«Путін їздить до Криму, щоб набиратися злої волі». Що стоїть за поїздкою президента Росії в Керч

Президент Росії Володимир Путін 20 липня прибув у Керч, щоб взяти участь у церемонії закладки бойових кораблів для ВМФ Росії на суднобудівному заводі «Залив». Міністерство закордонних справ України висловило протест у зв'язку з черговим неузгодженим з Києвом приїздом Путіна до анексованого Криму.

Водночас підконтрольний Росії Верховний суд Криму призначив на 23 липня перше засідання по суті у кримінальній справі стосовно голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова. Про те, як Меджліс оцінює візит російського президента до Керчі, чому його голова ухвалив рішення захищатися в підконтрольних Росії судах і чи відбудеться анонсований навесні «Марш на Крим» українських та європейських політиків, в ефірі Радіо Крим.Реалії ведуча Катерина Некреча говорила з Рефатом Чубаровим і журналістом з Криму Давидом Аксельродом.

‒ Почнемо з візиту Володимира Путіна в Керч. Давиде, наскільки цей приїзд російського президента виявився значним для кримчан?

Аксельрод: До таких візитів у Криму звикли. Якщо раніше поїздка президента Росії на півострів сприймалася як подія, то зараз це перейшло в розряд буденності. Можна судити про це за соцмережами, за реакцією людей на вулицях. Керч ‒ відокремлене географічно місто, тому там, можливо, жвавіше сприймаються такі події, але для півдня, центру та інших частин Криму візит Путіна ‒ регулярне явище.

‒ Які його заяви в Керчі ви б виділили?

Аксельрод: Переважно, йшлося про кораблі, флот. Путін повідомив, що Росія збирається підтримувати боєздатність свого флоту, робити його сучасним тощо. На кримських сайтах писали, що кораблі, закладені в Керчі, послужать аналогом французьким «Містралям», у постачанні яких Москві відмовили саме після подій 2014 року. Втім, поки повідомлень про характеристики майбутніх кораблів не було. З цієї канви виразно виділялася заява про акцію «Безсмертний полк» ‒ щодо того, що її вирішили перенести на 2021 рік. В іншому я не сказав би, що Путін зробив гучні заяви.

Президент Росії Володимир Путін на суднобудівному заводі «Залив» у Керчі, 20 липня 2020 року

‒ Дякую, Давиде. Рефате-ага, навіщо, на вашу думку, Путін приїхав до Криму цього разу?

Чубаров: Відповідаючи кілька років тому на таке саме запитання, я сказав, що злочинця завжди тягне на місце злочину. Я думаю так і сьогодні. Є багато причин для його поїздок, але одна з них ‒ надія на те, що вчинений ним у 2014 році злочин і цього разу допоможе йому. Путін їздить до Криму, щоб набиратися злої волі... А взагалі поїздками на тимчасово окуповану територію півострова він намагається вирішувати відразу декілька завдань. Деякі з них мають зовнішній напрямок, деякі звернені всередину, в російське суспільство.

‒ Що ви маєте на увазі під цими двома напрямками?

Чубаров: Те, що світ поблажливо ставиться до такого роду цинічних і демонстративних кроків російського президента та його оточення, стимулює подальшу агресію Росії проти своїх сусідів. Ось вам і зовнішня задача ‒ ще раз показати світу, що Росія й особисто Путін не будуть дотримуватися норм цивілізованого співжиття, які передбачені міжнародним правом. З іншого боку, у самій Росії все досить погано, і російському президенту треба дати певні меседжі. Менше за все це пов'язане із закладкою якихось кораблів. Ми бачимо, що зараз у Хабаровську тривають масові акції протесту, і якби Путін думав про користь для своєї країни, він поїхав би в ті краї і вивчив би ситуацію, яка, поза всяким сумнівом, його турбує. Однак він боїться це робити. Взагалі, як мені видається, Путін у цьому світі найбільше боїться свого народу. Він відчуває, що можливостей контролювати російське суспільство у нього все менше. Мені здається, Путін відмовився від проведення акції «Безсмертний полк» цього року, тому що боїться її перетворення на протести, як у Хабаровську.

‒ Наш слухач цікавиться: якими силами російська влада збирається збудувати військові кораблі саме на керченському заводі «Залив»?

Чубаров: Я добре знаю цей завод, я бував там до окупації. За ці сім років ми не помічали, щоб Росія забезпечила його сучасним обладнанням. Але мені видається, що Москва за звичкою завжди береться за такі завдання, на які необхідно спрямувати величезну кількість грошей. Зараз під ці закладені кораблі росіяни почнуть виділяти ресурси, щоб підготувати завод ‒ і чим більше буде грошей, тим краще буде для оточення Путіна. Є й інші заводи, наприклад, у Санкт-Петербурзі, де можна було б закласти такого роду військові кораблі. Але це зробили саме в Керчі, де немає умов, щоб спрямувати на це дуже багато грошей і більше вкрасти... Взагалі, Росія окупувала Крим не для того, щоб вирішити проблеми його жителів, зокрема й етнічних росіян, а для створення військового плацдарму, звідки вона могла б ставити нові умови тим країнам, які Кремль відносить до своїх ворогів. Севастополь став базою для російських експедицій до Сирії, Лівії. Так Крим втягують в усе нові й нові військові авантюри.

‒ Ще два запитання від іншого слухача. По-перше, чи готові в Україні до подальшого нападу Росії, зокрема з Криму? По-друге, чи немає все ж в української влади планів відновити подачу води на півострів?

Чубаров: Дякую за запитання. Напевно, жодна держава не буває абсолютно готова до війни, до вторгнення на її територію. Особисто я не можу сказати, що Україна готова до війни, однак такого, як було в 2014 році, українська держава та суспільство не допустять. Окрім того, будь-яке вторгнення ззовні з боку Росії буде розширенням форм війни, яка вже й так ведеться, яка і так вже триває сьомий рік. Що стосується води, я в черговий раз хочу нагадати: для населення Криму її вистачає. Бракує її для господарської діяльності, для військових гарнізонів, для тих же військових кораблів. Водночас Росія за допомогою репресій і переслідувань намагається максимально вигнати з півострова кримських татар, етнічних українців й одночасно переселити туди своїх громадян. Сотні нових будинків, зрозуміло, вимагають інфраструктури та води. Ось на це ми дніпровську воду давати не будемо. Будь-хто може заспокоїтися: вона прийде в Крим у перший же день після виходу останніх російських солдатів... Звичайно, я багато чого не знаю про різні сторони, які намагаються тим чи іншим чином впливати на українську владу. Але я знаю одне: будь-яка влада, будь-який політик, який завтра дасть команду відкрити шлюзи на дамбі Північно-Кримського каналу, не буде довго перебувати у своїх кабінетах ‒ народ змете. Постачання води в умовах окупації, без чіткої фіксації того, що буде з Кримом, фактично означає згоду на відчуження української території і визнання спроби анексії з боку Росії. Це буде початком дезінтеграції України.

‒ Не можемо також не поставити вам запитання щодо кримінального переслідування, яке ініціювали російські силові органи в Криму проти вас і лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Слідчий комітет Росії звинувачує вас в «організації масових заворушень», а також «публічних закликах до порушення територіальної цілісності Росії». Наскільки нам відомо, ви ухвалили рішення захищатися через свого представника в російських судах у Криму. Чому? Чи не розглядали варіант взагалі не реагувати на це?

Чубаров: У Росії немає судових розглядів як таких. Є ті умови, які заздалегідь ставлять спецслужби, а суди затверджують. Коли ми говоримо вже про окупований Крим, то тут суди лише виконують вказівки як Слідчого комітету, так і Федеральної служби безпеки. Безумовно, можна було просто махнути рукою на ці кримінальні справи. Однак наша участь у судах дає нам можливість отримувати інформацію з документів, сфальсифікованих окупаційною стороною. Це не для того, щоб дійти до Європейського суду з прав людини ‒ хоча, безумовно, ми це будемо робити, ‒ а щоб зафіксувати злочини слідчих, суддів, лжесвідків, лжепонятих тощо. Через суди ми будемо діставати їх до самого останнього моменту.

‒ Щодо ваших планів провести «Марш на Крим» через адмінкордон, який мав відбутися 3 травня, але був перенесений на невизначений час через пандемію коронавірусу?

Чубаров: Зараз немає активної роботи, оскільки ми не знаємо, яким буде сполучення між державами. Йдеться не про сполучення між материковою Україною та окупованим Кримом ‒ йдеться про поїздки між Україною та Польщею, Чехією, балтійськими країнами... Наша логіка полягає в тому, що потрібно реалізовувати рішення різних міжнародних організацій з питання тимчасово окупованого Криму ‒ зокрема ОБСЄ та ООН. Проте багато наших партнерів не змогли сказати: «Так, ми з вами йдемо». У нас мало представників різних країн, які погодилися йти ‒ більше десяти. Але у нас є 450 народних депутатів України... Ми хочемо, щоб цей марш був успішним, і це залежить від дуже багатьох чинників ‒ і в першу чергу, це фактор внутрішньої мобілізації українського політикуму. Якщо це буде марш тільки кримських татар, він приречений на невдачу. У нас має бути підтримка як мінімум європейського, американського та канадського політикуму. Давайте будемо дивитися за ситуацією.

(Текст підготував Владислав Ленца)