Депутат петербурзьких Законодавчих зборів у 90-ті Юрій Шутов помер у колонії для довічно засуджених. У Петербурзі залишаються так звані «шутовці» – очевидці роботи Володимира Путіна в органах влади міста. З одним із них поговорив кореспондент Радіо Свобода.
Юрій Шутов помер 12 грудня в колонії «Білий лебідь» в Пермському краї. «Його смерть мала не кримінальний характер», – повідомили агентству ТАРС у прес-бюро ФСВП.
У 80-х Юрій Шутов працював заступником начальника Центрального статуправління Ленінграда й області, отримав п'ять років в'язниці за підпал кабінету в Смольному і крадіжки. Звільнившись, зміг виїхати до Німеччини, а на початку 90-х, повернувшись, ненадовго став помічником мера Петербурга Анатолія Собчака. У 1992 році Шутова заарештовували у справі банди колишнього офіцера-афганця, кавалера ордена Червоної Зірки Айрата Гімранова, якого підозрювали у вимаганні й знищенні чужої власності. Довести провину Шутова не змогли, і він був виправданий. У 1993 році він опублікував книгу «Собчаче серце» з критикою Анатолія Собчака.
У них були куплені поряд дачі на Чудському озері, в Сланцевському районі (кооператив "Здоров'є"), спочатку, коли вони не знали, що піднімуться. Там я Путіна бачив особисто
З 1996 року обіймав посаду керівника Робочої групи Санкт-Петербурга й Ленінградської області, створеної при Держдумі тимчасової Комісії з аналізу приватизації 1992-1996 років та відповідальності посадових осіб за її негативні результати. Також Шутов був у числі підозрюваних у справі про вбивство віце-губернатора Петербурга Михайла Маневича в 1997 році та Галини Старовойтової в 1998-му (ці звинувачення були зняті). Шутова заарештували в 1999 році. Довічний термін він отримав в 2006 році, 17 лютого міський суд Санкт-Петербурга визнав його винним у п'яти вбивствах, двох замахах на вбивство, низці викрадень, пограбувань, розбійних нападів, вимагань і крадіжок. Вину Шутов не визнав, свій вирок оскаржив у Верховному суді, а після відмови в його перегляді – в Європейському суді. Однак рішення ЄСПЛ не було прийняте на момент його смерті.
«Шутовцями» часто називають співробітників газети «Новий Петербург». Фізик, колишній депутат Ленради (1990-1993) Микола Андрущенко нині працює журналістом цього видання. Газета «Новий Петербург» відома публікацією націоналістичних матеріалів, її навіть закривали за екстремізм. Втім, невдоволення правоохоронних органів викликали не націоналістичні матеріали, а стаття «Чому ми підемо 25 листопада на Марш незгодних» (2007), підписана Андрущенком. Сам журналіст піддався обшуку та арешту. Поряд з націоналістичними матеріалами газета регулярно публікує свідчення на тему «бандитського Петербурга». Про те, яке відношення газета мала до Юрія Шутова, а також про самого Шутова розповідає Микола Андрущенко:
– Коли ви познайомилися з Шутовим?
– Ми були знайомі з Юрієм Шутовим з 1983 року. Я багато років був депутатом Дзержинської райради і був дисидентом. Три рази був в наших чудових психлікарнях, один раз у в'язниці. Не пам'ятаю вже, як конкретно, але ми зійшлися на цьому ґрунті. Юрій Шутов мене витягнув одного разу з психлікарні. Я всі три рази виходив звідти з діагнозом «психічно здоровий». А потрапив в перший раз через свою нестриманість. Я, як усі наші молоді люди, був комсомольцем, але мій батько в певний період часу вважав за потрібне розповісти, як розкуркулили його батька – мого діда, а потім убили. Я прийшов до комітету комсомолу, розірвав свій комсомольський квиток і кинув в морду всім цим діячам. Ну, природно, вигнали мене не тільки з комсомолу, а й з університету, і закінчував я вже вечірнє відділення.
– Чи розповідав Шутов подробиці свого першого тюремного ув'язнення? Ще в 80-ті? Чи вважав свою справу «політичною»?
– Ні, цього я не пам'ятаю. Ми багато говорили, але наші розмови в основному стосувалися його партнера, який нині є президентом. Наскільки я знаю, з Путіним вони були знайомі задовго до 1990 року. Він мені передав багато матеріалів на цю тему, просячи перекласти їх англійською, оскільки я закінчував спецкурс англійської при академії зовнішньої торгівлі. Як він використав це, я уявляю. Найбільш активно Шутов до мене звертався, коли писав свою знамениту книгу про незаконну приватизацію. Я можу підтвердити, що жодної законної приватизації дореволюційних будівель і підприємств в Петербурзі немає.
– Чи вірите ви в звинувачення, висунуті проти Шутова?
– З моєї точки зору, це провокація, виконання суддею завдання. У моєму процесі у справі про екстремізм брав участь той же самий адвокат, який зіграв головну роль і на процесі Шутова, – Костянтин Кузьміних. І наші думки повністю збігаються: якби Шутова судив суд присяжних, він був би виправданий. Жодного юридично доведеного епізоду у справі Шутова немає. Це провокація влади, або, точніше, Володимира Путіна, така ж, як його провокація відносно Собчака, правда, в протилежному значенні. Тут Путін зробив зворотне: переправив кримінальника Собчака за кордон.
– Чим ще займався Юрій Шутов, будучи депутатом Ленради?
Коли ми вперше зустрілися з Собчаком, він мені нагадував типового російського професора, вірного послідовника Сахарова з інтересом до політики, але без стимулу до користолюбства. А потім його оточення – Путін, Віктор Золотов прищепили йому цей стимул
– Він займався розслідуваннями незаконної приватизації, незаконної діяльності Собчака, незаконної діяльності Путіна. Я випадково опинився в Москві, коли Шутов поїхав на переговори з Путіним. Зіткнувся з ним при вході в готель. Він сказав: «Степанич, посидь в ресторані, попий кави, почекай, зараз сюди приїде Путін, ми поговоримо. Я про всяк випадок запишу розмову. Потім зайдемо куди-небудь, я перепишу, ти не слухай, розмнож і збережи». Я все виконав, але, на жаль, дуже швидко, наскільки я зрозумів, після цього Шутов був заарештований.
– Чи друкувалися матеріали якихось розслідувань Шутова в «Новому Петербурзі»?
– У нас чудовий головний редактор, але вона, все-таки, людина обережна. Нам прямо сказали мої знайомі гебешники (ті самі, які допомагали мені збирати матеріали про прирівнювання КДБ до гестапо): «Степанич, тільки не публікуй. Пройде час – це все буде опубліковане. Коли Путін або буде сидіти, або піде в інший світ». У нас і так був тираж 30 з гаком тисяч, а зараз 6000.
– Ви писали статтю «Полоній і три Володимири» в «Новому Петербурзі» у 2006 році (маються на увазі Володимир Смирнов, Володимир Барсуков, Володимир Путін).
– Проскакують окремі статті, але згладжені. Написати відверто про те, що, після того як Собчак опинився в Парижі, були вбиті два слідчі, які вели його справу, редактор не наважилася.
– Чи мав відношення до «Нового Петербургу» Юрій Шутов? Фінансував його?
– Він не фінансував його, але він підтримував його ідеологічно. Присилав туди авторів. Він ненавидів Путіна, вважав його ворогом народу і надсилав туди авторів, які пишуть на ці теми.
– Що ви думаєте про його смерть?
– Думаю, дуже точно написав один з авторів «Нового Петербурга» Денис Усов: «Упродовж трьох діб йому не надавали допомоги і свідомо дали померти». Тітич дуже своєрідна особистість, дуже багато у нього було і негативного. Але я продовжував дві його справи. Перша – аналіз підсумків приватизації, і можу сказати, що, слідуючи загальноєвропейському законодавству, приватизацію багатьох будівель можна скасувати. І друга – я входив у неофіційну комісію, яка готувала суд над КДБ, але нам не вдалося цього зробити. КДБ зараз або при владі, або при бізнесі.
– Звідки у Шутова могла бути якась ексклюзивна інформація про діяльність Путіна в Санкт-Петербурзі?
– Думаю, з однієї поганої організації. Про тих, хто пішов, погано не говорять, але він був певним чином інтриганом. Але мені видається, що він був, так само, як і Путін, гебешником. Вони перетиналися ще років за 15 до Ленради – Шутов говорив мені про це. У них були куплені поряд дачі на Чудському озері, в Сланцевському районі (кооператив «Здоров'я»), спочатку, коли вони не знали, що піднесуться. Там я Путіна бачив особисто. Це були два скромненьких будиночки – метрів сто один від одного.
– Це було до кооперативу «Озеро»?
– До кооперативу «Озеро» і до того, як вони обоє потрапили у владу.
– Що стосується ваших власних розслідувань, ви пишете у своїй статті, що бачили в кабінеті у Путіна Володимира Кумаріна (за інформацією німецького журналіста Юргена Ротта, ЧОП Кумаріна – Rif Security GmbH, донька сумно відомої SPAG – охороняв кооператив «Озеро»).
– Приймальна Путіна – це був прохідний двір. Треба віддати йому належне – він був дуже працездатним і приймав усіх. Інша справа, що, будучи головою Комітету із зовнішніх зв'язків, він часто плутав свої особисті справи і державні, принаймні, як мені видається. Так, я бачив у нього і Мірілашвілі, і Кумаріна. У мене була навіть фотографія їх удвох з Кумаріним – посміхаються, роздягнені до пояса, якраз в цьому кооперативі, – яка зникла під час обшуку. Є фотографія, де вони втрьох – Путін, Тимченко, однорукий товариш (Кумарін). Путін не очікував тоді, що стане президентом, і жив вільно. Мені видається, що сьогодні Кумаріна чекає доля Шутова: занадто багато знає, тому навряд чи вийде з в'язниці.
Прекрасно пам'ятаю епізод, як Кумарин захопив Ленфінторг. Я був помічником директора Ленфінторга зі зв'язків з країнами Скандинавії. Підприємство було в будівлі на Чайковського, 20. Його захопив якраз Кумарін. Ми сидимо, радимося, директор Анікін Олександр Гаврилович зібрав нас з якихось питань. Будівля була орендована на 49 років. На її ремонт Ленфінторг витратив 5 мільйонів доларів. Під час наради розкриваються навстіж двері, увалюються кумарінські бандити, і нам пропонується залишити приміщення. Анікін був людиною вибухового характеру. «Пішли геть!» і так далі. Його беруть під руки, витягують та обличчям об асфальт. Нас просто виштовхують в спину. З того часу там висить вивіска «Петербурзька паливна компанія». Думаю, це не могло відбутися без допомоги влади. Потім Анікін витратив багато років на відновлення прав Ленфінторга і збирався відвоювати 175 мільйонів доларів, які у нього вкрали. Більша частина цих грошей були державними. Анікін незабаром помер. Самі розумієте, Ленфінторг після цього загинув.
– Який це був рік?
– На рубежі 1999-2000, тоді Анікін домігся було через суд відновлення Ленфінторга і повернення майна.
– Це той самий Олександр Гаврилович Анікін, який був заступником у Путіна?
– Так, той самий Анікін, який був заступником Путіна (за словами іншого колишнього депутата, колишнього керівника комітету Ленради із зовнішніх зв'язків Дмитра Ленкова, нині покійний Олександр Анікін був звільнений з посади заступника голови комітету із зовнішніх зв'язків мерії Петербурга в 1992 році в якості запобіжного покарання після розслідування Марини Сальє. – РС). Один з найбільш грамотних у зовнішній торгівлі людей. І, з моєї точки зору, чесний. Він міг сказати злодієві, що він злодій, а дурневі, що він дурень. Це його і згубило. Коли одного разу до Путіна прийшов Олексій Кудрін, там в цей час були Анікін, я, а також наш нинішній прем'єр-міністр (він тоді був акуратненьким, чистеньким, ввічливим, нічого не значущим хлопчиком на побігеньках, розносив папірці), Анікін сказав Кудріну: «пішов геть».
– Юрій Шутов написав «Собчаче серце». Що ви думаєте про книгу?
– Коли ми вперше зустрілися з Собчаком, він мені нагадував типового російського професора, вірного послідовника Сахарова з інтересом до політики, але без стимулу до користолюбства. А потім його оточення – Путін, Віктор Золотов прищепили йому цей стимул. Це моя думка. Я і 30 депутатів Ленради, які сьогодні скромно мовчать, давали свідчення у справі корупціонера Собчака. Я бачив свідчення й інших людей, і майже в усіх випадках Путін проходив як співучасник. Злочинця за кордон не переправляють без паспорта, як він це зробив з Собчаком.
– Путін якраз недавно на прес-конференції згадав цю справу в інших виразах: «Мені й тоді здавалося дивним, що після придбання Анатолієм Олександровичем Собчаком якоїсь нещасної квартири на 100 метрів проти нього були порушені дві кримінальні справи упродовж тижня. ...звичайно, була явно кампанія організована, причому організована певними представниками влади в боротьбі з ним». Що б ви йому відповіли?
– У цій справі тільки я давав свідчення за 37 епізодами. Мені запам'ятався епізод приватизації будинку навпроти петербурзького цирку, бо це було в моєму районі. Приватизована вона була не в особисте користування, але на користь друзів мерії. Але я не можу надати документів – я думаю, кримінальна справа в 2007 році проти мене була затіяна, щоб вилучити документи. Їх немає у переліку вилучених, але їх тепер у мене немає, хоча я намагаюся їх частково відновити.
