Доступність посилання

ТОП новини

«Ці краї дали мені дуже багато вражень...» – Крим Михайла Коцюбинського


Михайло Коцюбинський, український письменник

Цього року громадськість України широко відзначила 150-річний ювілей видатного українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського (Михайла Коцюбинського). Ймовірно, настільки ж урочисто відзначалася б ця дата і в Криму, якби не політична реальність «нового Криму». На жаль, історичний досвід минулого мало кого вчить, а він свідчить про те, що посварити народи можна за день – на примирення ж їх йдуть часом цілі століття...

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці. Незабаром сім'я переїхала жити в село, а після – в містечко Бар, де хлопчика віддали в початкову школу. У 1876-1880 роках він навчався в духовному училищі у Шаргороді, а після його закінчення поїхав до Кам'янця-Подільського, де сподівався з часом вступити до університету. Мрії не судилося збутися. Через два роки юнака заарештували за зв'язок з народовольцями, а після звільнення взяли під нагляд поліції.

Гульнара Бекірова, історик
Гульнара Бекірова, історик

Складне матеріальне становище родини не дозволило йому вступити до університету, але в 1886-1889 роках Михайло дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а незабаром, здавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, працює репетитором.

Але грошей на життя хронічно не вистачає, і в 1892 році Коцюбинський починає працювати на складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася з філоксерою – шкідником винограду. Через три роки як інспектор філоксерного комітету він вирушає до Криму.

Крим для письменника був місцем справжнього натхнення, і перший же приїзд сюди справив на нього настільки незабутнє враження, що він «ходив тут, як уві сні»...

Це й не дивно – знайомство з півостровом відбувається в найкрасивіших місцях – на виноградниках Південного берега в околицях Сімеїза... Незабаром він переведений до Алуштинської долини, потім в Куру-Узень. «Майже цілий день просидів над морем. Тихо, сонячно. Повітря таке прозоре, що Демерджі, здається, ось-ось за плечима. Море синє до чорноти, тільки білою піною б'є об берег... Такі дні бувають тільки в Криму, і то восени», – пише Коцюбинський дружині.

І хоча у нього дуже багато роботи, але знаходиться час і для спостережень за незвичним для нього побутом місцевих жителів – кримських татар. Результатом цих спостережень і роздумів став кримський цикл, куди увійшли новели: «В путах шайтана», «На камені», «У грішний світ», «Під мінаретами».

Найбільше вражають у цих ранніх творах зовсім не сюжетні лінії, а багатство й образність української мови – власне, саме ці достоїнства незабаром поставили Коцюбинського в ряд класиків української літератури. Вслухайтеся в музику його розповіді, в його промову, яка описує тривожний стан моря – передчуття майбутньої трагедії, що сталася з головними героями: «Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків. Каламутне море скаженіло. Вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими гребенями, од яких з луском одривалися довгі китиці піни і злітали догори. Буруни йшли невпинно, підбирали під себе зворотні хвилі, перескакували через них і заливали берег, викидаючи на нього дрібний сірий пісок. Скрізь було мокро, поналивано, в берегових ямках лишалась вода».

У новелі «На камені» Коцюбинський оповідає про тяжку долю кримської татарки Фатьми, насильно виданої заміж за кривоногого м'ясника Мемета, ненависну їй жорстоку людину. Фатьма полюбила бідного наймита Алі. Наприкінці новели головні герої гинуть. Ось як закінчується твір: «Без слів, без наради татари підняли тіло Алі, поклали його в човен і при тривожних жіночих криках, що неслись із села, з пласких дахів, як зойк наляканих чайок, дружно зіпхнули човен у море. Шурхнув по камінцях човен, плюснула хвиля, загойдався на ній баркас і став. Він стояв, а хвиля гралась навкруги його, плюскала в боки, бризкала піною і потиху, ледве помітно односила в море. Алі плив назустріч Фатьмі».

Наступний приїзд Коцюбинського до Криму відбувся в 1904 році. Після недовгого перебування в Севастополі й Алупці письменник разом з дружиною попрямував углиб кримського заповідного лісу, де біля витоків річки Альми в тісній і дикій ущелині притулився жіночий монастир Косьми і Даміана. Разючий контраст між величною картиною кримського лісу та укладом монастирської обителі послужив приводом для створення новели «У грішний світ». Перед чотирма послушницями, вигнаними з монастиря, відкривається прекрасне життя, гармонія фарб і звуків ранкового лісу, панорама моря та Алуштинської долини: «Море світла залило їм очі. Перед ними лежав той далекий грішний світ, з якого вони бігли колись – привабливий, веселий, весь у сяйві, як мрія... Далеке море відкрило широкі обійми зеленій землі і радісно тріпотіло, немов жива небесна блакить... І весь цей чудовий край плив кудись у море теплого світла в широкому, безмежному просторі».

Результатом короткого перебування письменника в Бахчисараї стало його публіцистичне оповідання «Під мінаретами». Автор рішуче виступає проти фанатизму і мракобісся того часу. Складно сказати, чи був Коцюбинський знайомий з видатним кримськотатарським просвітителем Ісмаїлом Гаспринським і його діяльністю, але в образі вчителя Рустема, до якого звернені симпатії письменника, – явно проглядаються риси великого бахчисарайця, борця з відсталістю і неосвіченістю своїх сучасників. «Треба показати, – каже герой, – як живуть інші народи, що вони не невірні, а старші брати, треба будити свідомість».

Книжку Вашу прочитав з великою насолодою, з душевною радістю
Олексій Горький

Кримські твори «У грішний світ» і «Під мінаретами» увійшли до 1-го тому оповідань Коцюбинського, випущеного видавництвом, яким керував знаменитий російський письменник Олексій Максимович Горький. «Книжку Вашу прочитав з великою насолодою, з душевною радістю», – так писав видавець автору.

Останню подорож до Криму письменник здійснив у червні 1911 року. На півострів його привела важка хвороба молодшого сина. Але внутрішній зв'язок Михайла Коцюбинського з Кримом не переривався ніколи: «Ці краї дали мені дуже багато вражень, і я із задоволенням згадую час своєї служби в філоксерній комісії, хоча довелося пережити і чимало гіркого».

У 2004 році за кримськими розповідями Коцюбинського чудовий український режисер Олександр Муратов зняв фільм «Татарський триптих»

У 2004 році за кримськими розповідями Коцюбинського чудовий український режисер Олександр Муратов зняв фільм «Татарський триптих». Цей фільм став першою після депортації 1944 року спробою – і вельми вдалою, на наш погляд, – екранізації української класики, пов'язаної з життям кримських татар у Криму. У створенні фільму взяли участь улюблені глядачами кримськотатарські актори – Ахтем Сеїтаблаєв, Ельзара Баталова, Ділявер Сеттаров, Сейтабла Меметов, Ельмар Аблаєв, артисти Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру, а головним художником фільму був Шевкет Сейдаметов.

Михайлу Коцюбинському судилося стати одним з найвизначніших українських письменників свого часу. Його твори перекладені багатьма мовами. «Серед прозаїків 90-х років, – писав про нього Іван Франко, – на першому місці стоїть Коцюбинський».

Через два роки після поїздки до кримського Сімеїзу, навесні 1913 року, Михайло Михайлович Коцюбинський помер від важкої хвороби серця. «Велику людину втратила Україна, довго і добре пам'ятатиме вона його добру роботу», – так написав про нього Олексій Горький.

І, як виявилося, сьогодні через сто років, – ці слова виявилися пророчими.

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG