Доступність посилання

Блоги

вівторок 21 Листопад 2017

Зарема Сеїтаблаєва – про жалі і каяття кримчан

Скоро буде чотири роки, як Крим живе в «сутінковій зоні», але визнавати півострів російським ніхто в світовій спільноті не збирається ‒ навіть країни-союзники Росії. Тиск на Росію не слабшає, а лише посилюється. Звичайно, кримські ура-патріоти закидають мене камінням, але смію припустити, що в Кремлі вже дуже шкодують, що провернули аферу з Кримом. Аж надто їм важко стало жити з такою ношею.

Проросійські кримчани, довірившись чинному режиму в Кремлі, прирекли себе на життя не тільки в «сутінковій зоні», але ще й у великій нестабільності. Здавалося б, непорушний режим обіцяв їм повне право ‒ як повноцінним росіянам. Але виявилося, що навіть Сбербанк Росії не хоче мати нічого спільного з Кримом.

Сьогодні деякі російські опозиціонери, наприклад, Явлінський, відкрито говорять, що в разі перемоги на президентських виборах у Росії повернуть Крим Україні. Тобто кримчани живуть у ситуації «можуть не повернути, а можуть і повернути». І де гарантія, що якщо не на цих, то на наступних виборах у Росії не переможе саме такий кандидат? А я вам скажу, що немає ніякої гарантії. Більше того, немає ніякої впевненості, що навіть нинішня російська влада завтра не скаже, що «це була велика помилка, ми повертаємо Крим».

Час минає, але ситуація в Криму й навколо Криму не стає стабільною ‒ навпаки, все більш напруженою. Остання істерика «команди переможців» про ворогів у Криму ‒ тому підтвердження.

Час минає, але ситуація в Криму й навколо Криму не стає стабільною

«Команда переможців», що складається зі світових ізгоїв, намагається якось довести, що статус півострова ‒ легальний. От тільки ніяк це не вдається. Координатор Кримської контактної групи з прав людини Абдурешит Джеппаров розповів, що цікавився питанням встановлення співпраці Криму з неросійськими регіонами.

«Мені відповіли в Управлінні зовнішніх зв'язків та протоколу російського уряду Криму, що за три останні роки їм вдалося встановити співробітництво лише з Абхазією», ‒ повідомив правозахисник.

«У цей час Радою міністрів Республіки Крим укладена Угода між Радою міністрів Республіки Крим (Російська Федерація) та Кабінетом міністрів Республіки Абхазія про торговельно-економічне, науково-технічне та гуманітарне співробітництво», ‒ йдеться у відповіді, яку отримав Джеппаров.

Колись райський куточок ‒ півострів Крим ‒ раптом став «зоною тіні»

Виходить, що за три роки кримській «команді переможців» вдалося укласти угоду лише з ще однією «сутінковою зоною» ‒ невизнаною республікою Абхазією. В такому випадку, для розвитку подібної співпраці у кримської влади є великий потенціал: Республіка Придністров'я, Республіка Західне Папуа, Нагорний Карабах...

Загалом, сумно це все. Колись райський куточок ‒ півострів Крим ‒ раптом став «зоною тіні». Все більше занепокоєння розвивається в душах кримчан, все більше жалю та каяття. Але сутінки лише щільніші стають у Криму, все більше злоби, все більше душевного сум'яття. І що ще буде...

Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Дмитро Полонський, архівне фото

Зарема Сеїтаблаєва – про війну російської влади Криму з громадськими активістами

Тиждень почався з гучних заяв представників «команди переможців» про інформаційну війну, розв'язану західними та українськими спецслужбами проти «російського Криму».

«Міністр пропаганди» Дмитро Полонський навіть повідомив про якийсь спеціальний центр, що координує цю роботу. Потім цю вигадку підхопили не лише кримські, а й російські ЗМІ.

«Керує всім цим центр, створений під Києвом для дискредитації російсьщо відбуваються в Республіці Крим та Російській Федерації в цілому», ‒ сказав Полонський.

Взагалі, мене не здивувала ця заява. «Команда переможців» давно виробила для себе алгоритм ‒ придушувати будь-яку критику на свою адресу звинуваченнями в роботі на Київ і Держдеп. Тому остання заява Дмитра Полонського не несе в собі нової ідеї, все за шаблоном.

«Команда переможців» придушує будь-яку критику на свою адресу звинуваченнями в роботі на Київ і Держдеп

«Ми маємо зробити все від нас залежне, щоб цю загрозу нейтралізувати. Всі, хто залучений у цю схему, вони всі вже показалися, тому цих товаришів давно ідентифікували. Я думаю, що цей намір із дискредитації Криму заздалегідь приречений на невдачу. Наше завдання було в тому, щоб усе це вчасно розкрити, і я думаю, що ми це зробили вельми успішно», ‒ підкреслив Полонський.

А ще минулого тижня очолюване ним Міністерство внутрішньої політики Криму повідомило, що у них немає ніяких «чорних списків» з прізвищами незгодних з діями команди переможців».

«Відповідно до Положення про міністерство, затвердженого Постановою Ради Міністрів Республіки Крим №154 від 27 червня 2014 року, відомство не може впливати на політику засобів масової інформації, адже міністерство не здійснює контрольно-наглядових функцій. Додатково повідомляємо, що міністерство не має інформації про існування «чорних списків», зазначених вами у зверненні», ‒ йдеться у відповіді відомства кримському правозахиснику.

Цікаво, що громадські діячі, які оприлюднюють проколи «команди переможців», ‒ це реальні й відомі особи. А ось маса провладних блогерів, які з'явилися звідкись і наїжачилися на них, ‒ нікому не відомі люди, швидше за все, просто боти. І провладні ЗМІ активно посилаються на цих ботів.

«Опозиціонеру Зубкову було важко й стрьомно зізнатися, що він хоче на Україну. Але ця людина давно фінансово зав'язана на Меджліс, тупо виконує темник, який йому надсилають з Києва. Він якось вже проговорився, що його інвестори ‒ з Туреччини», ‒ зазначає кримський блогер Апостолакі для сайту «Крым24».

І таких «Апостолакі», яких в очі ніхто не бачив, у кримському сегменті Facebook «міністерство пропаганди» Криму наплодило чимало. Ось тільки вони навіть на роль шавок не годяться, щоб гавкати. Їх зусилля більше схожі на жахливе дзижчання кровожерливих комарів.

Активіста відправили в бан на сторінці «відкритого до діалогу» глави Криму

Але незалежні кримські громадські активісти не «проковтнули» останню вигадку «міністра пропаганди». Наприклад, активісти Олег Кочеров та Ілля Большедворов уже випустили кілька роликів у відповідь на звинувачення з боку «команди переможців». Окрім цього, Олег Кочеров вирішив прокоментувати пости Сергія Аксьонова, де той говорив про готовність до діалогу з громадськістю з боку влади. Але активіста спіткала та сама доля, що й багатьох інших, ‒ його відправили в бан на сторінці «відкритого до діалогу» глави Криму.

«У нас у Криму цілковите свавілля! Звинувативши громадських активістів у інфовійні, підриві державності, продажності, як би не викручувалися керівники РК, і так їхню брехню та нісенітницю навіть підхопили провідні РФ ЗМІ, розповідаючи при цьому про (цитую дослівно): «...відкритість влади ‒ важлива частина стратегії інформаційної безпеки». С.В. Аксьонов!!! Повіривши в це, ми виклали на Вашу сторінку реальні посилання на відео, де городяни звертаються вже про допомогу, втомившись від бездіяльності влади. А також написали, що жодний Київ, ніяке СБУ... до цього абсолютно не мають жодного відношення!!! Де ці коментарі? Правда очі ріже? Видаляємо те, що не хочемо бачити й не хочемо помічати? Вам не соромно? Пане Полонський Д.А. ‒ ви загралися, Вам не здається? Ви розв'язали цю псевдовійну, звинувативши громадських активістів у досить хамський спосіб. Після чого підставні передачі й ток-шоу на Крим 1, але й цього Вам здалося мало?»написав Олег Кочеров у Facebook.

Так що замість переляку від своєї нової вигадки «міністерство пропаганди» Криму наштовхнулося на протидію з боку громадських активістів, які не збираються ховатися в кущі. А кримський «міністр пропаганди» виявився висміяним.

Що ж, хто сіє вітер ‒ той пожне бурю...

Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Ілюстративне фото

«Потрібно зберегти сили для вирішального ривка. Він настане»

(Попередній блог ‒ тут)

Часом, намагаючись знайти пояснення, покидаєш реальність. Стільки питань, на які завідома немає відповідей. Безліч невиправданих надій, у яких нікого звинувачувати. Рій думок і планів, яким не дано збутися. Хаос у суворо регульованому житті. Паніка, що виражається в презирстві. Сам на сам. Множина проти всіх. День за днем. Життєвий туман. Ніби випадаєш зі сну. У небі хотілося б побачити знак, а й неба не видно. Життєве вікно обклеєне плівкою. Воно недосяжне. Непрозоре. Країна агресії. Пияцтва. Сліз. Цигарковий дим під хмари. Ти в його контролі. Кричи. Говори. Можеш також шепотіти. Все марно. Ти один. Нікого більше. Це Росія. Вам треба додавати? Треба. Адже це тільки початок.

Чи вірите ви в магію? Вона є. У кожному з нас. Коли часу немає. Коли він не контрольований. На горизонті світанок. У камері ‒ мертвенне світло. Я лежу під металевою шконкою, яка опускається з ніші стіни за бажанням тих, хто керує моїми казематами. Часу немає. Смерть гуляє коридорами. Під її танок з динаміків багатоголосним динамічним виттям починає грати гімн проклятої богами країни. Вся кров радянського минулого наповнює кожну нішу забутого всіма барака. Осередку тортур, болю і зла. Параноя. Каламутний ранок. Слухаєш, як підбор офіцера відбиває ритм. Крок за кроком. Йдуть до тебе. Ти перший. Ти штрафник. Ти особливий з усіх. Штрафний ізолятор. Тортури особливого типу. Життя з собою наодинці. Поїдання власної плоті. Заради того, щоб зійшов із розуму. Сім кіл неба. Сім кіл пекла. Пожежа в грудях. Міксований гімн Російської Федерації. Прокидайтеся! Тварини! Час розпочинати муки. Тік-так…

4:30. Самі зірки не встигли заснути, а вертухай вже просовує ключ у замкову щілину. Якщо ти не встиг встати до цієї миті, то чекай ще як мінімум десять діб самотності. Адже ти злісний порушник режиму. Небезпечний. Тебе потрібно виправити! Вставай! Підйом! Швидше! Швидше!!!

Усе під забороною. Будь-яка дія ‒ порушення режиму

Скручуєш свій матрац. Допомагаєш прикувати ліжко до стіни. Хапаєш пожитки та йдеш до каперної ‒ до сховища єдиного забуття. До марного сну. Кричиш на весь коридор: «Доброго ранку всім! Доброго дня!». За це отримуєш ще пару діб покарання. Ласкаво заборонено. Але говори, що хочеш, і роби як знаєш. Звідси пішли ангели. Є ти, і твоє братство, заховане за стінами різних бетонних мішків. І все це в століття інтернет технологій. Велика Росія показує свої звичаї.

Повернувшись до камери, нарешті знаходиш спокій. Крадешся до свого схрону, поки займаються іншими. Шматок відірваного клаптика від упаковки туалетного паперу. Картон. Найкращий засіб, щоб скрутити самокрутку. Заходиш до туалету. Ховаєшся від камер вічного спостереження. А там те, що зміг заховати. Тютюн. Цигарки заборонені. Усе під забороною. Будь-яка дія ‒ порушення режиму. У поспіху запалюєш зламані навпіл сірники, які затягнув до камери занадто неприродними шляхами, щоб про це розповідати. Вогонь. Затягування. Дим. Музика, яка заглушає коридор, звучить по-іншому. В голову б'є нікотин. Тривога розсіюється. Палиш. Затягування за затягуванням. Швидше. Кожна мить твого спочинку може обернутися покаранням.

Хіба може налякати ув'язнення на самоті того, чиї почуття, емоції та й все життя вже давно ув'язнили?

Виходиш. Залишаєш двері відкритими, щоб провітрити. Збираєш зібрані в пачку п'ять дозволених на зберігання газет. Розстеляють їх на підлозі. Кілька книг, виданих у бібліотеці, замінюють подушку. Постіль розстелена. Лежи. Насолоджуйся. Світ прекрасний. Варто лише не забувати, що це суворо заборонене, і якщо хтось побачить, то твій термін у подомному приміщенні продовжиться рівно на п'ятнадцять діб. Але хіба це важливо? Хіба може налякати ув'язнення на самоті того, чиї почуття, емоції та й все життя вже давно ув'язнили? Плювати. Забуття набагато важливіше. Спасибі цигаркам. Дають забуття. Хвилина ‒ і ти летиш. Туди, де можна зануритися в життєву суєту. Сни про те, що найбільше може вгризтися в душу. Про коханих, які зрадили. Про засмучених рідних. Про всі ті моменти, які не змінити.

Як загнаний звір, давишся тим, що є ‒ щоб вижити

Регулятор внутрішнього годинника в холодному поту підриває із забуття якраз вчасно. Відкривається годівниця. За нею стоїть рабиня. Та, яка також заточена в катівнях. Виконує свою роботу день за днем. У камерне вікно кладеться тарілка, на якій лежить те, що ледь можна назвати їжею. Склянка окропу. Чай заборонений. Кава ‒ тим більше. Як загнаний звір, давишся тим, що є ‒ щоб вижити, щоб зберегти сили для вирішального ривка. Він настане. Віра в цей ривок і зберігає тебе в живих.

Невтомна музика не замовкає. Їжа дає можливість повернутися до сну. За дверима підбори. Крики «Підйом!». Встаєш і тут же лягаєш. Сил немає. Дня немає. Нічого нема. Чекати нічого. Нічого сьогодні не відбудеться. Приблизно о 14:00 виведуть на прогулянку ‒ на цьому все й закінчиться. Вам так був цікавий мій буденний день? Отримуйте. Чи задоволені? Не думаю. Хіба можна описати період часу, коли спати вже неможливо. Через холод, через тіло, що захолодає від мерзлого металу. Музика, яка грає одні й ті ж мелодії. Нудотні накази. Обходи. Розрахунки. Якою людиною ти маєш стати хоч після місяця такого життя? Чого очікувати від того, хто пройшов через пекло? Розуміння? Натхнення? Адекватності? Реабілітації? Все це абсолютний абсурд. Людина, яка не побувала в таких умовах, ніколи не зможе зрозуміти й частки того, якою темнотою оточене це життя. Всі такі розумні? Такі жертовні? Ні. Нічого нема. Світ дуже тісний. Нескінченний вир, який не відпускає.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Усі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

Ілюстративне фото

Геннадій Афанасьєв – про картярські бої за ґратами

(Попередній блог ‒ тут)

У в'язниці існує своєрідне поняття ‒ «спільне». Що це? Я часто під час свого вільного життя чув про це поняття, але моє розуміння, як з'ясувалося, було не до кінця правильним. Вірніше, було помилковим. Це не гроші чи що-небудь, що збираються віддати в данину авторитетам злочинного світу. Ні-ні, це зовсім інше. Це набагато більше, ніж можна уявити.

Понад сімдесят відсотків тюремного контингенту не має ніякої підтримки з волі або ж має її у вкрай малому обсязі. Люди, будучи в'язнями своїх пристрастей, прагнуть знайти віддушину в малому. Комусь хочеться палити, для більшості це єдине з нечисленних задоволень, спосіб забутися й приглушити нерви. Чай і чифир просто необхідні, в прямому сенсі, для виживання. Адже це ліки від туберкульозу, спосіб вийти із забуття дійсності. Солодкі, такі прості й буденні, яких уникають сотні наших красунь, є насолодою для того, хто опинився в пекельному вогні.

Спільне – це термін, який означає розподіл порівну коштів, які збираються з кожного, хто причетний до тюремної громади

Спільне ‒ це правило, яке засноване на тюремних принципах, воно його й реалізує: взаєморозуміння, взаємодопомога, взаємоповага. Тобто це той термін, який означає розподіл порівну коштів, які збираються з кожного, хто причетний до тюремної громади, відповідно до їхніх потреб. Щоб спільне поповнювалося, існує багато методів і формул, найпопулярніші з них ‒ це гра і невід'ємне чорне.

Поняття гри дуже широке, а самі ігри різноманітні: карти, нарди, шахи, тисяча, лото... Все відбувається у вільному форматі, у вигляді чемпіонатів, турнірів або серйозного бою один на один. Кому як більше подобається.

Грати не обов'язково на гроші. І при цьому грати ніхто нікого не змушує. Але той, хто програє, зобов'язаний провести розрахунок у встановлений термін у певному форматі. Наприклад, це може бути переказ третіми особами коштів на інтернет-гаманці або мобільні рахунки, а може, це будуть продукти або цигарки, куплені в тюремному ларьку й віддані в загальне розпорядження. Сенс гри «на інтерес» в тому, що від кожного виграшу, який суворо фіксується, двадцять п'ять відсотків щоразу перераховується на чорне, тобто всі зібрані кошти акумулюються на загальні потреби. Власне, від цього й залежить життєзабезпечення всього тюремного контингенту. Це фундамент і база.

Щоб поповнювалося чорне, необхідно, щоб йшла гра, потрібно зробити те, чим гратимуть. Саме тому більшість мого часу йшло на виготовлення карткових колод, яких постійно було мало.

У тюремній колоді тридцять дві карти. Саме стільки, бо шістки там відсутні

Процес цей тривалий і непростий. У тюремній колоді тридцять дві карти. Саме стільки, бо шістки там відсутні. Але все одно потрібно готувати тридцять шість карт, щоб у наявності були запасні. Для початку потрібно підготувати папір для роботи. Один аркуш формату А4 згинаємо вертикально на три однакові частини. Розрізаємо листи вздовж згинів. Найзручніше це робити звичайною ниткою. Кожен обрізаний листочок фактично є заготовкою для карти. Нам потрібно зробити цю операцію з дванадцятьма подібними листами. Коли папір підготовлений, час зайнятися клейстером, необхідним для того, щоб зробити склейку. Для цього треба попередньо взяти м'якуш хліба, дрібно накришити й залити на ніч окропом. До ранку ця маса вже злегка заграє. Після цього потрібно розтягнути шматок тканини, зшити матеріал, чим щільніше, тим краще.

Простирадло ‒ це найбільш відповідний матеріал. Втираєте хлібний м'якуш у тканину, знизу утворюється видавлюваний нами клейстер. Коли операція виконана, то можна починати наступний етап. Нарізаний папір необхідно склеїти в три шари. Листки мають бути абсолютно просякнуті клейстером і не містити на собі жодних слідів, зокрема й від хлібних крихт і від м'якуша. Всі шорсткості або якісь позначки розцінюються як краплені карти й тому вони є непридатними для подальшого використання. Після того, як заготовки склеєні, їх потрібно покласти під прес, щоб залишки клею максимально видавилися зі заготовок і картки не були товстими. Пресом може послужити будь-який важкий предмет. Наприклад, я дуже часто використовував стоси книг.

Малюнок на картах тюремний, зрозуміти, що саме це за карта перед тобою, людині без спеціального знання неможливо

Наступна стадія ‒ просушування нарізаних листів. Останні пункти не складні, але досить тривалі у часі. Коли заготовки висохли, потрібно зайнятися їх вирізанням. На склеєних заготовках потрібно обвести макет карти й провести обрізання. З однієї заготовки виходить по 3 карти. Для обрізання є багато різних варіантів, але через те, що у мене нічого не було в наявності, я використовував товсту довгу голку, яку вставив у грифель з-під ручки. Коли карти нарізані, їх потрібно заточити. Для цього використовується наждачка різної величини. Тут потрібна певна технологія і, мабуть, цей момент найскладніший. Далі карти потрібно проклеїти з боків, щоб вони не розшаровувалися. Для цього підійдуть порожні капсули від таблеток. Їх потрібно нагріти, щоб матеріал перетворився в рідину, якою і проводиться бічна склейка. Завершальною стадією всього цього процесу є фарбування карт.

Усе необхідно робити таємно. Ховаючись від камер і співробітників адміністрації

Цікаво, що в тюрмі не використовуються в звичайному розумінні карткові масті. Малюнок на картах тюремний, зрозуміти, що саме це за карта перед тобою, людині без спеціального знання неможливо. Для друку використовується заготовлений з цигаркової фольги трафарет і фарба, видобута з гелевих ручок. Щоб створити сорочку, підійде обкладинка від зошита з вирізаним малюнком і помазок для гоління. Коли фарба нанесена, то залишається лише почекати, поки все висохне.

Власне, ось усе й готове. Такими картами можна грати приблизно тиждень, якщо акуратно, але мої горе-гравці збивали їх упродовж трьох днів. Потрібно розуміти, що весь цей процес виготовлення карт, як і сама гра, повністю заборонений тюремними правилами, тому все необхідно робити таємно. Ховаючись від камер і співробітників адміністрації. Якщо у тебе знайдуть карткову колоду, за цим слідуватиме покарання.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Усі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

Більше

XS
SM
MD
LG