Я категорично не згоден з тими авторами відгуків про фантастичну антиутопію Світлани Тараторіної «Дім солі» (видавництво Vivat, 2023), які пишуть, що роман читати легко та захоплююче. Насправді, велика кількість нових авторських термінів, унікальних імен та назв призводить до того, що роман читати складно, і часто крізь частокіл неологізмів доводиться продиратися, як крізь словесні джунглі. Втім, через це роман не заслуговує на критику, бо ця складність – дзеркальне відображення складності кримської теми, яка – треба з жалем констатувати! – ще й до сьогодні погано засвоєна українським суспільством. Хто знає Крим і всю кримологію, тобто його історію, його філософію, його географію, його демографію та його смислові зв'язки, тому легше, але все одно непросто.
Щоб легше читати роман Світлани Тараторіної, я порадив би застосувати оригінальний метод. Потрібно читати роман не по-школярськи, з першої до останньої сторінки, а опрацьовувати його як об'єкт нового пізнання. Почати читання з кінця, а саме – з розділів «Словник» та «Імена», з яких ви дізнаєтеся значення всіх авторських термінів, що підготує читача до розуміння термінів і взаємин героїв.
Далі весь сюжет авторка ділить на три частини. Перша – «Катабазис», тобто, згідно з міфами багатьох народів світу, сходження в пекло. Друга – «Катавасія», тобто змішання сюжетних ліній, часів і подій. Третя – «Анабазис», тобто вихід сюжету з пекла. Так от, у даному випадку, для ясності, краще починати читати цю книгу з третього розділу, з якого стає зрозуміло, як усе почалося та як скінчилося. І тоді в зацікавленого читача виникає запитання: «А що було до цього?» – тоді варто прочитати першу і другу частини, вже володіючи і термінологією, і поворотами сюжету.
Крім того, неправильно роблять ті читачі та критики, які бачать у романі лише фантастику чи лише антиутопію. І сюжет, і вся тканина роману тісно пов'язані з реальністю. Фантастика, скажете, це не реалізм? Але й суто фантастика, скажімо, «Соляріс» Станіслава Лема або та ж «Дюна» Френка Герберта, мають своє коріння в реалізмі, інакше, якби вони не були пов'язані з реальністю, то навіщо б вони були потрібні?
Коріння всього сюжету – у реальному співвідношенні з Кримом
Так і з «Домом солі». Коріння всього сюжету – у реальному співвідношенні з Кримом. «Кіммерик – це Крим, І в нього дві епохи – до «Спалахів» це життя в окупації, і після «Спалахів – «Дешт», тобто неживий степ, у соціальному відношенні відкинутий у часи кипчаків (« Дешт-і-Кипчак»). Авторка також ясно пише, що «Спалахи» – це вибухи нового виду зброї, названої авторами «Золотою колискою», винайденої «Старшими Братами», які поклоняються Двобогу. Можна здогадатися, що це аналогія з двоголовим орлом, гербом «Старших Братів». З цього зрозуміло, що за зброю має на увазі авторка, хоча вона ніде її прямо не називає. І чомусь ніхто з критиків не помічають, що «суєр – «маловивчений мутагенний елемент, який випав на землю на шостий день після Спалахів і привів до незворотних і потворних мутацій», що розділив населення – «засолених» – на виродків (потвор) – і «незмінених», – ні що інше як радіація, що матеріалізувалася у вигляді кристалів солі. І залишається загадкою – автор винаходу Мамай підірвав «Золоту колиску» випадково чи навмисне, проте на результат це не впливає, однаково катастрофа, однаково апокаліпсис.
Крім того, на сторінках роману зустрічаються й інші види зброї. Одна з них – «мемобомба» (бомба проти пам'яті), її використовують «Старші Брати» для того, щоби герої втрачали пам'ять про минуле. Про минулу реальність, про людей, про події та злочини. І хто має сумніви, що це вічна мрія диктаторів та імперіалістів – змусити жертву забути своє минуле, свою історію, свою мову, злочини проти неї. І ця зброя не тільки фантастика, а й метод примусу, який давно використовується тоталітарною владою. Спотворення історії, насадження хибних концепцій, приховування правди, підручники з хибної історії, маніпулятивні методики освіти, насадження імперської мови, інформаційні фейки – це реальні «мемобомби», які давно на озброєнні «Старших Братів».
З аналогії роману з життям виникає ще логічне питання – кримські колаборанти, які подарували «Старшому Брату» «Золоту Колиску» у 2014-му році в Ялті – чи не вони дали в його руки не що інше, як зброю для знищення Криму? Адже він сприйняв її не як дорогоцінну реліквію, а як індульгенцію на розв'язання війни? Саме життя відповіло на це запитання. І тепер всьому світу доводиться нести жертви та боротися за те, щоб не дати йому це зробити.
Вічна мрія диктаторів – можливість постійного та повного контролю своїх підданих
Звичайно, за законами літератури не можна аналогії проводити так прямолінійно, вони повинні залишатися аналогіями, однак у свідомості читача вони вкладаються реальними поняттями – «Кіммерик» – це Крим, кіммеринці – його мешканці, і все, що з ними відбувається, у фантазіях авторки чи в реальності, сприймається як частина того, що вже є, чи того, що потенційно могло б бути, і не важливо: воно вже здійснилося чи ні. Однак усі герої та події роману – все це атрибути Криму, і сприймаються вони читачами, кримчанами, принаймні, саме так.
Авторка використовує і такий вид алегорії, як аналогія імен. У романі діють Гавен Білокун як одна людина, Болбочан, але це не той полковник Болбочан, якого ми знаємо, генерал Григоренко-перший та Григоренко-другий, але це не той Петро Григоренко, якого ми знаємо, Балух, але це не той Володимир Балух , про який чули всі, справжній генерал Сєров та його вигаданий тезка Гера Сєров та інші. І цей прийом допомагає авторці створювати нові аналогії з реальністю, пов'язувати фантастичних людей із реальними подіями, не дає читачеві розслабитися і дає підстави продовжувати аналізувати тканину історії та тканину роману.
Вічна мрія диктаторів – можливість постійного та повного контролю своїх підданих. Але всі способи цього контролю виявляються недосконалими і такими, що дають збої. Авторка винайшла фантастичний вид контролю свідомості та поведінки цілих мас людей за допомогою «бакаси» – жабоподібної тварини, та «манкура» – личинки, що вживлюється в тіло підконтрольної людини. Цей зв'язок дозволяє не тільки контролювати на відстані поведінку й думки підданого, а й втручатися у хід його думок, емоції та поведінку. Фантастика, але жоден диктаторський режим не відмовився б від такого корисного винаходу.
«Дім солі» – дуже складний твір. Авторка використовує матеріали і популярних, і маловідомих міфів, історичні відомості, етнічні знання. Часом вона політологиня, часом лінгвістка, часом історикиня, але у всьому цьому проглядається прихильність до Криму, переживання і навіть страх за його долю. Авторка багато аналогій запозичила з легенди про амазонок і з легенди про богиню Діву. На додаток вона сконструювала свої легенди про те, як Кіммерик отримав свого бога (стор. 96), і про те, як Діва втратила Кіммерика (стор. 365), у романі використовується легенда про Іфігенію, яка в романі називається Іфігенія Кіммерицька, що сприймається як аналогія з поемою Лесі Українки «Іфігенія у Тавриді». І варто дивуватися, наскільки складно сконструйоване все тіло роману та як авторка змогла «зшити» стільки різноманітного матеріалу.
Багато сюжетних ліній у книзі більш ніж прозорі. «Того року все відбувалося блискавично. Старші Брати зайшли до Кіммерика. Як і скрізь, вони обіцяли принести мир, але розпочали війну. Країна Ма – країна Діви – щосили чинила спротив, принаймні, жінці так здавалося. Молодь вишикувалася в черзі до мобілізаційних пунктів. Скрізь збирали допомогу тим, хто боровся у Кіммерику. Але було пізно. Старші Брати вторглися з іншого боку. Це стало значно більшою проблемою, ніж далека земля Півдні. Кіммеринці залишилися наодинці з ворогом ... »(Стор. 365). Ну, кому не зрозуміло, про що книга?
Тим більше, на сторінці 532 цю тему продовжено: «Сьогодні війська Старших Братів пішли на країну Діви… Старші Брати воювали в Кіммериці, але їм так і не вдалося захопити країну Діви. Хоча богиня й спала. Хрін вони отримають, а не її, – тепер, коли Діва прокинулася…» І на стор. 535: «Дешт повинен, зрештою, повстати і перемогти Старших Братів. Діва має перемогти Двобога…» І на стор. 538: «Двобог ще пошкодує, що з нею зв'язався. «Діва ще здивує весь світ…» Залишається тільки додати, що «країна Діви», вочевидь, Україна.
Приваертає увагу читача сюжетна лінія про дітей, вона дуже різноманітна, але найбільше зворушує читача проведення «Старшими Братами» дослідів над дітьми (стор. 393-394, 430 – 431), їх перетворення на невагомих і беззахисних духів. І ці «біолабораторії», і одкровення про те, що «ми працюємо над створенням нової людини. Ваші діти стануть солдатами майбутнього» – це авторське викриття фашистського характеру політики та влади «Старших Братів».
«Дім солі» – книга-попередження: люди світу мають зробити все, щоб не допустити апокаліптичного розвитку подій навколо Криму та України
Окремі критики не сприймають фразу «Крим повернеться додому» на самій обкладинці. Багатьом здається, що це не літературно, якийсь недоречний підзаголовок внизу обкладинки. Хтось просто критикує його, мовляв, Крим сам не йшов, і тому повернеться він не сам, а внаслідок нашої боротьби та допомоги всього світу. І все це правильно, але ніхто не побачив у цій фразі не просто епіграф, але епіграф такої сили, що місце його не перед текстом, як завжди, а на обкладинці! І якщо так – то все у романі підпорядковане цій ідеї. Все заради повернення Криму до нормального життя, за звільнення Криму та кримчан від «суєра», від страху перед ним, від диктатури «Матері Вітрів» – окупаційного штабу «Старших Братів», що ширяє над Кримом силою лише його гімну, тобто підтримуваний лише силою політичних доктрин. І коли гімн «Двобога» замовк, бо збили останній динамік, «Матір Вітрів» упала і зруйнувалася. Авторка, очевидно, показує читачам, що для визволення «Кіммерика» слід, насамперед, зруйнувати політичну доктрину «Старших Братів».
Авторка позначила кінець роботи над романом як «24 лютого 2022 року». А в останньому абзаці тексту книги йдеться: «На нас чекає війна. Власне, сьогодні вона вже розпочалася… А ще довгий шлях. Довгий – зітхнула Ма і подивилася… у бік материка. Десь там на них чекала Діва. І Тарг простягне їй руку. І повернеться додому. До свого солоного від крові та сліз дому. Нашого дому…»
«Дім солі» як будь-яка фантастична антиутопія – книга-попередження: люди світу мають зробити все, щоб не допустити апокаліптичного розвитку подій навколо Криму та України, щоб цей сценарій історії залишився у фантастичних книгах, бо дуже дорого він обійдеться людству. Чи засвоїмо ми цей урок, чи зробимо висновки?
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
