріш за все, балаклавський бранець був настільки цінний, що генуезці не залишили його в Криму, а переправили до Пери – латинського кварталу Константинополя. Звідти його після відплиття Ломелліно відпустили, але не у Феодоро, а до Трапезунду, куди до нього переїхала сім'я. І, ймовірно, саме в тому ж 1434 році в Трапезунді помер первісток Іоанна Олексій, а в червні 1435 року – і сам Іоанн (у ті роки в Причорномор'ї бушувала чума). Діапазон смерті обох широкий – від 1434 до 1448 року, але рання дата здається мені найточнішою. На смерть княжича було складено велику епітафію, з якої ми дізнаємося подробиці сімейного укладу династії князів Мангупа.

Імовірно, в середині червня 1434 року генуезці взяли штурмом і Фуну –у фортеці є шар пожежі з монетою Улуг-Мухаммеда 20-30 рр. (тобто штурм стався не в першу генуезько-феодоритську війну – це можливо, але куди менш ймовірно).

Після блискучих перемог на заході Ломелліно мав намір закінчити війну, але Каффа переконала полководця розібратися із союзником Феодоро – Кримським улусом. Однак у швидкоплинній кампанії генуезці зазнали повної поразки – 22 червня 1434 року поблизу Солхата вони були розбиті. Крим.Реалії вже писали докладніше про цю подію.

Після розгрому генуезців ординці переслідували їх до стін Каффи і навіть спробували на плечах ворогів увірватися до міста, але безуспішно. 13 липня сторони уклали перемир'я, генуезці викупили своїх полонених, а Ломелліно відплив додому.

Договір цей, закономірно, був невигідний Каффі. Хоча генуезці зберігали фактичну незалежність усередині міських стін, вони, як і раніше, платили відсоток від митного збору, який цілком міг зрости після поразки.

Відносини Сеїда-Ахмата II з генуезцями і після перемир'я продовжували залишатися напруженими. Так, 1438 року ординці заблокували підвезення хліба до Каффи, що викликало подорожчання продукту на 200%. Втім, 1441 року настала нормалізація – у березні хан надсилав до Каффи в подарунок двох коней. Тієї весни ширинський бей Тегене підняв повстання проти Сеїда-Ахмата, і останній потребував підтримки генуезців.

Війна Каффи з Феодоро також тривала ще кілька років. Генуезькі кораблі нападали на «території Олексія» та захоплювали полонених (один такий епізод відомий у 1438 році). Феодорити продовжували підбурювати жителів Готії до заколотів – наприклад, 1439 року в Чембало знову спалахнули заворушення, так що консул отримав поранення, і для стабілізації ситуації з Генуї послали експедицію. А на початку 1441 року генуезьке судно було захоплене у Чембало, а екіпаж потрапив у полон.

Зрештою, у листопаді 1441 року був укладений мир. Текст його не зберігся, але загальне уявлення про умови ми маємо. Сторони поверталися до довоєнних кордонів, тобто Феодоро отримало назад Каламіту (і, певно, Фуну), і обмінювалися полоненими. Скоріш за все, жодна зісторін не виплачувала контрибуцію, проте, ймовірно, Олексій зобов'язувався не вести дальню торгівлю через свій порт (судячи зі скарг генуезців, цей пункт негайно було порушено). До сьогодні спірним залишається питання, хто саме реконструював Каламіту після пожежі – генуезці чи вже феодорити, але у будь-якому разі справа не була доведена до кінця.

Але найважливішою і найбільш загадковою умовою миру було встановлення в Готії чогось на кшталт генуезько-феодоритського кондомініуму.

До 1441 року належить перша згадка в документах т.зв. «пана Лусти» (Алушти) Бердібека, який 23 березня подарував генуезькій адміністрації коня. З документа 1460 року ми дізнаємося, що Бердібек був братом тодішнього правителя Феодоро Кхечібі. Зрозуміло, в обох випадках йдеться не про власні грецькі імена «панів», а про тюркські прізвиська.

Проте наявність феодоритського правителя не означала, що генуезці втратили Лусту. Згідно зі статутом 1449 року, до міста призначалися генуезькі консули, і хоча ми не знаємо жодного їхнього імені, немає сумнівів, що Каффа зберігала над Лустою якийсь контроль. Можливо, такий самий кондомініум було встановлено ще у кількох містах Криму.

Хай там як, у наступні тридцять з лишком років Каффа з Феодоро більше не воювали, тож умови співпраці були цілком прийнятними для обох сторін.

Наприкінці того ж 1441 року кримські беї вирішили, що Сеїда-Ахмата II з них достатньо і проголосили новим правителем Хаджі Герая. У вересні від його імені Каффі був подарований кінь. Однак новий претендент на престол у той момент жив у Литві, отже беям треба було відправити туди посольство, забезпечити приїзд хана, та й, зрозуміло, витримати зіткнення з попереднім правителем.

Але це вже інша історія.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.