В'їзд до анексованого РФ Крим заборонений Валіду з позивним «Крим» на 30 років. Він народився на Херсонщині і з 2012 року жив у Криму. Під час анексії ФСБ, розповідає, його викрали біля під'їзду власного будинку. Били, катували, близько двох тижнів незаконно утримували в СІЗО, а потім вивезли на КПП «Армянськ» і заборонили повертатися до окупованого Криму.
Після цього Валід добровольцем пішов на фронт. Далі був Іловайськ, Донецький аеропорт, Піски. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Валід звільняв рідну Херсонщину. В окупованому Херсоні був його батько.
Зараз його підрозділ відбиває атаки російських військ у Костянтинівці Донецької області. Валід каже, що як тільки армія Росії зможе закріпитися в крайніх будинках, це стане початком кінця Костянтинівки.
Чому Валід вважає, що Росія так просто не віддасть Крим? Чого найбільше він боявся, коли його батько був в окупованому Херсоні? І чому не звільняється зі служби, незважаючи на те, що у нього четверо дітей? Про це – у матеріалі Крим.Реалії.
Валід народився і виріс у Херсонській області. 10 років прожив за кордоном, а у 2012 році повернувся в Україну і переїхав до Криму. Працював у службі безпеки кримськотатарського телеканалу «ATR» у Сімферополі.
Під час анексії Криму він залишався на півострові. Супроводжував журналістів, які висвітлювали події тих днів, возив їжу в заблоковані військові частини. 26 лютого був на мітингу під Верховною Радою Криму. Каже, що тоді його найбільше зачепила кількість людей, які підтримали окупацію Криму.
Вони мені сказали, що я маю поїхати до церкви, прийняти хрещення і тоді мене відпустять
«Я кожного дня майже був у центрі. На жаль, відверто кажучи, було достатньо людей, які ходили з цими стрічками на лацкані одягу, цими триколорами. Це були сім'ї, діти. Було видно, що все одно серед місцевого населення було багато тих, хто, нібито, чекав на Росію і був цьому радий, на жаль», – каже Валід «Крим», командир роти безпілотних авіаційних комплексів 28 ОМБр.
16 березня, у день проведення заходу, названого Росією референдумом, Валіда викрали співробітники ФСБ прямо біля під'їзду його будинку.
«Одразу мішок на голову, в машину, кайданки, і навіть одягли на мене ще бронежилет, незрозуміло чому. І відвезли до будівлі СБУ на бульварі Франка. Зараз там ФСБ. Це були не просто ФСБшники, а саме ФСБ, яка працювала по Північному Кавказу і по Сирії. Тобто, вони працювали, так би мовити, по мусульманському і кримськотатарському фактору на півострові. І для таких дій у них залучаються люди, які в цьому розбираються», – пояснює Валід.
Валід у Криму (фото з особистого архіву)
Причину затримання Валіду не пояснювали, але він розумів, що це сталося через його проукраїнську позицію, а також релігійні погляди. Валід – мусульманин.
Наш перший бій – це був Іловайськ, це було таке хрещення
«У нас був соціальний проєкт, ми друкували релігійну літературу і роздавали її безкоштовно серед кримських татар. Друкували Коран. І, напевно, десь через це. Вони мені сказали, що я маю поїхати до церкви, прийняти хрещення і тоді мене відпустять. Я розумів, що це все маячня. І вони мені сказали, що їм потрібно зі мною зняти кіно, що я маю сказати те, що їм потрібно. Вони повинні відзвітувати, що, мовляв, виконали роботу. Ідея була така, що я мав сказати, що я, типу, знайомий із кримськотатарським соціумом, що я можу організувати приїзд бойовиків із Сирії, винайняти для них тут житло, і що вони у взаємодії з українськими націоналістами та представниками Меджлісу кримськотатарського народу, разом мали якусь бучу замутити, якийсь спротив, партизанщину», – згадує Валід.
Три доби, розповідає він, російські спецслужби утримували його в підвалі. Катували струмом, били та імітували розстріли. Незабаром перевезли до СІЗО і влаштували судилище. Валід згадує, що коли його привезли до Київського районного суду Сімферополя, вирок уже був готовий.
«Там уже лежав надрукований вирок, що «мене зловили п'яним у центрі міста, що я лаявся матом. І в рюкзаку в мене знайшли пляшку горілки, Коран і ніж». Такий стандартний набір екстреміста. Розумієте, наскільки це абсурдно. І мені дали арешт на 15 діб», – каже військовий.
У кожній ДРГ групі були представники кримського «Беркута», які володіли українською мовою і непогано знали Київ
У СІЗО Валіда утримували понад два тижні, відпустили 1 квітня. Співробітники ФСБ вивезли його на КПП «Армянськ» і сказали, що в'їзд до окупованого Криму йому заборонений на 30 років. Валід спочатку повернувся до рідного Херсона, а потім приєднався до добровольчого батальйону «Крим», який увійшов до складу полку міліції особливого призначення «Дніпро-1». З полігону добровольці одразу поїхали в Іловайськ.
«І наш перший бій – це був Іловайськ, це було таке хрещення, як кажуть. В Іловайську ми були два тижні, з 17 серпня і вже до виходу, тобто, ми виходили з цього коридору. Ми були першою групою, яка вийшла своїми силами, ми не потрапили в полон, ми вирвалися з боєм, через усі ці три кільця оточення, ще дали бій потім їм. І ми доїхали аж до Новокатеринівки, там дали їм бій, сховалися. Там було болото, ми просто сиділи по груди в болоті, в очереті, і чекали на сутінки, коли вже сонце сіло, ми вийшли. Нас зібралася група 45 людей, там була така збірна солянка. Там були і «Дніпро-1» – 11 людей, і з 93-ї бригади, я вже не пам'ятаю, нас було 45 людей, і четверо були важкі 300-ті, ми їх всю ніч тягнули», – згадує військовий.
Валід на фронті в Донецькій області, 2015 рік (фото з особистого архіву)
З осені 2014 до літа 2015 року Валід двічі був поранений. Воював у Донецькому аеропорту, Пісках. Улітку 2015 року він офіційно звільнився і повернувся до цивільного життя. До армії знову прийшов, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Він вивіз дружину і трьох дітей до румунського кордону, а сам поїхав захищати Україну. Перші п'ять днів він працював в урядовому кварталі в Києві. Деталі не розголошує, але розповідає що ворог добре підготував свої диверсійні групи.
Із батьком я не спілкувався весь час. Взагалі, навіть жодної смски
«Ми там ночували і працювали по урядовому кварталу, по тих групах, які там були. Подробиць не розкриватиму. Не можу. Я вам можу сказати, що в кожній ДРГ групі були представники кримського «Беркута», які володіли українською мовою і непогано знали Київ. І була група спеціальна, яка працювала в урядовому кварталі з нашого боку. Але все ж таки, потім, читаючи повідомлення від хлопців, які працювали в полях під Києвом, я не витримав і відпросився. Сказав, що не можу тут, що хочу туди, до них», – каже Валід.
Добровольцем воював у Київській області, у складі 3 полку Сил спеціальних операцій, виконував різні завдання – від блокування російських груп до прикриття української артилерії та супроводу пілотів.
«Це було або блокування пересування їхніх груп. Десь була інформація, що вони зайшли кудись, на фермі засіла їхня група. Або пошук таких груп і знищення їх, або коригування артилерії на них. Потім додалося, ми це називали «мобільна артилерія». Тобто ми, припустимо, сідали в «Хаммер», чіпляли гармату, виїжджали десь на вказану точку, звідти відпрацьовували і знімалися звідти», – розповідає Валід.
Після відступу російської армії з Київської області Валід офіційно мобілізувався до лав 73 центру Сил спеціальних операцій і поїхав у рідну Херсонську область, яка на той момент була частково окупована російськими військами.
«Оскільки у мене в Херсоні був батько в окупації, то я хотів на південь. Якщо воювати, то мені південь був ближчий, тому що південь – це ближче до Криму, тому що там рідний Херсон, там рідний Крим. Для мене було логічно, що я хочу туди», – каже військовий.
Валід в Антонівці після звільнення від російських військ (фото з особистого архіву)
Їхній підрозділ займав позиції поблизу села Давидів Брід, на межі Херсонської та Миколаївської областей. Із батьком тоді Валід не спілкувався, щоб не наражати його на небезпеку.
«Із батьком я не спілкувався весь час. Взагалі, навіть жодної смски, взагалі нічого принципово, щоб не підставляти його, бо я розумів, що подивляться просто за прізвищем. Зрозуміють, що це мій батько, і ще згадають мені за Крим. Я не хотів його підставляти. І я у фейсбуці щось публікую, він бачить, значить знає, що я живий. Я бачу, що він бачить, ставить лайк, значить у нього все нормально. Все, мені цього було достатньо», – згадує Валід.
«Хлопці, ви наші?». Українською. Я кажу: «Наші, наші»
Рідну Херсонщину Валід звільняв у складі 28-ї окремої механізованої бригади імені «Лицарів Зимового Походу», куди перевівся ще восени 2022 року. У цій бригаді він служить досі. Каже, вони одні з перших заходили в Херсон і селище Антонівка.
«Я служив у розвідувальному взводі, ми були розвідкою одного з батальйонів, одразу зібрали невелику групу, 8 осіб, і пішли на Правдине, зачищати. Зайшли в Правдине, ми побачили, що позиції порожні, покинуті. Там, де ще вчора вони стояли, ми їх бачили в бінокль, зараз там порожньо. Місцеві вийшли, сказали, що росіяни вночі знялися, ми зрозуміли, що вони відступають. Ми поїхали через Білозерку і зайшли в Херсон з боку Шуменського мікрорайону. Побачили, що порожньо, місцеві вже виходили з прапорами, казали, що росіяни знялися, і ми так доїхали до самої Антонівки», – розповідає командир роти.
В Антонівці російської армії вже теж не було, українських військових зустрічали місцеві жителі.
«І коли ми йшли цією центральною вулицею, я бачив, як у хвіртках, у щілини, через паркан дивляться місцеві жителі. А потім одна жінка вийшла і каже: «Хлопці, ви наші?». Українською. Я кажу: «Наші, наші». І все, у неї сльози, вона плаче, давай кричати, вийшли місцеві з прапорами. Такі були дуже емоційні моменти. Це дуже запам'яталося», – згадує Валід.
Перша зустріч із батьком після звільнення Херсона (фото з особистого архіву Валіда)
Але найбільше Валід поспішав побачити батька. Вдома його не було, син поїхав до нього на роботу.
Наша бригада перебуває там уже три роки. І за весь цей час – не було жодної ротації
«Він був у шоці, там були обійми, сльози., були важкі моменти. Важкі емоційно, але радісні. Для мене було головне, що він був цілий, що з ним нічого не сталося. Я найбільше переживав, що до нього прийдуть ФСБшники питати про мене. Я за це найбільше боявся, що вони можуть йому щось зробити, щоб мені тим самим «насолити». До нього не приходили, слава богу, нічого не було», – каже Валід.
Понад два тижні після звільнення Херсона бригаду перекинули на Донбас під Бахмут. З кінця 2022 року і дотепер вони залишаються на цій ділянці фронту.
«Наша бригада перебуває там уже три роки. І за весь цей час особисто в моєму батальйоні не було жодної ротації. Нас жодного разу не виводили. Ми, я думаю, не єдині такі, таких підрозділів багато. Але ось жодного разу нас не виводили ні на злагодження, ні на доукомплектування, ні на ротацію, нічого. Усі три роки ми перебуваємо там, безпосередньо на передовій», – розповідає військовий.
Якщо ворог зайде в ці будинки, це буде по суті початком кінця Костянтинівки
Під час штурмових дій біля селища Курдюмівка на Бахмутському напрямку в липні 2023 року Валід отримав осколкове поранення в шию і руку. Руку лікарі буквально зібрали по частинах. Два місяці реабілітації – і він знову повернувся на фронт. Зараз Валід – старший лейтенант і командир роти безпілотних авіаційних комплексів 28 бригади.
«Основний напрямок – розвідка, ураження. Як каже мій комбат, 80% роботи батальйону зі знищення живої сили противника і техніки роблять пілоти. Тобто, навантаження божевільне. Зараз там майже не працюють міномети, майже не працюють інші вогневі засоби, тому що міномет вистрілить один-два рази, його одразу засічуть і туди полетить усе, що в них є. Тому зараз працюють переважно пілоти», – пояснює Валід.
Валід у Донецькій області
Його підрозділ зараз перебуває в Костянтинівці в Донецькій області, яку намагаються захопити російські війська.
Якби чоловіки усвідомлювали свій обов'язок, то у нас би не було проблем із мобілізацією
«Зараз росіяни вже намагаються зайти і закріпитися в цих крайніх будинках у приватному секторі Костянтинівки. І якщо ворог зайде в ці будинки і там зможе закріпитися, це буде дуже важко, це буде по суті початком кінця Костянтинівки. Тому що вибити буде дуже важко. І тому зараз уся наша увага і всі зусилля спрямовані на те, щоб не допустити, щоб ворог закріпився. Тобто, навіть якщо їм вдається дійти до цих крайніх будинків, ми їх знищуємо. Поки тримаємо. Але якщо ворог посилюватиме тиск, таких груп маленьких буде більше заходити, ми можемо просто не впоратися. Нас просто не вистачить, не вистачить людей і екіпажів, тому що немає людей. Раніше ми шукали дрони, а зараз, я не скажу, що з дронами стало краще, але зараз ми вже шукаємо людей на ці дрони. Нікому літати на цих дронах. Ви уявіть, як це в піхоті взагалі», – розповідає командир роти.
Валід міг не йти на війну, адже у нього четверо дітей. Однак, каже, цей варіант він навіть не розглядав. Додає, що особисто його не здаватися і вже майже чотири роки залишатися на фронті змушує не тільки дисципліна та мотивація, а головне – усвідомлення свого чоловічого обов'язку.
«У мене четверо неповнолітніх дітей. Старшому 13 років, а молодшому 6 місяців. Троє синів і донька. Я міг би не йти служити. У мене було троє дітей на початку повномасштабного вторгнення. Для мене це не питання, ви зрозумійте. Я не мислю цими критеріями. Я ж доброволець. Якби чоловіки усвідомлювали свій обов'язок, то у нас би не було проблем із мобілізацією», – пояснює Валід свою позицію.
Валід із дитиною в Криму (фото з особистого архіву)
Востаннє в рідному Херсоні Валід був у лютому цього року, на похоронах батька.
Росіяни за Крим боротимуться дуже сильно, тому що Крим для них – як діамант у короні
«Узимку. Був серцевий напад. Інфаркт був, він помер там. Я приїхав на військовій машині. Ми його ховали, щоб ви розуміли, з увімкненим РЕБом. Тому що в повітрі пищали FPV–дрон – це безпілотний літальний апарат, оснащений камерою, яка передає відеопотік у режимі реального часу на окуляри віртуальної реальності або монітор пілота. І це було на кладовищі, і було так холодно. Тільки близькі, близьке коло. Багато родичів не приїхали, тому що вони бояться банально їхати в Херсон», – розповідає Валід.
Російська армія щодня вже три роки поспіль знищує його рідне місто. Обстрілює артилерією, скидає КАБи на цивільні будинки, дронами полює за місцевими жителями. Йому боляче як за рідний Херсон, так і за Крим. Каже, коли він залишив Кримський півострів, його майно конфіскували, а в його квартирі оселилися невідомі йому люди.
«Я вважаю, що росіяни за Крим боротимуться дуже сильно, тому що Крим для них – як діамант у короні. Це такий вінець їхньої анексії або захоплення. Тому так просто Крим вони не віддадуть. У найближчій перспективі я цього не бачу, чесно кажучи. На жаль», – констатує військовий.
Валід каже, головне – зберегти державність. І додає, війна його привчила – не загадувати на майбутнє і особливо не мріяти. Хоча одне бажання у нього все ж таки є.
«Кожен вибух артилерії повертає тебе в реальність, де ти розумієш, що планувати щось особливо не має сенсу, тому що ти не знаєш, чи доживеш до завтра. Тому я вже все залишив на потім. Я нічого не загадую, нічого не планую. Поки мрія одна, щоб усе закінчилося, щоб зупинилася війна. Закінчилася війна», – каже Валід.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримський перекладач і його війна. Історія Яшара Фазилова