Від диверсії до наркотиків: як у Криму судять людей заради картинки для ЗМІ

Спочатку його називали «українським диверсантом», катували й навіть відзняли відео зі «свідченнями». «Роз'їжджаючи Кримом, збирав відомості про військову техніку, яка розташована тут», ‒ розповідали журналісти російських телеканалів про українського далекобійника Володимира Присича, транслювали кадри зізнання чоловіка. За версією російського слідства, він був членом групи диверсантів на чолі з Євгеном Пановим. Коли цю версію довести не вдалося й справа розсипалася, силовики використали план «Б». Присича звинуватили у зберіганні наркотиків, за що він і відбув покарання ‒ три роки в російській колонії.

А почалася ця історія з того, що в 2016 році Володимир з Харкова повіз до Криму меблі. Приїхав до Севастополя 12 серпня, простояв всю ніч у промзоні, а близько 10 ранку був затриманий російським ФСБ.

«Під'їжджає УАЗик «Патріот», вибігають звідти чотири людини у камуфляжі, викидають мене з кабіни. Зірвали з мене ремінь, зав'язали ним мені руки за спиною, наділи мішок на голову, завантажили в «газель» і повезли до Сімферополя», ‒ згадує той ранок Володимир Присич.

Через 12 годин його знову привозять до автомобіля. Увесь цей час вантажівка стояла без нагляду, ключі від неї були у співробітників ФСБ. Цього разу в автомобілі влаштовують обшук і знаходять наркотики.

«У мене були руки у наручниках, розірвані штани й не було ременя (його забрали при затриманні ‒ КР). ФСБ-шник мені дає ключ від машини і каже: «Відкрий машину». Я відповів: «Якщо я приберу руки, у мене впадуть штани, а ви тут відео знімаєте. Я відкривати не буду, хочете ‒ відкривайте самі». Він підійшов, відкрив ключем двері та запросив кінолога з собакою», ‒ згадує Володимир.

Далекобійник розповідає, як кінолог підняв собаку й поставив її задніми лапами на сходинку вантажівки. Морда собаки опинилася в кабіні авто, і вона одразу знайшла пакет ‒ півкілограма марихуани.

«Собака подала голос, вони взяли цей пакет і кинули. Запитали: «Це ваш пакет?» Кажу: «Ні!», ‒ розповідає про обшук фігурант «справи українських диверсантів».

Зізнання з листка

Сценарій з наркотиками ‒ це підстраховка для російських силовиків на випадок, якщо основна версія в суді не пройде, вважає експерт.

«У Росії це так заведено: щось підкинути ‒ наркотики, патрони або зброю. Вони так діють і в Криму, щоб підстрахуватися. Вони не знають, як людина поводитиметься на суді. Під час тортур може дати свідчення, а в суді сказати, що він дав свідчення під тортурами», ‒ зауважує експерт Кримської правозахисної групи Олена Лисенко.

Володимир Присич показує, де ФСБ знайшли наркотики

Після затримання, розповідає Володимир, його били всю ніч, катували струмом і накачували психотропними речовинами.

«Прив'язали ноги скотчем до ніжок стільця, прив'язали тіло, зняли взуття, зняли шкарпетки, наділи два дроти на пальці. Я запитав: «Що це таке?» Мені сказали: «Поліграф». Почали бити й підводити до того, щоб я їм щось сказав», ‒ розповідає колишній в'язень.

Від чоловіка вимагали зізнання в шпигунстві та у зв'язках з на той час уже затриманим Євгеном Пановим. З ним Присич познайомився вже в Сімферопольському СІЗО на допитах.

«Підводили до того, що ми нікому не потрібні. У моєму телефоні дали прочитати смс, нібито від мами. А там, мовляв, «синку, я тебе не чекаю, ти такий сякий... після того, що ти накоїв...» Такого ось плану», ‒ згадує Присич, як морально тиснули на нього працівники російських спецслужб.

Відео, на якому Володимир зізнається в шпигунстві, називає імена й позивні, оприлюднили російські силовики. Ролик показали в ефірі російського телебачення. Матеріал від ФСБ змонтований, стикування кадрів видно неозброєним оком. Володимир каже, що такий доказ не можна вважати зізнанням, адже він у напівнепритомному стані читав підготовлений текст.

«Якщо звернути увагу, видно, що погляд постійно блукає. Він (співробітник спецслужб ‒ КР) поруч з камерою сидів, постійно погляд йде вниз і на нього. Текст, який я читав, був набраний», ‒ запевняє звинувачений ФСБ Росії в шпигунстві Володимир Присич.

У суді Володимир відмовився від сказаного на відео, жодних доказів шпигунства у ФСБ не було, тому звинувачення розвалилося. Тоді далекобійникові інкримінували зберігання наркотиків. Прокурор вимагав сім років, суддя засудив до трьох.

«Найімовірніше, головним завданням була показуха для ЗМІ. Потрібно було на всіх каналах показати такого собі «шпигуна з України», який шукав якісь відомості. Мабуть, подальша доля Присича вже була не важлива. Але вони ніколи нікого не відпускають, тому його все одно потрібно було посадити за щось, ось посадили за наркотики», ‒ каже Олена Лисенко.

«Я довго не вірила в це»

У Сімферопольському СІЗО Володимир провів рік, там він переніс мікроінсульт. Пригадує нелюдські умови утримання ув'язнених.

Сімферопольське СІЗО

«Камера була на 16 спальних місць, але в ній перебувало близько 28 осіб. Мені погано стало, права сторона оніміла, я впав, носом кров пішла... Співкамерники допомогли, на ліжко поклали, викликали лікаря. Той прийшов хвилин через сорок, виміряв тиск і втік», ‒ згадує Володимир критичний момент.

За рік він схуд на тридцять кілограмів і втратив вісім зубів. З Криму далекобійника етапували на північний Кавказ ‒ до Кабардино-Балкарії. Там він жив у бараку на 90 осіб, але було чисто і питань з боку ФСБ більше не було.

У 2018 році у колонію до Присича приїжджав український консул Тарас Малишевський, він згадує, що після Сімферопольського СІЗО Володимир виглядав дуже погано.

«Ті фотографії, які я бачу зараз, вже після його звільнення ‒ це, мабуть, близько 10-15 кілограмів різниці ваги, яку він відновив. Слава Богу, той період він пережив, йому було нелегко», ‒ вказує виконувач обов'язків керівника Генконсульства України в Ростові-на-Дону Тарас Малишевський.

З міркувань безпеки Володимира в ув'язненні не відвідували близькі, зв'язок із ним тримали через адвоката та консула.

«Ось кричать наші депутати: «Потрібно закрити дипломатичні відносини з Росією!» Це означає, що приберуть звідти усі консульства. А хлопцям, ось таким як Вова, що їм робити?! Так хоч якась надія, хоч якась підтримка», ‒ говорить мати Володимира Світлана Присич.

У кавказькій колонії Володимир відновив вагу, міг отримувати листи. Йому писали з США, Чехії, Угорщини, Білорусі, України, навіть з Росії. Але найцінніше серед усіх послань ‒ лист від дочки. Коли Володимира затримали, їй було 14 років.

«Привіт, татусю, не вмію красиво писати, але для тебе постараюся. Тебе немає поруч два роки, а для мене це як вічність. Ніколи не думала, що так вийде. Я довго не вірила в це, а коли зрозуміла, що правда ‒ сльози текли струмками, мало не кожен день», ‒ читає лист від дочки Володимир уже на свободі.

Після закінчення терміну, співробітники російської міграційної служби доправили Володимира Присича на КПП «Мілове» в Луганській області. На українській стороні 15 серпня 2019 року його вже чекав батько.

«Провели мене до українського кордону, сказали: «Он український кордон, вам туди». І попередили, що мені на територію Росії заборонений в'їзд довічно», ‒ розповідає Володимир Присич.

В Україні Володимир відновив водійське посвідчення (старе росіяни так і не віддали), лікує зуби, проходить медичне обстеження. Каже, раніше про сенс поняття «політв'язень» навіть не замислювався, а тепер підтримує в'язнів Кремля.

«Політв'язням хочу сказати лише те, щоб усі трималися, щоб їхній моральний дух завжди був міцний, щоб вони знали, що тут про них пам'ятають, тут їх підтримують, щоб їх не зламало нічого», ‒ говорить колишній в'язень.

Через ув'язнення і тортури щодо Присича в Росії кримська прокуратура України відкрила провадження і зараз веде розслідування. Сам Володимир, ще перебуваючи в російській колонії подав скаргу до Європейського суду з прав людини.