Сельджуцьке вторгнення в Крим

Спеціально для Крим.Реалії

Хронологія Криму майже повністю складається із спірних дат. Найчастіше зустрічаються по два-три датування, але вторгнення сельджуків на півострів і взяття ними Судака в цьому випадку рекордсмен – існує ледь не дев'ять різних дат цієї події. То коли ж вона сталася насправді?

За останні сто років так чи інакше називалися такі дати сельджуцького захоплення Судака: 1217, 1221, 1222, 1223, 1225, 1226, 1227, 1228, «до 1239» року, хоча найчастіше дослідники об'єднували кілька дат. Я прочитав щонайменше по одній роботі прихильників кожного датування і готовий запропонувати ту реконструкцію подій, яка мені видається найбільш логічною.

У 1214 році, після невдалої війни з турками-сельджуками, Трапезундська імперія втратила Синоп і визнала себе васалом Румського (Іконійського) султанату. Імператор був змушений щорічно платити данину та виставляти війська за наказом султана. У 1223 році нові правителі обох держав переуклали договір, мабуть, на старих умовах. Кримські володіння Трапезунда – Ператія – також опинилися під номінальною владою Руму.

Однак не встигло висохнути чорнило на документі, як договір було порушено. У 1225 році корабель, що йшов з Херсона в Трапезунд, через хвилювання на морі сховався в гавані Синопу. Раїс (управитель) міста на ім'я Етум захопив і пограбував корабель, а команду затримав. Це в жодному разі не був випадковий акт піратства, оскільки корабель перевозив щорічну данину Херсона і «Кліматів Готії», тобто решти Криму (і, ймовірно, Тамані). На його борту був Олексій Пактіар – трапезундський архонт димосія (скарбник) – і деякі херсонські чиновники.

Виглядає найбільш логічним міркування, що новий імператор Андронік Гід всупереч договору не платив належну данину султану, тому Етум і вирішив компенсувати «нестачу» своєму суверену Ала ал-Діну Кайкубаду I. І одним захопленням раїс не обмежився – він «після того відправив озброєні кораблі проти Херсона і дуже спустошив його країни» (тобто околиці; саме місто взяте не було). Ймовірно, Етуму видалася недостатньою сума, яку він захопив.

Захоплення корабля з податками мало б наслідком міждержавну кризу, але напад на Крим призвів до початку відкритої війни. «Коли трапезундці про це дізналися, зважився й цар на заподіяння шкоди варварам і порушення договорів із султаном, бо й правитель Синопи завдав такої шкоди».

Захоплення корабля сталося, скоріш за все, восени – раз він віз річні податки і сховався в гавані від шторму, та й у сельджуків був час напасти на Херсон. Тож акція у відповідь відбулася навесні наступного, 1226 року – трапезундський флот висадив десант в порту Каруса за 50 км від Синопу. Греки грабували тамтешні землі й захоплювали кораблі вздовж узбережжя, вбиваючи та беручи в полон їхні команди. Як наслідок, «їхні родичі та капітани кораблів повстали проти раїса». Етум обміняв полонених сельджуків на трапезундський корабель із командою та грошима, а також повернув усе награбоване у «Кліматах Херсона».

Але цим справа не закінчилася – східні джерела повідомляють, що й саме місто Синоп було захоплене греками (ймовірно, саме внаслідок повстання всередині міста). Цього султан стерпіти не міг. У 1227 році сельджуцькі війська перейшли в наступ у відповідь, захопили низку трапезундських фортець, потім осадили з суші та моря Синоп, і не пізніше літа 1228 знову взяли місто (рік і місце в Ібн ал-Асіра, та ж дата, але без назви міста у Шихаба ал-Діна Насаві).

Саме тому, доки не буде заперечений рік повернення Синопу під владу Руму, я не можу прийняти жодного з ранніх датувань сельджуцького вторгнення в Крим. Так, у Ібн ал-Бібі розповідь про вторгнення в Крим вміщена до опису походів сельджуків на Кілікію, які сьогодні датуються 1226 роком, але в самому тексті дати немає, тож тут можливі різні інтерпретації. Навіть якби у султана і був плацдарм для організації морського походу на півострів десь поза Синопом (що ще треба довести), малоймовірно, що він залишив би в тилу важливе вороже місто і ризикував би заради другорядного Судака. Це суперечить базовим правилам воєнного мистецтва.

І навпаки, прийняття 1228 року як дати походу до Криму дозволяє багато чого пояснити. По-перше, взяття Синопу одночасно і вивільняло велику сухопутну армію, і надавало відмінну тилову базу флоту. По-друге, дозволяло жителям Сугдеї підготуватися до вторгнення.

Отже, за Ібн ал-Бібі, до двору Кайкубада прибув купець, спокушений добрими умовами торгівлі в країні кипчаків, зі скаргою, що на «переправі Хазарській» (Керченська протока?) на нього напали і відібрали товари. Розгніваний султан наказав спорядити військо на чолі з еміром Хусам-ад-Діном Чупаном (Чобаном) і послати у бік Судака. Ймовірно, після розграбування околиць Херсона трапезундська влада в Криму взялася за реквізицію майна купців із ворожої країни. Втім, не виключено, що ця скарга – лише риторичний прийом.

Коли сельджуцьке військо, «ідучи до Хазарії, пройшло море», жителі Сугдеї відправили до Хусам-ад-діна посла з пропозицією виплатити штраф у 50 тисяч динарів, якщо султан незадоволений сплатою мит, або надати допомогу у війні з русами. Одночасно городяни послали гінця до неназваного половецького хана, а той повідомив якогось князя русів. Хан і князь зібрали спільне військо з 10 тисяч вершників і чекали на результат переговорів.

І тут постає питання – а навіщо жителям закликати на допомогу половців, щойно побачивши сельджуків? Найбільш логічна відповідь – тому що в цей момент між Румом і Трапезундом вже йшла війна, тож до міста наближався не просто чужий, а саме ворожий флот.

І ще одна обставина. Нехай половці кочували в одному денному переході від Сугдеї, але найближчий князь русів із дружиною був у Олешші, в гирлі Дніпра (Тмутаракань вже 100 років не належала Русі). 250 км тренований половецький гонець міг проскакати за два дні, але кінна рать русів назад йшла б ще три-чотири дні. І це ми не рахуємо часу на збір військ. Неможливо повірити, що сельджуки щонайменше тиждень, якщо не півтора, стояли на рейді на кораблях, доки до їхніх ворогів йшло підкріплення. А от якщо прийняти версію, що похід на Судак став продовженням синопської кампанії, тоді все встає на свої місця – городяни послали за підмогою заздалегідь, ледве дізнавшись про падіння Синопу та виступ сельджуцького флоту.

Чупан передбачувано відкинув штраф і наказав своїм солдатам висаджуватись на берег. До півночі тривав бенкет командирів, а ранком половці та руси підійшли до передових сельджуцьких постів. Перший день битви не приніс успіху жодній зі сторін, але на другий нападники здобули переконливу перемогу, а розбиті половці втекли.

Князь русів, залишившись один, визнав себе васалом султана і передав Чупанові коней, лляні тканини та 20 тисяч динарів. У відповідь емір вручив княжому послу грамоту, «складену в дружніх висловлюваннях», та подарунки (включаючи халат та шиту золотом шапку). Після цього більша частина трофеїв була відправлена до Синопу (ще одне підтвердження того, що війна у південному Причорномор'ї передувала війні у північному).

За тиждень Чупан пішов на штурм Сугдеї. «Рано-вранці почалася битва, з жорстокістю билися з обох боків. На другий день бій відновився з новою силою. Обложеним містом були введені в бій піхота та кіннота; билися нафтою, луками, стрілами та камінням. Хусам-ад-дин, згідно з військовим звичаєм мусульман, заманив уявною поразкою війська противника вдалину від міста, а потім рішучим натиском погнав їх до міста і розбив». Судак капітулював, його мешканці віддали завойовникам більшу частину майна. Султан дозволив пробачити населення за умови ісламізації Сугдеї та взяття в заручники кількох юнаків з-поміж найбільш іменитих городян.

«Війська набули парадного вигляду. Був приготовлений багато оздоблений мінбар, глава емірів поклав на голову священний Коран, покладений на золоте блюдо, взяв у руку султанський штандарт. Так із урочистістю увійшли до міста. На високому місці міста муедзин промовив заклик до молитви; розбили християнський дзвін і менше ніж за два тижні збудували чудову соборну мечеть. Встановили у місті посади муедзина, хатіба та каді». Так було зведено, можливо, першу в Криму мечеть. На жаль, скоріш за все, вона до наших днів не дожила.

Потім Чупан залишив у Сугдеї невеликий гарнізон та відплив на батьківщину.

Фінал історії настав восени 1230 року. Сельджуцька армія вторглася в метрополію і взяла в облогу Трапезунд. Але грекам вдалося не просто розгромити противника, а й захопити у полон ворожого полководця – царевича Гійяса ал-Діна. Він був відпущений в обмін на підписання мирного договору – кордони залишалися колишніми (тобто Синоп – румським), але васальна залежність імператора від султана анулювалася разом з усіма взятими раніше зобов'язаннями. Найімовірніше, саме тоді сельджуцький гарнізон залишив Сугдею.

Але хоча перебування турок-сельджуків у Криму було короткочасним, їхній культурний вплив на півострові відчувався ще дуже довго. Від порталу мечеті Узбека до дюрбе Хаджі Герая – всі визначні будови прикрашені особливим орнаментом – «сельджуцьким ланцюгом». І лише пізніше на кримськотатарській культурі почне позначатися османський вплив.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.