Доступність посилання

Блоги

неділя 25 Червень 2017

Calendar
2017 2016 2015
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

Занадто багато відбувається ненормальних речей у Криму, сама атмосфера тут ненормальна для людей, які вважають права людини і свободу не пустими словами.

Днями довелося взяти участь у дискусії з колишньою колегою. У нашій розмові вона зронила, мовляв, що ти все незадоволена новими кримськими реаліями, у нас не стріляють, не підривають, хто хоче працювати ‒ працює, загалом, нормальне життя!

Довелося пояснити їй, що нормальним життям я це не можу вважати. Занадто багато відбувається ненормальних речей у Криму, сама атмосфера тут ненормальна для людей, які вважають права людини і свободу не пустими словами.

Кажу їй: це нормально, що в Криму наростає процес кримінальних переслідувань, набирають обертів адміністративні арешти навіть за публікації в соцмережах? Це нормально, що арешти моїх співвітчизників відбуваються у формі показових заходів з надмірною участю силовиків? І є всі передумови, що адміністративний тиск на незалежних активістів триватиме і посилюватиметься. Тільки з відкритих джерел відомо вже про відкриття п'яти кримінальних справ за висловлення думки, і є маса адміністративних переслідувань з цього приводу.

Чи задоволена тим, що кримські ЗМІ стали безвільними рупорами «команди переможців»?

Питаю її, а чи задоволена вона кримською журналістикою? Чи задоволена тим, що кримські ЗМІ стали безвільними рупорами «команди переможців»? Чи задоволена вона, що створюється гнітюча обстановка для вільних журналістів в Криму? Чи подобається їй, що на півострові не можна більше розраховувати на об'єктивне правосуддя, якщо справа стосується прав і свобод людини? Суди в цих випадках суворо орієнтовані на позицію звинувачення. Проводяться все частіше закриті судові засідання. Є побоювання, що ця практика стане нормою для кримських судів.

Цікавлюся, чи нормально, що наростає тиск на адвокатів, вже близько десятка випадків відкритого тиску сталося. Мовчить. Кажу їй, а ти в курсі, що за анонімку будь-якого твого недоброзичливця, можеш опинитися в Центрі Е? Тут вона зовсім знітилася. Розповіла їй про випадки масового затримання людей співробітниками Центру Е. Особливо осіб неслов'янської національності. Що це найчастіше відбувається на ринках, де вона якраз зараз працює, а також в кафе і мечетях. Затриманих змушують здавати слину на визначення ДНК, знімають у них відбитки пальців.

Кажу їй, а ти в курсі, що за анонімку будь-якого твого недоброзичливця, можеш опинитися в Центрі Е?

Продовжую їй наводити аргументи і питаю, а нормально, що людей за їхнє виявлення громадянської позиції садять до буцегарні, як це відбувається з прихильниками опозиціонера Олексія Навального в Криму? Що відбувається перешкоджання місцевою владою проведенню масових акцій і пікетів, в т.ч. одиночних. Що чиниться тиск на Український культурний центр і його активістів, тим самим демотивуючи клієнтів центру і значно ускладнюючи процес його функціонування.

Бачу, що мої доводи все більше бентежать мою співрозмовницю, але визнати мою правоту вона ще не готова

Бачу, що мої доводи все більше бентежать мою співрозмовницю, але визнати мою правоту вона ще не готова. Кажу їй, а нормально, що в Криму прогресує одна з найсерйозніших соціальних проблем ‒ наростання дефіциту лікарів у сільських районах. Офіційно вже озвучуються цифри неукомплектованості лікарями закладів охорони здоров'я в регіонах півострова 10% і більше. Реально ця цифра ще більша.

Ну вистачить, вистачить, пробурмотіла співрозмовниця. Згодна, є проблеми, згодна не все нормально, вибач, але я поспішаю, захвилювалася вона і, ледь кивнувши на прощання, побігла геть. А я подумала, що побігла вона геть не від мене, а від правди, від суворої, сумної і неприємної правди, яку, на жаль, не приховати і не завуалювати за допомогою підневільних «команді переможців» кримських ЗМІ...

Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

«Парад дружби» в честь Дня Росії. Сімферополь, 12 червня 2017 року

«Українцям у Криму живеться чудово. З невеликим уточненням: тим, хто «вилікувався від сказу і корости українства»

Нещодавно у світових ЗМІ пройшла новина про те, що у КНДР звільнили з-під варти американського студента Отто Вомбієра, якого в березні 2016 року було засуджено до 15 років трудових таборів за «ворожі дії», а саме – крадіжку агітаційного плаката зі стіни службового приміщення готелю. Хлопець, звинувачений у спробі «підірвати єдність корейського народу», незабаром після суду внаслідок «турботливого» лікування опинився у «несприйнятливій свідомості»: у такому стані його протримали в ув'язненні понад рік, після чого «з гуманних міркувань» звільнили. Після доправлення на батьківщину у Вомбієра виявили важке ураження й обширне відмирання тканин головного мозку: хлопець на мову не реагував, а його кінцівки були частково паралізовані. Днями стало відомо, що Отто Вомбієр помер.

Немовби за випадковим збігом, напередодні «голова Криму» Сергій Аксьонов заявив, що «возз'єднання Криму з Росією» геть зовсім не заважає «туристам з України» відвідувати півострів: мовляв, вони почуваються у «республіці» комфортно і можуть вільно розмовляти рідною мовою. При цьому він запевняв, що кримчани доброзичливо зустрічають жиелів материкової України і що під час відвідування півострова «жоден громадянин України не постраждав» – з чим, звісно ж, можна (чи навіть треба) посперечатися. При цьому буквально в той же час «депутат» Держдуми РФ від «республіки Крим» Андрій Козенко у відповідь на заборону виготовлення і пропаганди георгіївських стрічок в Україні запропонував маркувати такими стрічками всіх українців, котрі приїздять на півострів. Раніше, у листопаді 2015 року, Аксьонов відзначився ідеєю пропуску до Криму тільки тих українців, які на «кордоні» виконають гімн Росії і тричі вклоняться портретові президента РФ Володимира Путіна.

Кримський півострів, що перетворився внаслідок злочинної анексії на міжнародно-невизнану «сіру зону», в якій зазвичай не діють навіть закони країни-окупанта, відкритий для туристів практично тією ж мірою, що й Північна Корея. Сюди можуть прибувати організовані групи закордонних туристів, яким показують «правильні» місця і дають поспілкуватися з «правильними» людьми. Проте час від часу як на місцевому, так і на російському телебаченні громадяни «суміжної держави» (офіціозна назва України в окупаційних ЗМІ), схоплені звитяжними російськими спецслужбами «на гарячому» під час «спроб диверсій», зізнаються на камеру в «тяжких злочинах» проти кримської «єдиної багатонаціональної російської нації».

Подібним чином опинився у Криму за ґратами і очікує вироку житель Енергодару Євген Панов, який чи то вирушив до Криму з доброї волі, чи то був викрадений з материкової України. Його «співучасником» був призначений виходець зі Львівщини Андрій Захтей, котрий після окупації Криму перебрався на півострів і отримав російське громадянство. В «анонімному тероризмі» також був звинувачений Редван Сулейманов – кримчанин, який після окупації півострова переїхав до Запоріжжя. Ще один «український диверсант», харків'янин Володимир Прісич, нещодавно дістав три роки в'язниці за новим несподіваним звинуваченням – за «зберігання наркотиків». Також за ґратами перебуває ціла «українська ДРГ» з півдесятка жителів Севастополя – Дмитра Штиблікова, Олексія Бессарабова, Володимира Дудки, Гліба Шаблія та Олексія Стогнія.

Незалежність можлива тільки у залежності. Як у пана Орвелла: «Війна – це мир, воля – рабство, незнання – сила»

Кілька кримчан і жителів материкової України були засуджені на півострові окупаційним режимом за участь у Революції Гідності в Києві, що ніяк не стосується російської юрисдикції. У колонії №5 російського Кірово-Чепецька перебуває кримчанин Олександр Костенко, звинувачений у «злочинах на Майдані» та «зберіганні зброї»: під час судилища над ним «прокурор республіки Крим» Наталя Поклонська заявила, що в його особі судить «цілу ідею фашизму й нацизму». Подібним чином 10 років колонії дістав Андрій Коломієць із Київщини, якого навіщось доправили «судити» до Криму з Кабардино-Балкарії, де він жив у своєї на той час цивільної дружини: з хлопця, котрий не знав російської мови, «судді» збиткувалися за національною і мовною ознакою та відмовляли йому в наданні перекладача. На особливу увагу заслуговує історія майданівця з Ялти Євгена Сіканова, проти якого порушили «кримінальну справу» за буцімто напад на беркутівця в Києві: до його будинку прийшли з обшуком за кілька днів після його смерті у травні 2016 року. У жовтні того ж року «справу» проти Сіканова було закрито через його смерть. «Злочинцем» у Криму можна стати і за український прапор на даху будинку – як це сталося з фермером з Роздольненського району Володимиром Балухом, в якого на горищі під час обшуку «знайшли» боєприпаси.

Якщо неприхована ненависть до українців з усіма подальшими наслідками є в РФ частиною державної політики, то що вже казати про окупований нею Крим, де «влада» занепокоєна «самогубною русофобією» в Україні. На думку тутешнього «старшого», «існування й розвиток справді незалежної української держави можливий тільки в орбіті «русского міра», у союзі з Росією». Ні додати, ні відняти: незалежність можлива тільки у залежності. Як у пана Орвелла: «Війна – це мир, воля – рабство, незнання – сила».

Що ж стосується згаданої кримської «доброзичливості» щодо материкових українців – про неї промовисто свідчить нещодавній скандал із «політологом» і викладачем «Кримського федерального університету» Андрієм Нікіфоровим, котрий назвав усіх, що ідентифікують себе як українців, «хворими на сказ або лише на коросту»: на його думку, остаточне «одужання» – тільки у «цілковитій відмові від українства». «Это не значит, что всех «украинцев» следует убивать как бешеных собак. Только бешеных. Остальных надо пробовать вылечить. Но с безжалостным уничтожением тех, кто все-таки взбесится», – заявив носій вченого ступеня.

Подібний випадок, на жаль, не поодинокий. Втім, окремі кримські «громадські активісти» запевняють, що в Криму українці почуваються непогано, оскільки «у нас, в отличие от буйного соседа, никто никого не бьет и не лупит, да и украинские кабаки никто не сносит». «В чем проблема? Пусть себе будут», – висловлюють панську поблажливість кримчани, які прийняли окупацію. Однак при цьому не пояснюється, хто саме «пусть будет» – «украинские кабаки» чи ж самі українці. Втім, знаходяться й охочі знести заклади української кухні «суто з принципу» – мовляв, «наелись украинской гидности за 23 года». Однак тут-таки стверджується, що будь-яка місцева кухня, незалежно від етнічної належності, втратила свої знамениті чесноти без українських інгредієнтів.

Яким українцям у «російському» Криму жити добре – розгорнуту відповідь дала газета «Кримська Світлиця» у матеріалі з аналогічною назвою. Зокрема, у ньому йшлося про членів провладної «Української громади Криму» (УГК), які часом декларують явно антиукраїнські погляди. За великим рахунком уся їхня діяльність полягає у повторюванні заготовок: українців у Криму «никто не ущемляет», вони можуть вільно спілкуватися українською мовою (від якої в самій УГК сахаються, мов чорт від ладану), їм у Криму живеться добре, як більше ніде на світі тощо. Зокрема, наприкінці травня перший заступник голови УГК, член партії «Единая Россия» Анастасія Грідчина в ефірі передачі «Новый Крым» на сімферопольському телеканалі «ТВ FM» розповіла, що в Криму «права укрАинцев защищены», а на материковій Україні «укрАинцев притесняют в ихних правах», і назвала дані про майже повну відсутність української мови та культури в Криму «враньем укрАинских властей». Також «перша леді» «кишенькових українців» повідомила, що її організація активно моніторить інтернет-простір на предмет даних про те, як погано живеться «гражданам Украины за пределами Крыма», щоб довести, що українців у Криму «никак не ущемляют», і працювати з тими «укрАинцами», що «стояли на референдуме за то, чтобы укрАинская хунта не проникла на наш полуостров». Прикметно, що представниця УГК назвала українську мову в Криму «третьою державною» – хоча, судячи з усього, для її колег і їхніх кураторів вона у пріоритетах не посідає і третього місця.

«Українцям у Криму живеться чудово. З невеликим уточненням: тим, хто «вилікувався від сказу і корости українства»

Про те, як чудово живеться українцям у Криму, часом можна дізнатись і на старій версії сайту одного кримського ЗМІ, що діє в Києві через окупацію півострова. Внаслідок конфлікту інтересів його попередній колектив майже повним складом відмовився евакуюватися з Криму, навідріз відкинувши всі варіанти переїзду і працевлаштування. В результаті в українській столиці працює нова редакція, сформована з кримчан-біженців. Тим часом колишні співробітники на залишеному за собою електронному ресурсі розміщують розлогі філіппіки на адресу української влади, яку окремим авторам не терпиться повалити «вже вчора», та деяких осіб, які вимушено залишили Крим з початком російсько-українського військового конфлікту. До цих оповідань час від часу вплітаються хвалебні словеса на адресу країни-агресора, яка порівняно з Україною «виглядає мало не янголом»: і в українському традиційному вбранні дозволяє ходити (під російськими прапорами), і українською розмовляти (вузьким колом у чотирьох стінах), і вірші українські читати, і пісні українські співати дозволяє (щоправда, неодмінно у російському антуражі і після обов'язкової перевірки репертуару представниками спецслужб), і пенсії платить у кілька разів вищі... Словом, така собі м'яка російська пропаганда в українській вишиванці. Подібні розповіді часто лунають на материковій Україні у громадських місцях від осіб, які несподівано виникають поруч і без приводу починають розводитись про те, як чудово у Росії, який там прекрасний уряд, яку гарну землю там роздають безкоштовно, яку неймовірну зарплатню там отримують біженці від «звірств шоколадного режиму»... І не збагнеш: чи то людина дійсно щиро вірить у свої слова (бо явно ж говорить не з власного досвіду), чи то просто відпрацьовує чиєсь замовлення.

А зрештою українцям у Криму живеться чудово. З невеликим уточненням: тим, хто «вилікувався від сказу і корости українства» і перманентно висловлює особисту неприязнь до «київської хунти». За час окупації часто «професійні українці» півострова не можуть вигідно монетизувати свою «професійність» на материку, намагаючись відкусити більше, ніж реально виходить проковтнути, і повертаються під «янгольські» крила «нової батьківщини», публічно клянучи «стару» на чім світ стоїть. Втім, вже четвертий рік «влада» і силовики на окупованому півострові проводять захоплюючу акцію для материкових українців: приїдь на літній відпочинок чи з будь-якою іншою метою – і отримай місце у колонії або СІЗО «без виду на море», за заповітами (не проти ночі будь згадана) колишньої «прокурорки» Поклонської. Призер визначається за методом горезвісного корейського рандому. Самі ж «заманювання» до Криму виглядають, як вимоги терористів: «Якщо наші умови будуть виконані – ми обіцяємо, що ніхто не постраждає». А в заручниках розслабитись і відпочити не дуже й виходить, відверто кажучи. Тож доводиться запасатися мужністю і чекати на звільнення.

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Заява про можливе створення у Криму Громадської спостережної комісії (ГСК) пройшла повз увагу для переважної більшості кримчан

Заява про можливе створення у Криму Громадської спостережної комісії (ГСК) пройшла повз увагу для переважної більшості кримчан, але у вузьких колах ця новина викликала жвавий інтерес.

Неоднозначну думку з цього приводу висловлюють громадські активісти з материкової України. Вони проти створення нових російських інститутів на анексованому півострові, але в той же час багато з них розуміють, що незалежні члени ГСК можуть істотно полегшити умови утримання кримських політв'язнів, забезпечити моніторинг порушень прав людини в закритих установах на території півострова.

В свою чергу, громадськість Криму можна розділити на три частини.

Перша ‒ це провладні активісти, найчастіше вони займаються громадською діяльністю з корисливих мотивів. Вони роблять тільки те, що потрібне владі. Але зате мають свої дивіденди у вигляді грантів, посад, корисних зв'язків і т.п.

Друга ‒ це незалежні як проукраїнські, так і проросійські громадські активісти, які критикують владу, займаються громадською діяльністю не стільки через особисті інтереси, скільки з душевних спонукань. Найчастіше вони виявляються в немилості у влади, на них «спускають собак», зокрема й в особі провладних громадських активістів та журналістів, готових виконати команду «фас» в будь-який час дня і ночі.

Третя ‒ це потужна сила незалежних кримськотатарських громадських об'єднань. Вони не піаряться в газетах і на телебаченні, але їхню згуртованість і силу можна побачити, коли російські силовики проводять спецоперацію в будинках кримських татар. Тут же збираються десятки, а то і сотні активістів, готових захистити і підтримати своїх співвітчизників. Їх можна бачити біля будівель Феміди, де проходять суди над кримськими політв'язнями. Саме для них дуже важливо мати своїх прихильників в лавах створюваної в Криму ГСК, тому що це дозволить стежити за ситуацією в закритих установах ‒ СІЗО, тюрмах, поліції...

Тут же збираються десятки, а то і сотні активістів, готових захистити і підтримати своїх співвітчизників

Подача документів від кандидатів у члени кримської ГСК в Громадську палату Росії закінчується 20 червня. Всього планують набрати до 40 членів комісії. За наявною у мене інформацією, Громадська палата Криму вже сформувала і повідомила свій список кандидатів, що складається, природно, з провладних громадських об'єднань. Відповідно, працюючи в ГСК, ці люди будуть звіряти кожен крок зі своїми покровителями з високих кабінетів.

Представники другої частини громадськості Криму ‒ знову ж таки, за наявною у мене інформацією ‒ в силу роз'єднаності і невідання, за рідкісним винятком, не стали брати участь в конкурсі на членство в ГСК.

Проте свій список сформували представники кримських татар. Вони, на відміну від другої групи, згуртовані і можуть виконувати складні завдання. Але потрапити до складу кримської ГСК ‒ це дуже складне завдання. Незважаючи на те, що тут начебто дотримуються демократичного процесу, зрозуміло, що найбільші шанси стати членами ГСК мають люди зі списку, представленого Громадською палатою Криму. В умовах, коли в країні точиться жорстка боротьба з опозицією, владі не потрібні незалежні члени ГСК зі своїми чималими повноваженнями.

Потрапити до складу кримської ГСК ‒ це дуже складне завдання

Хоча я не виключаю, що в списку членів створюваної ГСК опиняться не тільки кримчани. Свій інтерес до роботи кримської ГСК виявили і деякі досить авторитетні російські громадські діячі. Дуже хотілося б, щоб у складі ГСК Криму виявилося хоч кілька незалежних громадських об'єднань. Навіть кількох вистачить, щоб розкрити багато проблем і порушень прав людини в закритих установах Криму. А таких проблем і порушень, як відомо, дуже і дуже багато.

Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Ілюстративне фото

Іван Ампілогов – про пророчу літературу й кримську реальність

Роман «Острів Крим» Василя Аксьонова, звичайно ж, пророчий стосовно цього ж самого Криму. Тобто він про недовгу кримську волю, що скінчилася «військово-патріотичним святом «Весна». Згадавши операцію «Кримська весна», що відбувалася в реальності, подивуємося збігові, у цьому випадку прямо текстуальному. Знадобилося навіть прізвище «Аксьонов», воно зараз використовується самі знаєте ким. Взагалі, кримську реальність легко й захопливо перевіряти цим фантастичним романом, порівнювати, як уявлялося наприкінці 70-х і як сталося.

І виявляється (в черговий раз), що література краща, ніж життя. Кримські жителі в письменника цікавіші, ніж справжні, живі кримчани. Вони у нього були дворянами й ідеалістами, красенями й офіцерами, а в житті виявилися пенсіонерами, шахраями й торгашами, у кращому випадку – залишками радянської інтелігенції. У 90-ті ця інтелігенція сприйняла «Острів Крим» як образ свого і кримського майбутнього. Їм навіть здалося, що воно ось-ось настане, коли невдаха сепаратист Мєшков пообіцяв випустити свої кримські гроші.

Кримська інтелігенція не бажала просвітити й спрямувати Росію, але лише скоріше розчинитися в ній, припасти до нафтових щедрот

Нагадаємо, згідно з сюжетом роману, благородні нащадки білогвардійців зі скорботою й почуттям провини дивляться на убоге радянське населення, мучаться своїми свободами, ситістю й культурою, чим і закликають дике й безглузде вторгнення з материка. Зі свободами буде покінчено, як і з достатком. Буде нова радянська республіка і, напевно, депортації й висилання, але це не важливо, головне – нарешті відбулося возз'єднання. Віддаючи себе в жертву, розчиняючись в мільйонах рідних людей, кримські дворяни розраховують переробити жахливу Росію – поглинувши їх, вона обов'язково повинна щасливо змінитися.

А ось в житті вийшло інакше. І не в останню чергу тому, що після «возз'єднання» кримська передокупаційна москвофільська інтелігенція вже зовсім не збиралася жертвувати собою, а, навпаки, чекала величезних вигод. Вона не бажала просвітити й спрямувати Росію, але лише скоріше розчинитися в ній, припасти до нафтових щедрот, відчути себе повноправною частиною путінської обслуги. Втомившись бути «другосортними хохлами», вони чекають різкого підвищення курсу своїх акцій. Але цього не вийшло, і в сьогоднішньому Криму потрібні лише напівграмотні однофамільці письменника-пророка.

Іван Ампілогов, російський письменник, кримчанин, учасник АТО

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Більше

XS
SM
MD
LG