Викрадення людей стали системною та скоординованою практикою як інструмент контролю Росії на окупованій території України. Таких висновків дійшли представники кількох правозахисних організацій за підсумками комплексного дослідження, присвяченого насильницьким зникненням в анексованому Криму, захоплених частинах Херсонської та Запорізької областей. Про типові сценарії викрадень, роль російських силових структур у цих процесах, два рівні «приховування» відомостей про жертв зникнень, а також про те, що відбувається з людьми після викрадення – читайте у цьому матеріалі.
Доповідь була підготовлена експертами двох українських Домів прав людини та ГО «Кримський процес» на базі задокументованих свідчень жертв насильницьких зникнень, а також їхніх родичів. Крім того, до переліку джерел дослідження увійшли експертні інтерв'ю з представниками організацій, які спеціалізуються на питаннях насильницьких зникнень, аналіз інформації з відкритих джерел, відеоматеріалів та офіційних відповідей органів окупаційної влади.
Везуть у невідомість
«Особи, які здійснюють викрадення, як правило, діють групами, використовують транспортні засоби без розпізнавальних знаків, а також інші елементи маскування. Відеоматеріали з камер спостереження, зокрема у справах Ірини Данилович та Ервіна Ібрагімова, демонструють високий рівень координації, швидкість дій і мінімальний час перебування на місці подій», – зазначають автори доповіді. І доходять висновків, що такі ознаки виключають випадковість та вказують на професійний характер операцій.
Також вони зауважують, що характерними ознаками виконавців є чорна або камуфляжна форма без шевронів, балаклави, озброєння автоматами, а також часто категорична відмова називати себе та повідомляти причини затримання.
При цьому найтиповішим сценарієм є викрадення з дому після обшуку та вилучення всіх цифрових носіїв, а також документів. Жодних паперів із описом підстав особи, що проводять обшук, як правило, не залишають. Викликати адвоката не дозволяють. Жертву зникнення везуть для «перевірки» без уточнення відомостей про те, куди везуть і в якому процесуальному статусі. Після цього людина зникає, а силові структури та пенітенціарні установи заперечують свою причетність до викрадення.
Співробітники ФСБ затримують громадян із проукраїнською позицією в анексованому Криму, березень 2025 року
Серед інших поширених методів насильницьких зникнень експерти виділили викрадення на блокпостах, на вулиці або з автомобіля. Досить часто автовласників викрадають із залученням співробітників ДПС, які зупиняють потрібний транспорт.
«Після зупинки під’їжджає мікроавтобус із людьми в масках, які пересаджують жертву. Застосовуються мішок на голову, заклеювання скотчем, фізичне насильство під час транспортування», – описують цю практику автори дослідження.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:
«Місцеперебування... відоме». Куди в анексованому Криму зникають люди?Хто за цим стоїть?
Примітно, що всі джерела одностайно вказують – ключовим виконавцем операцій зі зникнень є Федеральна служба безпеки РФ. Аналіз офіційних відповідей окупаційної влади показав, що «всі відомі випадки були здійснені представниками ФСБ РФ – переважно співробітниками Управління ФСБ по Республіці Крим та м. Севастополю, окремі випадки – представниками Прикордонного управління ФСБ та невстановлених підрозділів ФСБ Росії». Також експерти відзначили зв'язок деяких викрадень із появою в окупованих регіонах оперативних груп ФСБ із Москви.
Новий слідчий ізолятор у Сімферополі. Анексований Крим, 2023 рік
Складена правозахисниками карта ключових місць тримання викрадених на окупованих територіях півдня України теж слугує підтвердженням провідної ролі ФСБ у процесах насильницьких зникнень. Серед встановлених місць, куди доставляють викрадених – підвальна в'язниця у будівлі кримського Управління ФСБ, слідчий ізолятор №2 Сімферополя, який у доповіді визначають як повністю підконтрольний ФСБ, а також підвальні приміщення на Запорізькій атомній електростанції, що перебуває під контролем «Росатома» та ФСБ.
Заборона ФСБ їхати в Енергодар в окупованій частині Запорізької області України. Колаж
Узгодженість мовчання
Про те, що насильницькі зникнення є не випадковими «перегинами на місцях», а єдиною скоординованою політикою, свідчить узгодженість різних відомств на всіх рівнях, коли справа доходить до надання відомостей про викрадених.
«Одним із найпереконливіших доказів системності насильницьких зникнень є злагодженість, з якою всі органи окупаційної влади приховують інформацію від родичів зниклих», – констатують дослідники.
При цьому вони визначили, що існує два рівні приховування. На першому рівні правоохоронні органи на окупованій території ігнорують звернення родичів про викрадення. Замість повноцінного розслідування співробітники поліції відмовляються порушувати кримінальні справи. А співробітники військово-слідчих відділів, до яких надходять деякі матеріали, взагалі ігнорують запити родичів – за весь час дослідження від військових слідчих не зафіксовано жодної змістовної відповіді.
Співробітник ФСБ супроводжує затриманого до будівлі управління ФСБ в анексованому Криму, грудень 2022 року
На іншому рівні приховування – ФСБ – російська спецслужба заперечує свою причетність до викрадень. У відомстві або посилаються на захист персональних даних, або просто стверджують, що затримання викрадених у встановленому законом порядку не проводилося. При цьому у ФСБ ніколи не відповідають на запити про затримання в «не встановленому законом порядку». На будь-які звернення представники російської спецслужби незмінно реагують одним і тим самим шаблонним текстом. Наприклад, в одному з кейсів зафіксовано 10 однотипних відповідей відомства за вісім місяців викрадення.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:
«У списках не значиться»: чому викрадення кримчан стали безкарними за російської владиКатування, зізнання та легалізація
Автори доповіді зазначають, що не менше 90 відсотків викрадених піддаються катуванням. У переважній більшості задокументованих випадків тортури застосовуються вже на ранніх етапах після викрадення, часто у перші години або дні перебування особи в умовах ізоляції. Таким чином, застосування насильства є заздалегідь запланованим елементом системи, а не реакцією на поведінку затриманих, резюмується в доповіді.
«Катування використовуються для швидкого психологічного та фізичного зламу особистості, створення стану повної підконтрольності та усунення будь-якого опору. Методи катувань стандартизовані та повторюються незалежно від особистості затриманого або регіону, що є додатковим свідченням інституційного характеру цієї практики», – йдеться у тексті дослідження.
Катування, ілюстративне фото
Також правозахисники відзначають загальний підхід, за якого спочатку людину викрадають і утримують без жодних правових підстав, а після отримання необхідних «зізнань» – офіційно затримують і висувають обвинувачення. При цьому особливе занепокоєння викликає практика примусу жертв назвати п'ятьох осіб із проукраїнською позицією, щоб припинити катування. Такі методи, на думку експертів, мають колосальний руйнівний ефект для довіри в місцевих громадах, що і є однією з цілей окупаційних сил.