«Ми не запрошували армію іншої держави». Дванадцять фактів про окупацію: як Росія «мирно приєднала» Крим

Дванадцять років окупації та анексії українського Криму Росією – у цифрах і фактах. Крим.Реалії зібрали хронологію подій у лютому–березні 2014 року, свідчення очевидців, зізнання учасників, їхні свідчення в українських судах – розкриту інформацію, яка перестала бути таємницею. У цій статті ми розповідаємо про другі шість фактів захоплення українського Кримського півострова.

Першу статтю про 12 фактів окупації Криму читайте тут.

Факт 7. 1 березня – Росія проводить «офіційно» військове захоплення Криму через Раду Федерації

1 березня нібито обраний главою уряду Криму Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов) закликає Володимира Путіна ввести російські регулярні війська до Криму. Путін надсилає подання до Ради Федерації РФ, там ухвалюють рішення про введення військового контингенту.

«Дати згоду Президенту Російської Федерації на використання Збройних сил Російської Федерації на території України до нормалізації суспільно–політичної обстановки в цій країні», – зачитує документ із трибуни голова комітету Ради Федерації РФ з оборони та безпеки Віктор Озеров.

Постанова Ради Федерації РФ про введення військ Росії в Україну, 1 березня 2014 року

Того самого дня російські ударні підрозділи розгорнулися в низці російських областей, що межують з Україною. Було створено ударне угруповання, яке перебувало в повній бойовій готовності до вторгнення в Україну до кінця травня 2014 року.

«Ми не були готові до того, що українські військові не виконуватимуть команди, а українські політики – не будуть готові виступити єдиним фронтом проти загарбників. І, найголовніше, і особисто для мене, і насправді для всієї долі України, найбільша проблема – це було те, що західний світ не був готовий правильно відреагувати на захоплення», – зазначає кандидат історичних наук, кримський історик та публіцист Сергій Громенко.

Факт 8. 3 березня – викрадення Решата Аметова – першої цивільної жертви анексії

3 березня кримчанин Решат Аметов виходить із одиночним мовчазним пікетом до будівлі уряду Криму. Він протестує проти окупації Криму російськими військами. Під час прямої трансляції подій із площі камера телеканалу ATR встигає зафіксувати, як Аметова хапають і силоміць ведуть до машини.

Решат Аметов із сином

Решат Аметов став першою цивільною жертвою окупації Криму. Через 12 днів його знайшли мертвим у селищі Земляничне Білогірського району. На тілі – численні сліди катувань.

2019 року Поліція АР Крим оголосила у розшук підозрюваних у викраденні та вбивстві кримськотатарського активіста Решата Аметова. Йдеться про колишнього військовослужбовця Збройних сил Росії Євгена Скрипніка та двох учасників «самооборони Криму» – Олександра Баглюка та Олександра Руденка.

«Наприкінці 2019 року прокуратура та поліція автономії встановили та повідомили про підозри вказаним особам. Тоді завдяки спільній роботі правоохоронців і правозахисників, не маючи доступу до території, місця вчинення злочину й тіла потерпілого, вдалося встановити обставини злочину. Це був важливий проміжний крок. Продовживши розслідування, ми з колегами вдавалися до різних механізмів збору доказів, у результаті чого було отримано беззаперечні докази вчинення обвинуваченими цього та інших злочинів», – зазначив керівник прокуратури АР Крим та м. Севастополя Ігор Поночовний.

«У якийсь момент висловлювати проукраїнську позицію стало фізично небезпечно. Тому що викрадення, а потім і підтверджені смерті, демотивували тих, хто був готовий до мирного протесту, ненасильницького протесту, але не був готовий до підпільної партизанської боротьби. Я не думаю, що в Україні, по всій Україні, знайшлося б багато людей, внутрішньо готових, підготовлених збройно та фізично для такої боротьби», – каже історик Сергій Громенко.

З початку російської анексії Криму жертвами насильницьких зникнень у Криму стали близько 60 осіб, повідомляють у Представництві президента України в Криму. Найбільша хвиля – у перший місяць окупації – близько 20 випадків. За даними громадської організації «КримSOS», шість жертв насильницьких викрадень у Криму були знайдені мертвими, доля ще 15 досі залишається невідомою.

Акція ініціативи «КримSOS» під посольством Росії в Києві з прізвищами зниклих безвісти в анексованому Криму, 26 травня 2021 року

Факт 9. Березень 2014-го – масові акції проти захоплення Криму Росією

У березні на всій території Криму відбувається хвиля мітингів проти окупації півострова Росією: акції біля пам'ятників Шевченку, ланцюги протестувальників біля доріг, масова хода.

Акція проти анексії Криму РФ у Сімферополі, березень 2014 року

«Ми – жінки різних національностей, але у нас єдина земля, земля Криму. У нас у всіх паспорт громадянина України. Ми не запрошували армію іншої держави, Російської Федерації, нас захищати. Ми розцінюємо так званий захист як акт агресії, як загрозу нашому миру, загрозу нашим сім’ям», – зачитувала звернення на одному з мітингів у Сімферополі кримчанка Ірина Копилова.

Жителька Сімферополя Ірина Копилова на мітингу в парку імені Шевченка, Сімферополь, 2 березня 2014 року

Ірина і зараз живе у Криму. В 2021 році її затримували під будівлею ФСБ за участь в акції на підтримку політв’язнів Кремля, також її намагалися оштрафувати за неотримання паспорта РФ.

Російські військові блокують військову частину ЗСУ в Сімферополі, 4 березня 2014 року

«Навіть із прихованими обличчями етнічних росіян, громадян Росії, було видно, як голих на стадіоні. Але проблема ж не в тому, щоб упізнати їх. Проблема в тому, щоб визнати їх і закріпити за ними саме такий статус російських найманців, російських солдатів, російських окупантів. До цього ні кримська влада, переважно проросійська та сепаратистська, ні київська влада ще тоді не були готові. Можливо, вони перебували в такому ж шоці, можливо, їх відволікали якісь інші проблеми. Але дивлячись на те, як реагували наші західні партнери: «А може, це не росіяни, можливо, це якісь проросійські кримчани, які купили форму в найближчому військторзі»… Бачите, це проблема страусів – якщо ти заховаєш голову в пісок, ти не бачитимеш проблеми. Проблема не зникає, але ілюзія безпеки на певний момент з’являється», – зазначає кандидат історичних наук, кримчанин Сергій Громенко.

Активістів залякували, поширювали про них «чорні мітки», нападали та відбирали плакати, хапали на вокзалі та вулицях, кидали в підвали й били.

Координатор руху «Євромайдан-Крим» Андрій Щекун у лікарні після звільнення з полону, його утримували в підвалі та катували, березень 2014 року

«Емоція була – безпорадність, і, насправді, я взагалі не дуже часто плачу. Тоді у мене були справжні сльози цієї абсолютної безпорадності, абсолютного розуміння того, що ти нічого не можеш зробити», – згадує ці дні одна з учасниць проукраїнського руху в Криму, активістка, підприємиця, співвласниця пекарні «Кримська перепічка» Оксана Новікова.

«У східному Середземномор’ї перебував флот США, сил якого цілком було б достатньо, щоб викинути росіян із півострова. Але для кого зараз це новина, що американці не поспішають втручатися у війну з росіянами? Не хочуть підставляти своїх солдатів, не ризикують ескалацією через пряме зіткнення. Тим паче європейці. Ось уже скоро п’ятий рік повномасштабного вторгнення, а досі в Європі є лідери, які бояться ескалації, які думають, що з Путіним можна домовитися. Уявіть собі ситуацію 2014 року, коли сама ідея протистояння з Росією була божевільною. І більшість воліла відвернутися і вдати, що нічого не відбувається», – каже кримський історик Сергій Громенко.

Факт 10. 16 березня 2014-го – невизнаний світом «референдум» про статус Криму

Росія поспішає організувати незаконний референдум про статус Криму, не визнаний згодом більшістю країн світу, що суперечить міжнародному праву та статуту ООН. Дату зміщують двічі, у підсумку – на 16 березня. З Москви надходить розпорядження замінити і питання. Ось аудіозапис розмови радника Путина Сергія Глазьєва, який дає вказівки Аксьонову.

«Мені здається, що питання щодо референдуму сформульовані невдало. Це не тільки моя думка. Ми думаємо, як їх поставити так, щоб вони були однозначно зрозумілі людям. Тому що багато хто просто за слова «у складі України» не проголосує», – каже Глазьєв у телефонній розмові.

16 березня було зафіксовано голосування громадян Росії, видачу так званих бюлетенів по кілька разів одним і тим самим людям. Журналістів виганяють із виборчих дільниць, спостерігаються перевезення так званих бюлетенів, процедури підрахунків голосів проводяться за зачиненими дверима.

Рекламний банер, що закликає до участі в незаконному референдумі про статус Криму. Севастополь, березень 2014 року

«Уся ця підготовка і проведення так званого референдуму відбувалися вже за присутності та фактичного контролю з боку збройних сил РФ. Тобто про жодне волевиявлення під дулами автоматів говорити не можна. Були озвучені цифри, які були важливі для РФ. Подібний референдум організував Гітлер. Потім подібний псевдореферендум проводили на території Північного Кіпру. Крим просто повторює цей історично відомий сценарій, під виглядом якого окупується та анексується територія», – зазначав в одному з інтерв’ю Крим.Реалії експерт Української Гельсінської спілки з прав людини Сергій Заєць.

Проукраїнські кримчани, які відкрито ігнорували так зване голосування, на знак протесту 16 березня 2014 року провели флешмоб із приготуванням чебуреків і вареників

«Треба називати речі своїми іменами. Жодного референдуму в Криму не було. У Криму був всекримський карнавал, флешмоб, народні гуляння, все що завгодно, крім референдуму. Тому що для референдуму потрібні списки, потрібні спостерігачі, потрібне дотримання процедури та багато іншого, чого не було в принципі. І бути не могло. Навіть якби такий референдум і вдалося організувати, знову ж таки, неможливе волевиявлення в умовах початку іноземної окупації. Саме тому взагалі потрібно відмовитися від поняття «кримський референдум» і говорити про масштабне інсценування народного волевиявлення», – каже кандидат історичних наук, кримчанин Сергій Громенко.

Факт 11. 18 березня вбивають першого військового ЗСУ. В Москві підписують документи про входження Криму до складу Росії

18 березня російські військові штурмують картографічний центр у Сімферополі. Українські військові забарикадувалися в будівлі, їх хаотично обстрілюють з усіх боків. Українські військові здалися, коли їм почали погрожувати застосуванням гранатометів, а в приміщенні були і цивільні, зокрема жінки. Тоді стало відомо, що вбили прапорщика Сергія Кокуріна. Він перебував на спостережній вежі.

Сергій Кокурін

Капітан Валентин Федун теж був на спостережному посту. Він був поранений, але вижив.

«Відчуваю удар в обличчя. І позаду відчуваю, як падає гільза. Мене відштовхнуло, я упав на спину. Піднімаюся і швидко перебігаю. Біжу і відчуваю, що по мені ведеться стрільба. Штукатурка летіла по колу», – згадує тепер уже майор Збройних сил України Валентин Федун.

Тоді російська сторона запустила фейк про снайпера зі Львівської області, який нібито стріляв. Під час штурму був убитий ще й росіянин Руслан Казаков, нібито кримський ополченець, насправді – приїхав із Волгоградської області для участі в захопленні Криму, раніше воював у Чечні. Як з’ясувалося пізніше, спецназ РФ і загін полковника ГРУ Росії Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) стріляли один в одного.

«Це був російський спецназ. Тому що при мені там чоловік телефонував міністру оборони Російської Федерації і типу доповідав, що у них немає стикування з кримською армією. І плюс ще була, по-моєму, вони її називали «самооборона», «кримська самооборона», – розповідав майор ЗСУ Олександр Клименко.

Для Гіркіна (Стрєлкова) це не минулося без наслідків. «Після бою за картографічну частину, коли двоє загинуло, а я цим боєм командував, рота була розформована, люди роз’їжджалися», – розповідав він пізніше.

Цього ж дня у Москві підписали так званий «Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії».

Президент Росії Володимир Путін у Криму, 14 серпня 2014 року

Путін заявляє: мовляв, не вірте, що Росія нападе.

«Не вірте тим, хто лякає вас Росією, хто кричить, що за Кримом підуть інші регіони. Ми не хочемо поділу України, нам цього не потрібно. Що стосується Криму, то він був і залишиться і російським, і українським, і кримськотатарським», – говорив того дня Путін.

«Коли вже Путін усміхається і всі [кажуть]: «Крим повернувся в рідну гавань, ну все» – так, акції протесту не припиняються. Але вони потихеньку зменшуються, зменшуються, українські військові потроху йдуть із півострова. І, так, ми вірили, що найближчим часом вдасться якось переграти ситуацію, можливо, щось придумати інше. Але цей тиждень, із 16 до 21 березня, це був той момент, коли ми зрозуміли, що відбитися своїми силами ми не можемо», – каже кримський історик Сергій Громенко.

Факт 12. 25 березня – захоплено останній український корабель «Черкаси», Крим повністю окуповано

Представники влади у 2014 році заявляли про те, що Україна у 2014 не могла протистояти збройній агресії Росії в Криму через переважні сили армії РФ.

Співвідношення українських і російських сил було один до десяти, розповів Олександр Турчинов, виконувач обов’язків президента України у 2014 році, в інтерв’ю Крим.Реалії на шосту річницю окупації Криму.

«Із 125 тисяч у нас сухопутних – а ми могли тільки використовувати сухопутні війська, розумієте, так, для операцій, сухопутну складову; ну, ми ж не могли бомбити українські міста в Криму – це абсурд, тому тільки сухопутну складову – сухопутних військ у нас було близько 30 тисяч. Це з курсантами, з усіма тиловими підрозділами, з усіма, скажімо, там штабними, з усіма логістичними підрозділами. Тобто це Генштаб звітував перед своїм керівником Януковичем про виконану роботу за рік. І ось ця виконана робота – що тільки 20% боєздатних частин, 20 відсотків! Це у них офіційна була позиція. Якщо ви порахуєте, приберете курсантів – у цю кількість і курсанти входять – то ви вийдете на ці 5 тисяч, про які говорив Тенюх», – розповідав в.о. президента України (22 лютого – 5 червня 2014 року) Олександр Турчинов.

А во міністра оборони Ігор Тенюх заявив на засіданні Верховної Ради 11 березня 2014 року, що на південно-східних кордонах України та в Криму перебувають 220 тисяч російських солдатів. 23 березня виконувач обов’язків президента України Турчинов підписує указ про виведення військ із Криму.

«Багато українських військових кажуть, що можна було б спробувати стріляти. А я кажу, як український військовий, а якби і росіяни почали стріляти у відповідь, причому не в Криму», – вважає кандидат історичних наук Сергій Громенко.

У ніч на 24 березня російські війська беруть штурмом 1-й окремий батальйон морської піхоти ВМС України у Феодосії. Гранати, вертольоти, бронетранспортери, частину морпіхів беруть у полон, зокрема комбата Дмитра Делятицького.

«Проводилася дуже добре підготовлена інформаційно-психологічна операція з боку Російської Федерації. І готувалася вона, я впевнений, задовго до січня і лютого 2014 року. Готували людей, обробляли, зокрема і керівний склад Військово-морських сил», – говорив пізніше про той період командир 30-го корпусу морської піхоти ЗСУ Дмитро Делятицький.

«Очевидно, що ми припустилися безлічі помилок, але якщо відкинути всі нереальні варіанти й зосередитися на реальних, я думаю, що Україна обрала найкращий із найгірших шляхів. Там лунають голоси, мовляв, треба було стріляти негайно, як того вимагають статути вартової служби. При цьому гарячі голови забувають простий факт, що 75% кримських силовиків, збройних сил, внутрішніх військ відмовилися виконувати простий наказ вийти з півострова в березні та продовжити службу на території материкової України», – зазначає кандидат історичних наук Сергій Громенко.

Український тральщик «Черкаси», 25 березня 2014 року

25 березня був захоплений морський тральщик ВМС України «Черкаси». Його назвали символом спротиву анексії Криму. 20 днів він був в облозі на озері Донузлав. Екіпаж намагався прорватися, але почали сідати на мілину. Штурм «Черкас» тривав три години, рульова система остаточно вийшла з ладу. Капітан забрав із собою прапор, але натомість вивісили новий, який не спускали.

«Прапор, який залишився на кораблі – він новий. А цей трохи старіший, він пройшов окупацію Криму. Його трохи потріпало донузлавським вітром, негодою північного степового Криму. Це на пам’ять. Ми його вивезли з собою, але ми його не спускали. Просто забрали. Для нас це реліквія. Дуже важливо його зберегти», – розповідав Крим.Реалії командир тральщика «Черкаси» Юрій Федаш.

Юрій Федаш зберігає прапор із «Черкас» як цінну реліквію

«Сил для відсічі агресії зі зброєю в руках у нас не було. Ми могли б ще й зазнати значно важчих втрат. З іншого боку, повна капітуляція негайно завдала б ще більш непоправної шкоди іміджу України. А ось мирний спротив протягом цілого місяця, який чинили українські військові та українські цивільні півострові, дозволив Україні зберегти обличчя і зберегти боєздатну армію для того, щоб не допустити поширення так званої «кримської весни» на решту українських регіонів. Потім, у квітні в Харкові та у травні в Одесі, українські війська та українські активісти діяли енергійніше. Але там і обставини були інші. І Чорноморський флот не нависав над ними, над усіма. Про це багато хто забуває», – каже Сергій Громенко.

Після захоплення цього корабля український прапор із «Черкас» росіяни не могли зняти ще тиждень. Клотик, на якому висів стяг, українські моряки змастили мазутом. Морський тральщик ВМС України «Черкаси» був останньою українською військовою структурою в Криму, яка чинила спротив військам Росії. Після того, як російські військові захопили тральщик, окупований Крим повністю опинився під контролем РФ. Російська окупація та анексія відбулися фактично за 34 дні.