Попіл Москви: кримський похід 1571 року. Вторгнення

Спеціально для Крим.Реалії

Початковий план війни не передбачав жодних масштабних походів і боїв. Нападом на московські кордони Крим мав нагадати про свої претензії, а заразом «підгодувати» зголодніле військо. Але раптово все змінилося – і звичайна кампанія закінчилася епохальною перемогою. Як же це сталося?

За Перекопом армія Девлета Герая значно збільшилася – у неї влилися ногайці. Точних даних про склад ханських військ не збереглося, але є всі підстави вважати, що власне кримців налічувалося близько 10 тисяч чоловік, а Великих та Малих ногайців – по 15 тисяч, разом – 40 тисяч. Називані деякими істориками цифри до 120 тисяч – грубий анахронізм.

На річці Молочній до Девлета Герая привели московського перебіжчика Башуя Сумарокова. За повідомленням Севрюка Клавшова, той сказав хану, що «межениною [тобто посухою] і мором військових багато людей і черні вимерло, а інших людей государ стратив у своїй опалі. А государ живе у Слободі, а військові люди – у німцях [тобто в Лівонії]. А проти тебе у зборах людей немає». Сумароков радив Девлету йти до Москви.

Однак проти масштабної експедиції виступили «царевичі та князі, і мурзи, і вся земля». За попередні два десятиліття кримцям жодного разу не вдавалося прорватися вглиб Московії – польова варта ворога позбавляла напади раптовості, а засічні лінії та заздалегідь розгорнуті на берегах річок раті виявлялися непереборною перешкодою. Замість ризикувати у відкритій битві з московськими силами, переконували Девлета Герая наближені, краще піти на околиці Козельська. Ті місця давно не ставали мішенню кримських нападів, отже, там можна було «підгодувати» армію військовою здобиччю. Після двох років неврожаю та провального походу на Астрахань багато кримців опинилися у борговій кабалі, тож це міркування взяло гору. Повернувши значно західніше, ніж зазвичай, хан обійшов Орел і безперешкодно підступив до кордонів Московії.

Там, чекаючи на кримський напад, не сиділи без діла. Одна рать із трьох полків зосереджувалася під Тулою та південніше, уздовж Оки традиційно було розгорнуто п'ять полків під командуванням головного воєводи того часу Івана Бєльського. Нарешті, в Олександрівській слободі на Володимирщині перебували ще три опричні полки самого Івана IV. Сумарна чисельність усіх цих військ коливалася від 40 до 50 тисяч осіб. Спираючись на природні перешкоди та маючи значну перевагу в рушничному вогні й артилерії (у хана не було жодної гармати), московські війська в принципі могли відбити кримський удар. Однак багато полків були пошарпані невдалою облогою Ревеля (Таллінна) у серпні 1570 – березні 1571 року і тому не брали участі в обороні, а крім того, навесні почалося повстання в Казанській землі, що вимагало відправлення туди додаткових сил.

Кримські загони були помічені московською вартою ще на території нинішньої Харківщини. Одним із воєвод, що перебував тоді в Дикому Полі, був наш старий знайомий Матвій Ржевський. Звістку про ханський похід він передав до Москви, і 16 травня 1571 року Іван IV з військами особисто рушив до Оки. Проте «раннє виявлення» супротивника зіграло з московитами злий жарт. Оскільки кримці рухалися Муравським шляхом, очікувалося, що вони вийдуть до Тули, і тому вся увага була звернена на неї – туди мали вирушити і воєводи прикордонних міст. Поворот супротивника на захід виявився для московського командування повною несподіванкою.

У цей час Девлет Герай зупинився на днівку на т.зв. «Злинському полі» на півдорозі між Орлом і Болховим. І там сталася подія, яка кардинально змінила ситуацію – і яка досі залишається предметом дискусії істориків.

До кримського хана прибули шестеро дітей боярських на чолі з Кудеяром Тишенковим та з десятком воїнів. Згідно з традиційною точкою зору, це були зрадники, які остаточно переконали Девлета Герая у можливості походу на Москву – мовляв, на Івана IV чекають у Серпухові, але військ з ним мало, решта – у Лівонії. Клавшов пізніше переказував повний драматизму момент, коли Тишенков схопив за узду ханського коня і вигукнув: «якщо ти, прийшовши до Москви, нічого не вчиниш, ти мене на кіл посади у Москви – стояти проти тебе [там] нема кому». Інші історики бачать у цих шістьох зневірених втікачів, які для позбавлення країни від тиранії Івана Грозного були готові допомогти іноземному вторгненню.

Особливу думку висловив Віталій Пенськой. Він звернув увагу, що «зрадники» чи «втікачі», по-перше, не могли не знати про розгортання переважаючих московських сил, а по-друге, наполегливо пропонували хану йти на Москву через Оку. А оскільки в цьому випадку Девлет Герай неминуче наштовхнувся б на головні сили ворога, історик припускає, що ці шестеро були навмисне підіслані воєводами до хана, щоб заманити його у пастку. Крім того, їхні пропозиції надто вже нагадували слова Сумарокова.

Важко сказати, як усе було насправді. З одного боку, Девлет Герай дійсно відхилився від початкового плану і, пройшовши Козельськ, ударив на Москву з несподіваного боку. Щоправда, переправився він при цьому через річки Жиздру та Угру, а не Оку. З іншого – стояти проти хана під Москвою якраз було кому, проте Тишенков не тільки не був страчений, а й поїхав із Девлетом до Криму. Втім, у другій половині 70-х років він випросив у царя дозвіл повернутися додому, після чого його сліди губляться.

Хай там як, свідчення дітей боярських незабаром підтвердили двоє нещодавно хрещених служилих татар. І кримські беї та мурзи, які ще місяць тому відкидали цю ідею, тепер одностайно виступили за похід на Москву. Девлету Гераю вдалося те, з чим не впорався ординський хан Ахмат у 1480 році – безперешкодно перейти Угру і вийти у фланг московським військам.

20 травня 1571 року Іван IV з опричниками прибув до Серпухова, і саме тоді до нього дійшла звістка про прорив Девлета Герая до Москви. Як уже зазначалося, сукупно московські сили навіть перевершували кримські, але велика рать була розтягнута на сотню кілометрів від Серпухова до Коломни, а мала ніяк не встигла б підійти від Тули. Тим не менш, з'єднавши земські полки Бєльського зі своїми опричними і ставши на чолі всього війська, як це було роком раніше (а до цього – у 1552 чи 1555 році), цар міг зупинити кримців під стінами столиці.

Однак з якоїсь причини Іван IV покинув Серпухов і, чи то проминувши Москву, чи то затримавшись там всього на день, вирушив до Ростова, звідки збирався виїхати ще далі – до Ярославля чи Вологди. Одна частина сучасників (а за ними – і низка істориків) ганила царя за втечу. Інші згадували, що так само чинили і предки Івана – не маючи змоги чинити опір, вони залишали столицю і їхали на північ за підкріпленнями.

Сам Іван IV звинувачував у поразці зрадників. Роком пізніше у розмові з польським послом він заявив: «Я не сили татарської боявся, але бачив зраду своїх людей і тому повернув трохи вбік від татар. У цей час татари вторглися до Москви, яку можна було б оборонити і з тисячею людей; але коли великі люди обороняти не хотіли, то меншим як це зробити? Москву вже спалили, а я про це нічого не знав».

Окремо дісталося колись улюбленим царським опричникам – полоненому в 1573 році Василю Грязнову цар писав у Крим: «Кримці так не сплять, як ви, та вас, пещенців, вміють ловити; вони не кажуть, дійшовши до чужої землі: час додому! Якби кримці були такими бабами, як ви, то їм і за річкою не бувати, не тільки в Москві». Саме спалення Москви стало головною причиною закінчення опричнини.

Стягувати рать до Серпухова, щоб ударити на Девлета Герая одним кулаком, було надто пізно (як зауважив літописець, Іван IV виїхав із міста, «бо з людьми зібратися не встиг»). Натомість кожен полк з Оки мав добиратися до Москви самостійно. Щоб уповільнити кримське військо і не дати ані досягти столиці першим, ані вдарити московитам у фланг, йому назустріч було кинуто зведений загін опричників Якова Попадейкіна-Волинського. Цей загін був ущент розгромлений ногайцями мурзи Дівея, але своє завдання виконав і навіть зумів захопити кількох язиків.

23 травня 1571 року до Москви підійшли як мінімум три земські полки та опричний «розряд»; за повідомленням Девлета Герая до Стамбула – всього 30 тисяч кінноти та 6 тисяч піхоти. У столиці були дві кам'яні фортеці – Кремль і Китай-город – а більша частина посаду на північ від них була захищена ровом та земляним валом із дерев'яним палісадом. Земські полки стали у Замоскворіччі та Заяуз’ї – з південного боку міста, де не було жодних укріплень. Бєльський, ймовірно, розраховував у тісноті вуличного бою нейтралізувати переваги кримської легкої кінноти, з якою не наважився зіткнутися у відкритому полі.

Пізнього вечора до Москви підійшли головні сили Девлета Герая. Хан, як і Мехмед Герай за 50 років до нього, розбив свій намет біля царської резиденції Коломенське, а його сини Мехмед та Аділь розташувалися у Воробйових гір. Невеликі кримські загони та окремі фуражири розсипалися по передмістях, де шукали здобич і вступали в короткі сутички з московськими військами, але настання ночі поклало цьому кінець.

Вирішальна битва була відкладена до наступного дня.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.